Питання та завдання для самопідготовки:

Питання:

7. Назвіть головні вищі навчальні заклади у галузі професійної юри-дичної освіти в Україні.

8. Перерахуйте основні функції підготовки фахівця - юриста сто-годні.

9. Які проблеми розробляються юридичною наукою в Україні?

10. Обгрунтуйте необхідність розвитку наукових видань в області юри-дичної науки.

11. Якими дослідженнями займається Інститут законодавства Верхо-вної Ради України?

12. Які положення включає «Концепція системи підготовки кадрів для органів внутрішніх справ України і розвитку відомчої системи ос-віти»?

13. Які властивості післядипломної юридичної освіти в Україні?

14. Які принципи визначають галузеві стандарти сучасної вищої ос-віти?

15. Яка сутність понять - юридична освіта та юридичне навчання?

16. Що складає основу програмного забеспеченя підготовки фахівців з спеціальностю «Правознавство»?

Завдання:

1. Сформулюйте головне призначення юридичної науки.

2. Назвіть і дайте характеристику структури юридичної освіти.

3. Обгрунтуйте основні напрями удосконалення правової освіти України.

4. Надайте характеристику ОКХ, ОПП та структури навчально-методичного комплексу дисциплін на прикладі навчальних та робочих програм підготовки бакалавра та магістра за напрямом підготовки 0601 «Право», спеціальністю 8.060101 «Правознавст-во» в ДонДУУ.

5. Назвіть основні завдання інтерактивного навчально-методич-ного комплексу забезпечення дисципліни (ІКНМЗД).

6. Перечислите головні компоненти комплексу навчально-мето-дичних матеріалів модулю.

Модуль 2. Основи педагогики та дидактики сучасної вищої школи.

Змістовий модуль 3.

Традиційні і інноваційні методи та технології навчання як складові майстерності викладача сучасної вищої школи.

3.1.Дидактичні основи педагогічного процесу.

3.2.Зміст та структура педагогічних методів в сучасної вищій школі.

3.3.Загальна класифікація методів навчання.

3.4.Інтерактівні технології в умовах освітнього процесу су-часної вищої школи.

Мета теми: Розкрити сутність основних методів та технологій навчання як складової майстерності викладача сучасної вищої школи.

Ключові терміни: Освіта, педагогіка, дидактика, процес нав-чання, метод навчання, процес пізнання, мета (інтенція), зміст нав-чання, моделі, алгоритми навчання, педагогічна технологія, техно-логії навчання, класичні, інтерактивні методи і технології навчання, проблемне навчання, розвиваюче і креативне навчання, відкрита ос-віта.

Література: [3,6,7,8,9,10,11,14,15,18,19,20,21 ].

1. Дидактичні основи педагогічного процесу.

Сучасна юридична вища освіта, як і вища освіти в загалі, грун-тується на засадах сучасної педагогіки.

Педагогіка - це наука, що вивчає закономірності, принципи, фо-рми і методи процесу виховання і навчання людини. Педагогіка як нау-ка розвивається у безпосередньому зв’язку з іншими науками: філо-софією, соціологією, психологією, етикою, естетикою тощо.

Теоретичною основою педагогіки є теорія наукового пізнання, психології діяльності, управління складними процесами тощо, викла-деними в працях таких видатних педагогів, як Я. Коменський, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Ю. Бабанський, І. Зязюн, В. Кремень, М. Згуровський, Н. Ничкало, П. Олійник Дж. Д’юї, Н.Далан, П. Ленгранд та ін.

Педагогіка включає теорію та практику виховання як передачу і організацію засвоєння людством практичного соціально-історичного досвіду; навчання - процес засвоєння і результат соціально-історич-ного досвіду; освіту - досягнення людиною певного освітнього рів-ня.

Основними елементами педагогіки є дидактика - загальна тео-рія освіти і навчання, що досліджує закономірності пізнавальної дія-льності й відповідає на запитання. Отже, дидактика розглядає за-гальні положення і закономірності навчання усім предметам.

Предметом дидактики є процес освіти і навчання. Дидактика розкриває сутність таких понять як мета, завдання, закони, законо-мірності, принципи, зміст, методи, форми та засоби, прийоми в навча-льному процесі.

В умовах розвитку педагогічної науки спостерігаються моди-фікації системи понять, що відносяться до освітніх систем. В першу чергу поняття «освіта», яка вимагає свого обгрунтування. «Велика радянська енциклопедія» (М.: 1974, т.8) «трактує освіту як процес і результат засвоєння систематичних знань, умінь і навиків». З цим визначенням важко погодитися. По-перше, уміння і навики немо-жливо засвоїти; їх можна придбати лише в процесі навчально-прак-тичної діяльності. По-друге, відсутні такі компоненти освіти як вихо-вання і культура особи.

Під освітою в Законе «Об Освіті» розуміється цілеспрямований процес виховання і навчання на користь людини, суспільства, дер.-жави, що супроводиться констатацією досягнення громадянином, встановлених державою освітніх рівнів (див. преамбулу Закона «О освіті»). Таке формулювання освіти залишає за межами цього виз-начення становлення та розвиток особи. У зв’язку з цим вимагає до-повнення з точки зору культурологичного підходу. Освіта – куль-турний простір навчання, виховання і всіляких форм розвитку особи.

Такий підхід можна виявити в визначенні поняття освіти в євро-пейських документах. Так, Європейський Суд з прав людини оперує ширшим поняттям «освіти», розглядаючи його як «єдиний (цілісний процес), за допомогою якого яке-небудь співтовариство дорослих на-магається передати свої переконання, культуру і інші цінності мо-лоді». Спроба знайти золоту середину між приведеними вище понят-тями освіти є визначенням, запропонованим в законі «Об Освіті», що прийнятий на тринадцятому пленарному засіданні Міжпарла-ментської Ассамблєї європейських держав (2001 р.): «Освіта - процес виховання і навчання на користь людини, суспільства, держави, оріє-нтований на збереження і передачу знань новим поколінням в цілях забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку, постійного вдосконалення етичного, інтелектуального, естетичного і фізичного достатку особи і суспільства. Освіта включає усі види і форми ор-ганізованій, цілеспрямованій і систематичній діяльності, яка здісню-ється державними і недержавними (суспільними, приватними) освіт-німи устано-вами з метою задоволення освітніх потреб держави, його громадян і суспільства в цілому» (ст.1 п.1 ч.1 і ч.2)»[ 37, с. 78].

У книзі Абалкина Т.В. «Правові проблеми модернізації освіти» пропонується наступне визначення освіти: «Освіта - організована передача знань і культури від одного покоління іншому за допомогою прямого навчання і виховання. Мета освіти - створювати, утри-му-вати і відновлювати знання, все багатство культурно - історичних і духовних цінностей на користь людини, суспільства, держави» [80,с.147]. В даному визначенні також пропонується лише «передача знань», тоді як інтелектуальні уміння і практичні навики не врахову-ються. Тим паче, що культура не «передається», вона створюється діяльністю самого суб’єкта, у вищій школі – це студент».

На основі спільних міркувань, спробуємо сформулювати робоче визначення вищої освіти. Вища освіта - це процес формування образу випускника, результат освітньої діяльності із залученням всіляких засобів, методів та технологій освіти, коли індивід в ході навчання, виховання і самовиховання, розвитку і інкультуризації перетворюється на суб’єкт педагогічної взаємодії.

В цих умовах, результат освіти (якість) - це совокупність інтег-рованого показника: управління педагогічним процесом, освітній діяльності, компетенцій студентів.

Категорія «компетентність» - визначається якістю подго-товки студента і характеризує його індивідуально-особові придба-ння з врахуванням суспільних і державних потреб. Цей феномен встановлює глибину обізнаності респондента в різних сферах діяль-ності і в значній мірі залежить від його інтелектуальних умінь. Ком-петентність відображає вищій рівень вимог, що пред’являються до випускника, чим це необхідно для його трудової діяльності.

Розглядаючи поняття мети в системі вищої освіти з позицій ком-петентності, необхідно підкреслити, що мета (інтенція) освіти (в тому числі і вищої освіти) – конкретний очікуваний результат компетентності випускника, якого він може досягти до певного мо-менту часу при заданой якості освітньої діяльності.

В цих умовах якість підготовки - це результат, що фіксує при-власнення культурних цінностей, отриманих студентом в процесі образовательної діяльності. Можна виділити три компонента цього поняття: навчання, виховання, інкультуризація.

Подібна декомпозиція не означає порушення цілісності освіт-нього процесу. Вона відображає лише факт розділення складного об’єкту на окремі компоненти.

Останніми роками ми мало використовуємо термін «освіт-ність». Це поняття слід закріпити за духовним змістом компетентної особи випускника, що включає рівень власних навчальних досягнень, досвід і індивідуальні особливості, відповідальність за доручену справу, мотивацію до безперервного самоудосконалення, моральність і ін.

Компетентність і якість підготовки є результат всього про-цесу і рівня освітньої діяльності, що не має речової форми, але що ха-рактеризує варіативну частину освіти, відвертість і досконалість нав-чальних програм, різноманітність напрямів і спеціальностей, взаємо-дію викладачів і студентів, наявність розвиваючих технологій нав-чання і т.п.

Освітня діяльність - результат безпосередньої взаємодії сту-дента і освітньої системи, а також власній діяльності учасників даного простору по задоволенню освітніх потреб кожного конкретного індивіда. Ядро освітньої діяльності складає доцільна діяльність викладачів і допоміжного персоналу.

Одночасно з цим, освітня діяльність виступає як форма соціаль-ної активності студен-та, направленої на формування професійно - компетентного образу майбутнього фахівця. Залежно від методолог-гічного принципу педагогіки, що визначає суть освітнього процесу, образ може розглядатися як особистість (при соціалізації) або як інте-лігент (при інкультуризації).

Категорія діяльності - основоположне поняття методології дія-льного підходу в педагогіці. Саме компоненти діяльності сфери осві-ти повинні піддаватися перевірці при самоатестації і підсумковій атестації освітньої організації. У сфері освіти (як об’єкту різних наук) виділяється педагогична система і педагогічна діяльність.

1. Перша складова вивчає предмет педагогіки з точки зору інва-ріантного підходу до обгрунтування цілей, змісту, методів, за-собів і форм освіти з врахуванням наявності відповідної мате-ріально -технічної бази.

2. Друга – спрямована на реалізацію цієї системи в триєдності нав-чально - науково - виховної, процесуальної і управлінської скла-дових. Суть педагогічної діяльності така, що вона може реалі-зуватися лише на основі педагогіки співпраці, будується на ос-нові культури професійного спілкування, на пошані до будь-якої думки, на довірі, на реалізації спільних творчих устремлінь.

Система освіти - мережа ліцензованих освітніх установ, яка реалізує на основі державних освітніх стандартів наступні прог-рами різного рівня і спрямованості, що включає: контингент сту-дентов, викладацький склад, навчально-допоміжний персонал, нау-кових і науково-педагогічних працівників, наукові, проектні, конст-рукторські медичні, культуро - освітні організа­ції, органи управління освітою, суспільні і державно-суспільні об’єднання.

Таким чином, основні поняття, які пов’язані з педагогікою як системою навчання, виховання, передачею і трансформацією куль-турних і інтелектуальних цінностей є галуззю активних наукових досліджень, що обумовлено процесом зміни позицій, поглядів і установ сучасного українського суспільства. У системі вищої освіти вони пов’язані з інтеграційними процесами і пошуками форм адек-ватних європейському розвитку.