6.2. Загальні принципи професійної діяльності педагога вищої школи.

Професійна діяльність педагога взагалі та педагога вищої школи зокрема є дуже складною як за своїм змістом, так і за своєю формою. Саме це і обумовлює довготривалий процес становлення і розвитку цієї сфери професійної діяльності, а також її сучасна остаточна невиз-наченість.

Сутність професії педагога вищої школи виявляється у діяльно-сті, яку здійснюють її представники і яка має загальну назву – педагог-гічна. Педагогічна діяльність - це особливий вид соціокультурної діяльності, спрямованої на передачу накопичених людством куль-тури і досвіду від старших поколінь молодшим, створення умов для їхнього всебічного гармонічного розвитку і підготовку до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Зміст структурних елементів професійної діяльності педа-гога вищої школи залишається однією із найбільш невирішених проб-лем сучасної педагогіки вищої освіти. Це виявляється у наявності незначного ряду наукових робіт, в яких сутність професійної діяльно-сті викладача ВНЗ визначається у відповідності зі специфікою про-цесу навчання саме у вищій школі, а не автоматично ототожнюється із професійною діяльністю шкільного вчителя (взагалі, досліджень якої є велика кількість). Безсумнівно, і професійна діяльність педа-гога вищої школи, і професійна діяльність вчителя є видами однієї соціокультурної діяльності - педагогічної діяльності, і тому вони ма-ють багато спільного. Але розглядаючи сутність професійної діяль-ності викладача ВНЗ необхідно постійно усвідомлювати її специ-фічні особливості, які обумовлюються специфікою навчання у вищій школі. Розглянемо основні спе-цифічні особливості навчального про-цесу у вищому навчальному закладі, які стали принципами навчання у вищій школі.

По-перше, це спрямованість навчання у вищій школі на на-уку у її розвитку: студент має оволодіти науковими знаннями і ме-тодами самої науки, з її проблемами і можливостями їх вирішення. Навчальні та наукові положення, не тільки у профілюючих, але й у фундаментальних науках зближаються. Ця особливість стимулює зближення самостійної роботи студентів з наукою. При цьому не має значення кількість годин, які відводяться на вивчення предмета і в якому об'ємі він вивчається. Важливим є підхід до наукових про-блем, характер їх вивчення - не просто сумою знань оволодіє сту-дент, але теорією і процесом розвитку науки, процесом впровадь-ження науки у практику.

По-друге, єдність наукової та навчальної освіти: бо викладач вищої школи виступає, перш за все, вченим, він не тільки здійснює навчання студентів, але й сам є дослідником у тій науці, яку він вик-ладає. Спеціальні дослідження підтверджують, що близько 90% сту-дентів віддають перевагу педагогу - досліднику, який вводить сту-дентів у науковий пошук, самому найкращому лектору. Інформаційне або коментуюче видання є протиріччям щодо природи навчального процесу у вищій школі й не може забезпечити належну професійну підготовку спеціаліста. Так, одним із основних напрямків доско-налення навчального процесі у ВНЗ є розвиток наукових досліджень на усіх кафедрах.

По-третє, спрямованість навчального процесу вищої школи на самостійну роботу студентів, при цьому самостійна навчально-піз-навальна активність студентів повинна постійно зближатися із дос-лідницькою роботою. Важливим є і те, що не тільки 50% навчального часу відводиться на самостійну роботу студентів, яка передбачає роз-ширення і доповнення отриманого на лекціях матеріалу, самостійне оволодіння вихідним матеріалом, але і те, що семінарські та практи-чні заняття повинні мати творчий характер, вимагати самостійності до їх підготовки. Самостійна робота студентів у ВНЗ на різних сту-пенях навчання значно відрізняється і за формою, і за змістом.

Так, на перших курсах - це активна робота над лекціями (осми-слення матеріалу, вивчення додаткових джерел, рекомендованих за темами), підготовка до семінарських занять, лабораторних та практи-чних занять, підготовка до колоквіумів, заліків та іспитів.

На старших курсах самостійна робота має більш складний та творчий характер. Вона включає до себе поглиблене вивчення пе-ршоджерел, спеціальної літератури на різних мовах, роботу над ар-хівними матеріалами та документами, підготовку курсових та дипло-мних робіт. У зв’язку з цим виникає необхідність оволодіння ме-о-дикою наукового експерименту, безпосередньої участі у науковій ро-боті кафедр, підготовки виступів та доповідей на наукових конферен-ціях, активної роботи в наукових студентських гуртках і ін.

По-четверте, наскрізна професійна спрямованість всього нав-чального процесу у вищій школі: усі науки, що викладаються у ВНЗ, повинні орієнтуватися на майбутню професію студента, на формуван-ня та розвиток в нього професійних якостей, що забезпечують високу ефективність його професійної діяльності. Так, навчання у вищій шко-лі за своїм напрямком є контекстним (за А.А. Вербицьким), оскільки йому притаманна специфічна спрямованість піз-навальної та комуні-кативної активності на вирішення конкретних професійно - орієнтова-них задач. Крім того, зміст професійного навчання у вищій школі повинен повністю відповідати сучасним і прогнозованим тенденціям розвитку науки та виробництва, що потребує постійної самоосвіти та професійного розвитку викладачів, постійної корекції навчальних планів та ін.

По-п’яте, єдність та оптимальне співвідношення теоретичної та практичної підготовки студентів, оскільки ні теорія, відірвана від сучасного суспільного життя, виробництва, освіти та ін., ні владіння практикою без сучасної теоретичної підготовки, ґрунтовних наукових знань не можуть забезпечити всебічний розвиток майбутнього спеці-аліста. Отже, теоретична та практична підготовка студентів у ВНЗ по-винна мати комплексний характер (практична спрямованість лекцій, їх зв’язок з конкретною професійною діяльністю, гармонійна система нав-чальних практик, що мають виважені як теоретичний так і практичний компоненти, широке коло бази практики та ін.

По-шосте, гуманістична спрямованість навчального процесу у вищій школі, впровадження особистісного підходу як базової цінно-сті, що визначає характер взаємодії викладача та студента. Так, утвердження особистісного підходу, протилежного авторитаризму, є пріоритетним у всьому сучасному освітньому простору в цілому. Ме-тою особистісно-орієнтованої освіти є формування оптимальних умов для розвитку і становлення усіх компонентів освітньо-виховного про-цесу, що направлені на розвиток суб'єктів діяльності, тобто студе-нтів. Це визначення і формування в особистості «образа - себе - в бут-ті» (як єдність, адекватність трьох основних особистісних складових: «образ Я», «образ Світу» та «образ Я у Світі», що передбачає піз-нання, усвідомлене прийняття та розуміння особистістю навколиш-нього середовища й власного Я. Це передбачає стимулювання розвитку рефлексивності особистості як властивості, що забезпечує адекватне пізнання нею внутрішнього та зовнішнього світу, та чинника професі-йної децентралізації.

Не менше значення має визнання людини як складної системи, яка безумовно здатна до саморозвитку, що передбачає необхідність створення умов для свідомої профілактики особистістю можливих негативних наслідків майбутньої професійної діяльності, визнання:

• принципу домінування позитивного зворотнього зв’язку між суб’є-ктами освітнього процесу на основі цінування, підтримки та взає-модопомоги;

• принципу варіативності змісту та форм освітнього процесу, вибір яких повинен здійснюватися з урахуванням особливостей розвитку кожного суб’єкта, що передбачає відповідність навчального змісту освітнього процесу нагальним потребам особистості у межах соціо-культурних норм та гуманістично спрямованих цінностей;

• визнання пріоритету активних форм та методів навчання, інтер-активних технологій, що дійсно передбачають суб’єкт – суб’єк-тну взаємодію, виступають засобами розвитку та корекції будь-яких психологічних властивостей та якостей особистості;

• визнання принципу створення збагаченого освітнього середови-ща як сукупності умов, які забезпечують вільний вибір суб’єктів освітнього процесу змісту та форм діяльності у відповідності із потребами їх розвитку, визнання пріоритету індивідуальності, самоцінності, самобутності кожної особистості як активного но-сія суб’єктного досвіду;

• визнання фізичного, психічного та психологічного здоров’я осо-бистості як основного пріоритету освітньої діяльності. Це озна-чає, що освітній процес спрямовується на створення умов щодо запобігання розвиткові та подоланню негативних тенденцій в особистісному становленні суб’єкта.

Відтак, ще одною специфічною ознакою - принципом навчаль-ного процесу у вищій школі є: врахування вікових та індивідуаль-них особливостей студентів як суб’єктів освітнього процесу. Сту-дентство є особливою соціальною категорією, специфічною соціаль-ною групою, організаційно об’єднаною інститутом вищої освіти. В соціально - психологічному аспекті студентство у порівнянні з інши-ми групами населення має найбільш високий освітній рівень, найви-щій рівень пізнавальної мотивації, є найбільш активним носієм куль-турних цінностей, має найвищій рівень соціальної активності. Враху-вання цих особливостей студентства лежить в основі відношень вик-ладача до кожного студента як до партнера педагогічного спілкуван-ня, самобутньої, безумовно цінної особистості, яка здатна та прагне до самоосвіти й самовдосконалення. Крім того, в соціально-психоло-гічній характеристиці студентства важливо враховувати те, що це – особливий етап розвитку особистості, який має свої вікові законо-мірності. Студентство за своїми віковими рамками в більшості охоп-лює два етапи розвитку особистості: юність та дорослість. Саме на цих вікових стадіях, за думкою видатних психологів сучасності, від-бувається становлення його ідентичності - особистості, яка здатна:

• зберігати власну внутрішню цілісність та відповідність у відно-шеннях з іншими студентами і суспільством в цілому (Е. Ери-ксон);

• формувати свою особисту зрілість «Я - концепції особистості» (К. Роджерс, А. Маслоу), яка охоплює її як власний та професій-ний компоненти ( професійна Я- концепцію);

• досягати соціальної зрілості як людина (Б.Г. Апаньєв).

• Саме в цей час відбувається дійсне становлення соціальної само-стійності особистості: відносної економічної самостійності, по-чаток самостійного життя поза батьківською родиною, створен-ня власної сім’ї. В цей віковий період відбувається особливе структурування інтелекту (мнемічне ядро інтелекту особистості цього віку характеризується постійним чередуванням піків та оптимумів однієї чи іншої складових функцій (Б.Г. Ананьєв); специфічною динамікою характеризується мотивація особис-тості - домінування мотивації досягнення та пізнавальної моти-вації у структурі професійних мотивів (М.П. Ільїн).

Все це повинно відображатися у формах, методах організації на-вчальної діяльності та педагогічного спілкування у ВНЗ, а також ус-відомлюватись тоді, коли йдеться мова про виховання студентів у вищій школі. Наголошуючи на необхідність реалізації виховної фун-кції педагога вищої школи, треба розуміти, що виховання як «цілес-прямований та систематичний процес впливу (прямих зовнішніх до того ж словесних, впливів) викладача на студента з метою формува-ння в нього певних рис, моральних якостей, світогляду не може бути адекватним не тільки меті сучасної гуманістичної освіти в Україні в цілому, але і вузівського навчання зокрема. Оскільки таке виховання суперечить принципам особистісно-орієнтованого навчання, супере-чить тому, що викладач має справу вже з дорослою, зрілою людиною - студентом, яка сама приймає рішення щодо самого себе і має безу-мовне право на індивідуальність. Проте, виховання як створення реф-лексивного середовища, як сприяння становленню позитивного соціа-льно-психологічного клімату в студентській групі, є необхідним.

З психологічної точки зору, як цілісне явище професійно-педа-гогічна діяльність є особливою життєвою реальністю в її предме-тному, часовому і просторовому аспекті. При предметному розгляді професійна діяльність педагога характеризується певним об’єктом (те, на що спрямована діяльність) та суб’єктом (той, хто реалізує діяль-ність), метою (передбачуваний, очікуваний результат, на, досягнення якого спрямована діяльність), засобами (шляхи досягнення цілі, суку-пність матеріальних елементів, завдяки яким досягається ціль) й умовами (елементи оточуючо­го середовица, без яких діяльність не мо-же існувати).

Специфіка педагогічної діяльності пов’язана, перш за все, з осо-бливостями її об’єкта та суб’єкта. Об’єкт, суб’єкт і ціль педагогічної діяльності - явища історичні: вони виникають і формуються, а отже і визначаються як відображення етапу соціального розвитку науки і сус-пільства в цілому. Так, об’єктом педагогічної діяльності в радянській пе-дагогіці довгий час визначали учнів, студентів, а метою - виховання чле-на суспільства розвитого соціалізму. Сучасна гуманістична психолого-педагогічна наука прагне до суб’єктної рольової системи-педагогічного процесу, у якій і педагог (вчитель) і студент (учень) є його активними діячами. А об’єктом професійної діяльності педагога виступає педа-гогічний процес як система взаємопов’язаних навчально-розвивальних завдань (В.О. Сластьонін); знання про навколишню дійсність (І.Я. Зя-зюн); спеціальні знання (І.І. Кобиляцький); процес освоєння про-фесійної діяльності (Рогов Є.І.). Відсутність єдиного підходу до виз-начення об’єкта педагогічної діяльності, таким чином, підкреслює проб-лемність даного питання. Адже орієнтація професійної освіти на суб'є-ктну взаємодію і з теоретичної і з практичної точки зору є достатньо новою.

Предметом педагогічної діяльності є управління процесом нав-чання, освіти і виховання студентів, доцільна організація їх професій-ного розвитку (А.М. Алексюк).

Ціль професійної діяльності педагога динамічна. Виникаючи як відбиття об’єктивних тенденцій суспільного розвитку педагогічної дія-льності, вона завжди є елементом вищої мети і суспільства - сприяння розвитку і формуванню особистості в гармонії із самої собою і соці-умом у цілому. Специфікою діяльності педагога є те, що її ціль виз-начається суспільством. Педагог не вільний у виборі кінцевих резуль-татів своєї праці. Він повинен співвідносити свої завдання з соціаль-ною практикою.

Ціллю професійної діяльності педагога вищої школи є створення умов щодо всебічного гармонійного розвитку майбутніх спеціалістів (А.М. Алексюк); забезпечення успішного оволодіння студентами знань, вмінь і навичок загальнонаукових (фундаментальних), спеціальних (профілюючих) та суспільних наук й формування на цій основі ціліс-ного наукоиого світогляду (І.І. Кобиляцький).

Засобами професійної діяльності педагога вищої школи є: наукові (теоретичні й емпіричні) знання, за допомогою і на основі яких форму-ються знання студентів. В свою чергу, носіями знання виступають тексти підручників, книг і т.д.., допоміжними засобами виступають технічні, комп’ютерні, графічні й ін. прилади.

Реалізація педагогічної діяльності зв’язана з педагогічними технологіями, формами, видами і методами навчання.

В багатьох випадках досліджуючи методи професійної діяльності педагога вищої школи, автори неправомірно ототожнюють методи пе-дагогічної діяльності вищої школи із методами діяльності шкільного вчителя, невраховуюючи суттєві відмінності вузівського навчання від загальноосвітнього.

Так, на відміну від загальноосвітнього навчання, у вищій школі студент повинен оволодіти сучасною наукою, отримати професійну ос-віту. Тому вузівські методи навчання і для педагога, і для студента, не є засобом трансформації та осмислення знання, а є методами проник-нення в процес розвитку науки, розкриття її методологічних основ. Відтак, - види і методи навчання у вищій школі є видами і методами наукового дослідження (це особливо стосується профілюючих дис-циплін, спецкурсів та спецпрактикумів). Ступінь гармонійності, єдності методів навчання та методів науки у ВНЗ визначає науковий рівень викладання у вищій школі: чим найбільш органічним є поє-днання методів навчання та наукових методів, тим вищій науковий рівень викладання й професійної підготовки майбутніх спеціаліс-тів.

Професійна діяльність педагога вищої школи є полісункціо-нальною, вона передбачає єдність викладання як виклад науки; наукової діяльності; керівництва навчально-пізнавальною діяльніс-тю студентів за допомогою логіки викладеної науки, її теорії, персп-ектив розвитку та існуючих наукових проблем; навчання методам роботи у лабораторіях, використання ТСО, методик спостереження та експерименту; керівництво, стимулювання самостійної роботи студентів; сприяння розвитку їх загальнолюдських властивостей, сві-тогляду; формування та розвитку професійних якостей май бут-ніх спеціалістів та ін.

Оскільки професійна діяльність педагога вищої школи є педа-гогічною діяльністю, то більшість функцій вчителя та педагога ви-щої школи є єдиними, але в той же час кожна з них має свої специ-фічні особливості які обумовлені метою професійної освіти, специ-фікою навчального процесу у ВНЗ, віковими особливостями ауди-торії та тим, що педагог вищої школи одночасно виступає у декіль-кох ролях: як педагог - викладач певної навчальної дисципліни, як науковець - дослідник, як керівник навчально-пізнавальною актив-ністю студентів, як тьютер, куратор, організатор студентської групи.

Так, серед термінальних функцій, або функцій - цілей, що по-в’язані із стратегічними напрямками педагогічної діяльності і від ображають її сутнісні цілі та завдання, виділяють: навчальну фун-кцію (педагог сприяє оволодінню студентами системи загально-нау-кових (фундаментальних), соціальних (профілюючих) та суспільних знань, вмінь та навичок, необхідних для успішної професійної ді-яльності у сучасному суспільстві); розвивальну функцію (через оп-тимізацію ситуації навчання педагог сприяє успішному, позитив-ному соціально-психологічному та професійному розвитку студен-та); виховну функцію (педагог створює умови щодо формування та розвитку у студентів професійних переконань, системи наукових, професійних та загальнолюдських цінностей, виступаючи у ролі ку-ратора студентської групи педагог вищої школи сприяє по­зитив-ності її виховного впливу).

Інструментальні, або функції - засоби, включають до себе групу функціональних завдань, завдяки яким цілі педагогічної діяль-ності перетворюються у безпосередній процес взаємодії педагога з конкретними студентами в реальних умовах навчального процесу у ВНЗ. Це інформаційна, ілюстративна, науково-дослідницька, діаг-ностична, стимулююча та прогностична функції, специфічною ознакою яких є спрямованість на стимулювання пізнавальної, навча-льної та наукової актив­ності студентів як основного діючого чинника та критерію ефективності їх реалізації педагогом вищої школи.

До операційних функцій професійної діяльності педагога ви-щої школи або функцій - прийомів відносяться: методична, управ-лінська, організаційна, коригуюча та констатуюча функції. Всі вони ретельно описані в роботах Н.В. Кузьміної, НА. Семиченко та ін.

Таким чином, професійна педагогічна діяльність є полісункці-ональною сферою діяльності й потребує від педагога у кожний кон-кретний момент включення у навчальний процес декілька функцій одночасно. При тому, всі ці вищезазначені функції педагогічної діяльності органічно взаємопов’язані, їх неможливо розкласти на окремі навчальні та виховні напрямки. Саме у єдності вони від обра-жають специфіку професійної діяльності педагога вищої школи, підк-рес­люють її складний характер.

Особливістю професійної діяльності педагога вищої школи є її змістовна багатоаспектність, яка включає до себе наступні компо-ненти:

• гносеологічний або науково-дослідницький (здійснення наукових досліджень, аналіз власного та чужого педагогічного досвіду, по-шук нових методів навчання, вивчення індивідуальних особи-востей студентської групи, власних ускладнень професійної діяль-ності, та ін.);

• конструктивний (планування власної педагогічної діяльності, прогнозування її результатів та ін.);

• прогностичний (передбачення можливої поведінки студентів в різних умовах, прогнозування ефективності впровадженої педаго-гічної системи та ін.);

• організаторський (організація власної діяльності та поведінки в реальних умовах, безпосередня реалізація плану діяльності, мо-білізація студентської групи й ін.);

• комунікативний, що відображує взаємодії стентів та викладачів між собою.

Специфічною особливістю професійної діяльності педагога вищої школи виступає її всеохоплюючий комунікативний характер. Кожна форма організації навчання у вищій школі (лекції, семінарські заняття, практичні та лабораторні роботи, консультації, різноманітні форми організації самостійної роботи студентів, колоквіуми, заліки й іспити, наукові студентські семінари, конференції і т.д.) - це певним чином побудоване професійно - педагогічне спілкування викладача із студен-том, яке потребує від педагога не тільки знання певного спеціального матеріалу - змісту викладання, а, перш за все, високого рівня розвит-ку професійних комунікативних якостей, професійної культури.