Питання та завдання для самопідготовки:

Питання:

1. В чому специфіка проблемного навчання?

2. Як ви розумієте алгоритм програмованого навчання?

3. Коли і де зародилося і сформувалося відкрите дистанційне навчання?

4. У чому принципова відмінність TV-технології, кейс - технології, мережевої технології ?

5. Які функції тьютора в умовах відкритої освіти?

6. Що таке електроне тестування і з яким видом навчання воно пов’язане?

7. Назвіть дидактичні та логіко-психологічні елементи лекцій і семінарів в умовах сучасної вищої школи.

8. В чому сутність факультативних занять, навчальних симпо-зіумів?

Завдання:

1. Обрунтуйте характерні особливості індивідуального навчання у сучасній вищій школі з точки зору європейської та української вищої освіти.

2. Назвіть елементи створення навчальних пакетів – комплектів дидактичних матеріалів.

3. Сформулюйте мету та завдання відкритого дистанційнного навчання.

4. Дайте обгрунтування понять: форма організації навчального процесу, загальна класифікація форм організації навчального процесу.

5. Дайте обгрунтування лекції як основної форми передання ве-ликого обсягу систематизованої інформації.

6. Приведіть приклади навчально-дослідного завдання (ІНДЗ) з дисциплін правознавчого профілю.

Змістовий модуль 5.

Кредитно-модульна система організації та контролю навчального процесу в умовах сучасної вищої школи України.

5.1.Загальні положення, документи та принципи кмсонп.

5.2.Організація і контроль індивідуально-консультативної робо-

ти студентів.

5.3.Організація і контроль навчально-дослідницької работи

студентів.

Мета теми: Сформувати у студентів знання, навики і уміння в організації методів, видів, форм навчання та іх методичного табес-печення в умовах кредитно-модульної системи організації навчаль-ного процесу.

Ключові терміни: кредитно - модульне навчання, кредит, мо-дуль, модульна програма, рейтинго - балова система оцінки, тьютері-ал, індивідуально-консультативна та науково-дослідницька робота студентів

Література[5,9,10,11,76,77,84,94,114,135]

5.1.Загальні положення, документи та принципи кмсонп.

Модульне навчання зародилося і сформувалося в Америці в кінці 60-х років минулого століття в секторі післядипломної освіти і під-вищення кваліфікації працівників без відриву від виробництва. У подальші десятиліття, у зв’язку з підвищенням практики в системі ви-щої професійної освіти, модульна організація навчального процесу стала невід’ємною практикою вищої школи, отримавши в 90-і роки загальне визнання. В даний час вона є ядром ECTS.

Загальні положення. Базою модульного підхіда е автономна час-тина адаптованого навчального матеріалу до інтелектуальних мож-ливостей студентів, яка дає можливість більш самостійно або зовсім са-мостійно працювати студентам із запропонованою індивідуальною програмою під методичним керівництвом викладача. Дидактичний процес, який дістав назву модульного, будується на основі засто-сування загальних положень:

• модульного навчання, гнучковості та варіативності;

• індивідуалізації навчання;

• вільного вибору студентом засобів, темпів, часу навчання;

• одержання індивідуальної допомоги;

• свободи вибору та самостійності студента в усвідомленні ре-зультату;

• зворотного зв’язку(викладач - студент);

• забезпечення оперативного контролю і самоконтролю;

• забезпечення умов для опанування кожного навчального елемн-та на належному рівні.

Мета та завдання КМСОНП. Метою впровадження КМСОНП є підвищення якості вищої освіти і забезпечення на цій основі конкуре-нтоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у сві-товому освітньому просторі.

Основні завдання КМСОНП:

• адаптація ідей ЕСТS до системи вищої освіти України для забез-печення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості пі-дготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національ-ного та міжнародного ринків праці;

• забезпечення можливості навчання студентові зі індивідуальною варіативною частиною освітньо - професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку і відповідно підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;

• стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;

• унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

Головні терміни, поняття КМСОНП та їх визначення:

Розглянемо більш детально кредитно-модульну технологію на-вчання у вищої школі України як засіб адаптації і інтеграції до ви-мог Болонського процесу.

Для поєднання двох дидактичних понять кредиту і модуля в од-ній навчальній системі визначимо їх поняття. Врахуємо, що модуль, від лат. modulus - міра, кредит - від лат. Сre-dutит - займ, або сredit - довіра. Отже, якщо модуль - це міра, то нею можна вимірювати деяку сукупність елементів знань, тісно взаємопов’язаних між со-бою, тобто цілісну систему елементів знань, яка характеризується структурною взаємодією, спорідненістю, логічною завершеністю.

Поняття дидактичного кредиту визначимо через найближче родове поняття – часову величину повного навчального навантаження студента, яку потрібно розділити між навчальними дисциплінами. Сам термін «кредит» відповідає своїй суті, тобто дозволяється «взяти» навчальну дисципліну з певною кількістю часу на її засво-єння (займ) з тим, щоб згодом «повернути» її, залишивши для себе засвоєнні знання, про що засвідчуватиме складений іспит. Тобто, це поняття має такі суттєві ознаки: забов’язання студента добровіль-но вибирати ті чи інші навчальні дисципліни і за визначений тер-мін засвоїти ії зміст, склавши підсумковий іспит. Кількість часу у кредитах, який виділяється на вивчення навчальної дисципліни, адаптується до розумових можливостей середньо - статистичного студента. Таким чином, кредит є важливим показником якості засвоєння знань студентом і якості вищої освіти загалом.

Отже, це числова міра повного навчального навантаження студента з конкретної дисципліни (1 кредит = 36 год.), яка спо-нукає студентів до вільного вибору навчальних дисциплін і якісного їх засвоєння, є одним з критеріїв порівняння різних навчальних сис-тем вищих закладів освіти. Вона закріплена у понятті заліковий кре-дит.

Заліковий кредит - це одиниця виміру навчального наван-таження, необхідного для засвоєння навчальної дисципліни (обсягу дисципліни) усіх видів навчального навантаження (крім державної атестації). Заліковий кредит - не завершена, відносно самостійна, за-документована частина (навчальної дисципліни, практики, курсової та дипломної робіт тощо) навчання студента, що підлягає обо’язко-вому оцінюванню та зарахуванню.

Навчальна дисципліна (курс) може складатися з декількох залі-кових кредитів, кількість яких визначається змістом та формами орга-нізації навчального процесу. Залікові кредити містять модулі одного або декількох видів навчальної діяльності студентів (аудиторну, са-мостійну та індивідуальну роботу студента). Обсяг аудиторної ро-боти не повинен перевищувати 50 % залікового кредиту. Оріє-нтовні обсяги самостійної та індивідуальної роботи, в наступний час, можуть становити від 25 до 50 відсотків. Навчальне наван-таження студента на один навчальний рік повинно становити не мен-ше 60 залікових кредитів, відповідно на семестр - 0,5 від кількості залікових кредитів, що встановлені на навчальний рік.

Час оптимального повного навантаження студента, нап-риклад, для здобуття бакалаврського ступеня, є постійною ве-личиною 5760 годин (240 кредитів). Цей стандарт був ставлен у Са-ламанці, а потім закріплен на Берлінськой конференції 2003 року. За цей період потрібно засвоїти визначену кількість елементів знань з нормативною та варіативною частинами освітньо-професійної про-грами. Ефективність навчання буде залежати від адекватного розподілу кредитів на той чи інший предмет. Якщо навчальний зак-лад збільшуватиме кількість навчальних дисциплін, то потрібно або збільшувати час навчального навантаження студента за рахунок його вільного часу, або підвищувати ефективність навчальних тех-нологій.

Оскільки кредит не лише визначає повне навчальне наванта-ження для здобуття того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня чи засвоєння навчальної дисципліни, а й спонукає студентів прояв-ляти ініціативу, добровільно обираючи для засвоєння системи нав-чальних дисциплін, тому кредит суттєво впливатиме на модульну технологію.

Модульна технологія навчання - це алгоритм проведення нав-чального процесу за модульним принципом, робочими програмами, які є частиною складових освітньо - професійнох програм (навчальної дисципліни, практики, державної атестації) з контролем засвоєння знань та вмінь студента з кожного модуля за рейтинговими показни-ками.

Модуль - це задокументована завершена частина освітньо-про-фесійної програми (О-ПП) (навчальної дисципліни, практики, держа-вної атестації), що реалізується відповідними видами навчального процессу (лекції, практичні, семінарські заняття, самостійна та інди-відуальна робота, практика, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи тощо). Модуль формується як сукупність пов’язаних між собою зміс-тових модулів.

Змістовий модуль - це система навчальних елементів навчаль-ної дисципліни, що засвоюється за допомогою відповідних методів навчання.

Поняття «модуль» повинно виконувати не лише синонімічні функції, а й нести навчальне навантаження. Зпоміж суттєвих ознак модуля важливими є рівень адаптованості елементів знань до суб’є-ктів навчання і спроможність їх засвоїти за виділений час. Таким чином, з урахуванням суттєвих ознак, модуль це логічно завер-шена, системно впорядкована частина теоретичних знань і прак-тичних умінь з певної навчальної дисципліни, адаптованих до інди-відуальних особливостей суб’єктів навчання і визначеним опти-ма-льним часом на організацію їх засвоєння.

Якщо модуль визначає у навчальній технології змістову компо-ненту із врахуванням кількості елементів знань, рівня їхньої труд-ності і складності, регулює прийоми і методи навчання, то кредит перш за все впливає на вибір форми навчання (індивідуальна, інди-відуально-групова, групова, колективна). Форма організації засвоє-ння знань з предмета залежатиме від того скільки студентів обере його у своїх навчальних забов’язаннях. Крім того, кількість креди-тів, що виділяється на засвоєння тієї чи іншої дисципліни, впливати-ме на модульний розподіл часу. Отже, між кредитом і модулем іс-нують складні діалектичні взаємозв’язки.

Таким чином, кредитно-модульна технологія навчання - це цілісний алгоритм повного засвоєння знань та умінь майбутніми фахівцями за структурно - інтегровними освітньо - професійними програмами в кредитних вимірах. Головні принципи цих вимірів полягають в самостійному вибору студентами навчальних диски-плін з метою прикладання максимальних інтелектуальних зусиль для засвоєння знань та дотримання психолого - педагогічних та ефект-роних вимог у навчальному процесі в межах модуля навчальної дис-ципліни або міждисциплінарного курсу і ступеня підготовки загалом.

Перехід на кредитно-модульну технологію навчання вимагає не лише докорінних змін у педагогічних підходах до складання нав-чальних планів, освітньо-професійних і робочих навчальних прог-рам, написання принципово інших підручників і посібників, а й про-веденні психолого - педагогічних досліджень нової технології на-вчання, її науково - теоретичного обґрунтування і адаптації до різних навчальних дисциплін, напрямів і ступенів підготовки; та-кож спеціального навчання і перепідготовки науково-педагогічних працівників вищої школи, приведення їх навчального навантаження і заробітної плати до європейських стандартів.

Документи КМСОНП:

Для впровадження КМСОНП вищій навчальний заклад повинен мати такі основні документи ( елементи ЕСТS):

інформаційний пакет - загальна інформація про універ-ситет, назва напрямів, спеціальностей, спеціалізацій, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов'язкових та вибіркових курсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;

договір про навчання між студентом і вищім навчальним зак-ладом (напрям, освітньо - кваліфікаційний рівень, порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);

академічна довідка оцінювання знань, що засвідчує досягне-ння студента в системі кредитів і за шкалою успішності на націона-льному рівні та за системою ЕСТS;

індивідуальний навчальний план студента, що форму-ється особисто студентом під керівництвом куратора в КМСОНП. Він має перелік змістових модулів (блоків змістових модулів нав-чальних дисциплін), що сформовані на основі освітньо - професій-ної програми підготовки і структурно-логічної схеми підготовки фахів-ців. Реалізація індивідуального навчального плану студента здійню-ється протягом часу, який не перевищує терміну навчання.

Індивідуальний навчальний план студента включає нормативні та вибіркові змістові модулі, що можуть поєднуватися у певні нав-чальні дисципліни. Нормативні змістові модулі необхідні для вико-нання вимог нормативної частини освітньо-кваліфікаційної харак-теристики. Вибіркові змістові модулі забезпечують підготовку для виконання вимог варіативної частини освітньо-кваліфікаційної харак-теристики, у тому числі відповідність обсягу підготовки, передба-ченому нормативним терміном навчання. Вони дають можливість здійснювати підготовку за спеціалізацією певної спеціальності та сприяють академічній мобільності і поглибленій підготовці в напря-мах, визначених характером майбутньої діяльності. Сукупність нор-мативних змістових модулів визначає нормативну (обов'язкову) складову індивідуального навчального плану студента.

Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в інди-відуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації екзаменаційних сесій. Система оцінювання якості освіти студента (зарахування залікових кредитів) має бути стандартизованою та формалізованою.

Принципи впровадження КМСОНП:

Для впровадження КМСОНП слід дотримуватися таких прин-ципів:

1. порівняльної трудомісткості кредитів, який полягає в досяг-ненні кожним студентом встановлених ЕСТS норм, що за без-печують академічну мобільність студентів, державне й міжна-родне визнання результатів освіти на конкретних етапах вико-нання студентом індивідуального навчального плану;

2. кредитності полягає в декомпозиції змісту освіти й навчання на відносно єдині та самостійні частки навчального наванта-ження студентів, які забезпечують на рівні індивідуального навчального плану набір (акумулювання) заданої трудомісткості кредитів, що відповідають розрахунковій нормі виконання сту-дентом навчального навантаження в умовах кредитно-модульної організації навчального процесу;

3. модульності визначає підхід до організації оволодіння студен-том змістовими модулями і проявляється через специфічну орга-нізацію методів і прийомів навчально - виховних заходів, засно-ваних на активній самостійно-творчій пізнавальній діяльності сту-дента.

4. методичного консультування - полягає в науковому та інфор-маційно-методичному забезпеченні діяльності учасників освітнь-ого процесу;

5. організаційної динамічності полягає в забезпеченні можли-востей зміни змісту навчання з урахуванням динаміки соціально-го замовлення і потреб ринку праці;

6. гнучкості та партнерства полягає в побудові системи освіти так, щоб зміст навчання й шляхи досягнення цілей освіти та професійної підготовки відповідали індивідуальним потребам і можливостям сту-дента;

7. пріоритетності змістової й організаційної самостійності та зворотнього зв'язку полягає у створенні умов організації нав-чання, що вимірюються та оцінюються результатами самостійної пізнавальної діяльності студентів;

8. науковості та прогностичності полягає у побудові (встанов-лені) стійких зв’язків змісту освіти з науковими дослідженнями;

9. технологічності та інноваційності полягає у використанні ефе-ктивних педагогічних й інформаційних технологій, що сприяє якісній підготовці фахівців з вищою освітою та входженню в єдиний інформаційний та освітній простір;

10. усвідомленої перспективи полягає в забезпеченні умов для глибокого розуміння студентом цілей освіти та професійної підготовки, а також можливості їх успішного досягнення;

11. діагностичності полягає в забезпеченні можливості оціню-вання рівня досягнення та ефективності, сформульованих і реалі-зованих в системі, цілей освіти та професійної підготовки.

Організація навчального процесу в умовах КМСОНП:

Навчальний процес у вищому навчальному закладі в умовах КМСОНП здійснюється у таких організаційних формах:

• навчальні заняття,

• виконання індивідуальних завдань,

• самостійна робота студентів,

• практична підготовка,

• контрольні заходи,

• науково-дослідницька робота.

Основні форми занять, що входять до складу модулів:

• лекція; семінарське, практичне, лабораторне, індивідуальне за-няття; консультація;

• індивідуальні завдання (реферати, розрахунково-графічні ро-боти, курсові та дипломні проекти або роботи тощо) викону-ються студентами самостійно при консультуванні виклада-чем;

• самостійна робота студента (СРС) є основним засобом оволо-діння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять і в умовах КМСОНП набуває особливого значення. СРС забезпечується системою навчально-методич-них засобів, передбачених для вивчення конкретної навчаль-ної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, вказівки, конспект лекцій, практикум, фахова та наукова мо-нографічна та періодична література тощо. Методичні матеріали для СРС повинні передбачати можливість проведе-ння самоконтролю з боку студента.

Навчання за КМСОНП передбачає організацію засвоєння сту-дентом матеріалу з навчальної дисципліни у дискретно - неперевному режимі за наперед розробленою модульною програмою. Вона скла-дається з логічно завершених частин навчального матеріалу (модулів) та системи оцінювання знань студента.

Методичні основи створення навчальних модулів та проб-лемно-модульних програм.

Державні освітні плани (стандарти) і навчальні програми сучас-ної вищої школи припускають аудиторно-регламентовану і модуль-но-розвиваючу системи. Так чи інакше між ними існує принципова відмінність.

Аудиторна-регламентована система має три компоненти:

• календарно-тематичні плани;

• плани-конспекти лекцій, семінарів і практичних занять;

• традиційні підручники і методичні вказівки.

Модульно-розвиваюча система має п'ять компонентів:

• графи -схеми навчальних курсів;

• проекти і технологічні схеми навчальних модулів;

• розвиваючі міні-підручники, мультимедійні хрестоматії по окремих модулях, те--мах і розділах курсів;

• навчальні плани індивідуально-консультативної і самостійної роботи студентів (СРС), а також програми самореалізації, які розроблені у відповідності з модулями і темами курсів;

• шкалу оцінок в академічному годиннику і кредитах (за сис-темою ЕСTS) з урахуванням всієї сукупності видів і форм організації навчального процесу.

Академічна програма - це нормативна модель спільної діяль-ності викладача і студента, кінцева мета якої є придбання компетен-тності ( знань, умінь і навиків ) в галузі гуманітарної і спеціальної підготовки фахівця.

З цієї точки зору нормативні навчальні програми не є програ-мами в повному розумінні слова, а лише декларують те, що викладач покликаний дати, а студенти - засвоїти.

Так навчальні програми для сучасних вузів не реалізують основної вимоги - розкривати індивідуальність викладача і студен-та в навчальному процесі. Як наслідок, типова вузівська програма - це достатньо розпливчатий зразок взаємодії між учасниками навчаль-ного процесу, неорганізований з погляду дидактичних критеріїв.

Проблемно-модульна програма визначає базовий змістовий простір дидактичного модуля, яка заснована:

• на єдності процесу навчання (видів, форм організації навчаль-ного процесу, оцінки якості знань студентів);

• обгрунтуванні і рішенні психолого-педагогічних завдань (ак-тивізації мотиваційних процесів);

• створенні умов інтелектуально - творчого розвитку студента в індивідуальних проектних завданнях, графіках і планах нав-чання і ін.

В цих умовах викладачі і студенти, співробітники, залучаються до активної взаємодії, створюють свою траєкторію психо - соціального розвитку відповідно віковим і психологічним особивос-тям. Такий соціально-культурний досвід студентів, придбаний під ке-рівництвом викладача, є не просто інформаційним фактом. Він стає стимулом до створення нового програмного забезпечення навчально-виховного процесу. Отже, проблемно-модульні програми - складний засіб управління процесом навчання в сучасному вузі.

Стрижнем проблемно-модульної програми є технологічна модель змістового модуля, яка, залежно від етапу модульно-розви-ваючого процесу навчання, дає можливість чітко визначити прин-ципи, критерії і умови засвоєння знань, рівні якісної (і кількісній, бальній) їх оцінки, розвитку активності студента, його інтелекттуа-льно-творчого потенціалу .І як результат - підвищення якості під-готовки студента в різних галузях знань відповідно до нормативів змісту освіти в сучасному вузі. В досвіді попередніх років української вищої школи такі програми були своєрідним доповненням стратегії і тактики видатних вчених, педагогів і практиків, які не виходили за рамки експериментальної методики, дидактики і технології навчання. В даний час ця проблема стала зоною стратегічних задач сучасної української вищої школи, що входить в загальноєвропейський освіт-ній простір болонського процесу.

Реалізація нової системи навчання на технологічному рівні мо-жлива, якщо відповідні її етапи наповнені психолого-педагогічним змістом. На стадії наукового проектування важливо, щоб викладач міг практично і осмислено працювати з цим змістом, використовуючи теоретичні, методологічні і технологічні знання.

Оцінювання знань студентів у кредитно-модульній технології навчання.

Як і будь-яка технологія навчання, кредитно-модульна система пропонує свої підходи до контролю та оцінювання знань студентів. Основними недоліками традиційної навчальної системи в частині реа-лізації контрольних функцій за результатами навчання студентів є:

• відсутність адаптованих до можливостей студентів і адекватних до вимог професії критеріїв оцінювання;

• епізодичний характер оцінювання, низька кореляція між поточним і сесійним оцінюванням;

• слабка мотивація студентів до систематичної навчальної праці;

• великий об’єм навчального матеріалу, який необхідно засвоїти перед екзаменом, оцінювання «миттєвих знань», які не доводяться до повного засвоєння студентами;

• недостатня інтегрованість суміжних навчальних дисциплін не до-зволяє максимально сконцентрувати навчальний матеріал, по-легшити його запам’ятовування і об’єктивне оцінювання.

Введенням ЕСТS певною мірою розв’язуються означені проб-леми. Кредити зараховуються лише за успішні результати у навчанні. Таким чином, кредитні підходи спонукають студентів добровільно оби-рати для вивчення і засвоєння обмежену кількість навчальних дис-циплін, брати відповідні зобов’язання щодо їх якісного засвоєння у визначений час, про що свідчитимуть об’єктивно складені ЕККА-мени. Оцінка результатів успішності навчання і якості знань в умовах КМСОНП проходить за рейтинговим показником в інтервальній шкалі оцінок.

Рейтинговий показник з дисципліни - це числова величина, яка дорівнює процент-ному відношенню суми набраних студентом балів з атестацій усіх модулів дисципліни до суми максимально можливих балів за встановленою для даної дисципліни шкалою розподілу балів.

Інтервальна шкала оцінок - це шкала, яка встановлює взаємо-зв’язок між рейтинговими показниками і прийнятою шкалою оцінок. В ЕСТS вона має такий вигляд:

• А - «відмінно»,

• В - «дуже добре»,

• С - «добре»,

• D- «задовільно»,

• Е - «достатньо»,

• РХ - «незадовільно» ,

• Х - «незадовільно» -необхідна серйозна подальша робота.

Введення лише кредиту не вносить докорінних змін в орга-нізацію навчального процесу, який здебільшого проводиться за ме-тодом «чорного ящика», тобто викладачів цікавлять лише кінцеві результати у засвоєнні знань, які контролюються, як правило, за до-помогою екзаменів. Сучасні педагоги приходять до висновку, що управління навчанням студентів за принципом «чорного ящика» не ефективне. Педагоги повинні шукати шляхи контролю за навчально-пізнавальною діяльністю загалом, а не тільки за її результатами. Йдеться про те, що більш ефективним у навчанні є управління за принципом «білого ящика», відповідно до якого оптимальні нав-чальні результати забезпечуються ефективним управлінням не ли-ше навчальним процесом, а й навчанням студентів.

Моделювання навчального процесу за принципом «білого ящика» проводиться відповідно до таких вимог:

• визначення мети навчання;

• встановлення вихідного стану навчального процесу;

• визначення програми дій;

• забезпечення систематичного зв'язку;

• оперативне коректування навчального процесу відповідно до сигналів зворотної інформації.

Електроним вимогам до навчального процесу найбільш відпо-відає модульна система, яка дозволяє організувати засвоєння навчального матеріалу у дискретно - безперервному полі за прог-рамою, яка складається з логічно завершених частин (модулів), із структурованим змістом та цілісним навчально-управлінським цик-лом кожного модуля. Логічно завершена частина навчальної дис-ципліни (модуль) тісно взаємопов’язана з часом, що відводиться на її засвоєння (кредит). Модульна технологія забезпечує дотримання психолого-педагогічних вимог до організації засвоєння визна-ченої сукупності елементів знань, оперативне управління навчаль-ним процесом, а також спонукає студентів до систематичної нав-чальної праці і робить її посильною.

Модульна технологія передбачає не лише організацію повного засвоєння визначених знань, а й дієвий контроль за станом їх зас-воєння кожним студентом. Є різні підходи до проведення контролю і оцінювання знань. Так, у вищіх закладах контроль за набуттям знань студентами є максимально комп'ютеризований і відбу-вається у формі тестів. Для України можна запропонувати дещо інший підхід. Першочергово потрібно структурувати навчальну дисципліну за модулями, а потім у кожному модулі виділяти за-гальну сукупність елементів знань (практичних і теоретичних), які можна і потрібно засвоїти студентами (структурування навчального матеріалу). У визначеної загальної сукупності елементів знань ви-діляється ядро знань (базовий рівень), яке необхідно засвоїти кож-ному студенту. Базовий рівень відповідає оцінці «Задовільно». Кожному елементу знань присвоюється певна кількість балів, визна-чається система опорних контрольних зрізів з кожного модуля. Крім того, оцінюється самостійна робота студента. Цікаві рекомен-дації щодо оцінювання знань у модульній технології надають Ю.Г.Гаршнєв і П.І.Сікорський:

1. У навчальному предметі, кожному його модулі визначає-ться мінімальна кількість головних елементів знань і практичних дій (поняття, їх властивості, закони, закономірності, факти тощо), які необхідно засвоїти, щоб, з одного боку, формувати кваліфіко-ваного спеціаліста, а з іншого - забезпечити успішне засвоєння на-ступних навчальних предметів. Це автори позначили як базовий мінімум.

2. Базовий мінімум предмета (його модуля) складається із сукупності головних елементів знань і практичних дій, кожному з яких присвоюється певна кількість балів. Загальна сума балів базо-вого мінімуму складає 60% від усіх елементів знань, які потрібно засвоїти.

3. Контрольні зрізи проводяться з кожного модуля за тими чи іншими навчальними параметрами (теоретичні відомості, розв’язування вправ, задач, аудіювання, обговорення, письмові фо-рми роботи), які зберегаються протягом семестру.

4.Базовий мінімум елементів знань і практичних дій, які про-понуються для засвоєння предмета, затверджується на засідання кафедри. Студентів ознайомлюють у письмовій формі зі структу-рою елементів знань і практичних дій, які виносяться на засвоєння і контроль, на першому занятті кожного модуля.

5.Оцінка з предмета за семестр, рік визначається через про-центне відношення суми набраних балів за усі контрольні зрізи, що проводились протягом семестру, року до суми максимально мо-жливих і переводиться в оцінку за інтервальною шкалою.

6.Під час заліку чи іспиту автоматично виставляється «зараховано» або оцінка

• «3» (задовільно), якщо підсумкові результати модульного оцінювання є більшими за 60%;

• «4» (добре), якщо вони є більшими за 76%;

• «5» (відмінно) - більшими за 96%.

7. В усіх випадках, якщо підсумкові результати модульного оцінювання є меншими за 60%, додатково складаються заліки і іспити у спеціально встановлені терміни.

8.Під час складання заліку або іспиту перш за все перевіряється стан засвоєння всіх елементів знань базового мінімуму (І рівень), а потім II («4») і III («5») рівнів.

9.Знаючи наперед структуру елементів знань, які пропонуються для контролю, студентам надається право самооцінювати свої знання перед контрольною роботою чи складанням заліку або іс-питу. Результати самооцінки студентів використовуються викла-дачем для більшої об’єктивності оцінювання навчального предмету.

Домашні роботи нумеруються в кожному модулі і викону-ються на окремих аркушах і після кожного заняття здаються викладачеві для перевірки. У зміст домашніх завдань включається:

• самостійне опрацювання теоретичних знань і практичних дій;

• засвоєння сприйнятих на заняттях теоретичних відомостей;

• розв’язування вправ і задач.

• Кількість домашніх робіт орієнтовно дорівнює кількості ауди-торних занять з модуля.

10. Під час навчальних занять може проводитись поточний кон-троль за навчанням студентів (особливо на початку входження в мо-дульну технологію). Його проведення характеризуватиме навча-льну активність студентів і оцінюватиметься в балах. У графу пото-чного оцінювання виставляється середнє арифметичне усіх набраних балів, а за максимально можливу кількість балів береться найбіль-ше число балів набраних кращим студентом.

11. Висновки усіх контрольних робіт, їх рейтингові показники виставляються в аркуші відкритого контролю знань, які виві-шуються на факультеті у загально - доступному місці.

12. За рейтинговими показниками визначається рівень якості знань студента на тому чи іншому курсі, який дає першочергове право після II курсу обирати спеціальність, після IV курсу - ту чи ін.-шу спеціалізацію, а також першочергове право на магістерську під-готовку чи адекватне працевлаштування.