4.3.Класичні та сучасні форми організації навчального процесу.

Процес навчання у вищій школі реалізується в рамках різнома-нітної цілісної системи організаційних форм навчального процесу. Кожна форма вирішує свою специфічну задачу, але сукупність видів форм і методів утворює єдиний дидактичний комплекс, функціонування якого підлягає об’єктивним психолого-педагогічним закономірностям навчального процесу.

Поняття «форма організації навчального процесу» визначає-ться як спосіб організації, влаштування і проведення навчальних за-нять, у яких реалізується зміст навчальної роботи, дидактичні за-дачі і методи навчання. Форми організації навчальних занять мають наступні ознаки:

• вид взаємозв’язку викладача і студента;

• характер діяльності викладача і того, кого він навчає;

• кількісний склад студентів на заняттях;

• місце й умови проведення заняття;

• види організації навчання;

• методи та технології навчання.

Загальна класифікація форм організації навчального процесу:

• аудиторні заняття;

• позааудиторної заняття;

• індивідуальні заняття;

• індивідуально-консультативні заняття (в КМСОНП);

• самостійна робота студентів;

• науково-дослідницька робота студентів;

• навчальна виробнича (педагогічна) практика;

• форми відкритого дистанційного навчання.

Основні форми аудиторних занять:

Лекція - основна форма передання великого обсягу системати-зованої інформації як орієнтовної основи для самостійної роботи студентів.

Загальний структурний каркас будь-якої лекції - це формування теми, повідомлення плану і літератури, яка рекомендована для самос-тійної роботи, а потім виконання за планом запропонованої роботи.

Залежно від ролі в організації навчального процесу можна наз-вати такі основні різновиди лекцій:

• вступна - первинне ознайомлення студентів з основними на-уково-теоретичними положеннями предмету;

• мотиваційна - пробудження інтересу у студентів та за без-печення стимулу для їх подальшої діяльності;

• підготовча - підготовка студентів до складніших розумових процесів, створення підстав для використання інших засобів і форм навчання;

• інтегрувальна - подання матеріалу як логічного цілого; на-мічення підходів до подальшого теоретичного аналізу;

• установча - визначення обсягу джерел інформації, вказівки для самостійної роботи і практичні рекомендації, виділення найважливіших і найскладніших частин матеріалу.

Лекція, як основа викладання матеріалу, організації і спілку-вання зі студентами має три підструктури: дидактичну, логіко-психо-логічну, та методичну.

Дидактичними елементами лекцій є: методика викладання лекційного матеріалу; сукупність попередніх знань студентів; зміст і структура лекційного матеріалу; контроль і оцінка знань (зворо-тний зв’язок); навчальна література і технічні засоби навчання (ТЗН).

Логіко-психологічні елементи становлять основу спілкування, діалогу та психологічного взаємообміну викладача зі студентами, які виражають бінарну природу навчальної діяльності. Бінарність нав-чання - це не механічне поєднання діяльності викладача і діяльності студентів, а їхня взаємна детермінація. Діяльна природа лекції та її бінарна основа зумовлюють для теоретиків і практиків необхідність навчання студентів самостійної навчальної діяльності, її прийомів і засобів, причинного пояснення, обґрунтування власної дія-льності лектора, зміни характеру спілкування зі студентамі тощо. Організація навчальної діяльності на лекції потребує не лише певного вміння викладача її готувати і проводити, але й спеціальної підготовки до неї студентів. Лекція, як особлива організація взаємодії студентів і вик-ладача, природно, зумовлює певний діловий характер їхнього спілку-вання. Тип «ділового» спілкування їх між собою і з викладачем мож-на визначити як дидактичне спілкування.

Дидактичне спілкування - це, по суті, міжособистісні взає-мини, що формуються і виявляються в умовах конкретної навчальної діяльності. Це різновид ділових відносин і ділового спілкування. Дидактичне спілкування на лекції завжди детерміноване його метою, змістом, засобами і формами. Разом з цим воно вибудовується на основі методичної структури залежно від того, як і коли на лекції проводять актуалізацію опорних знань, формування нових і ін.

Далі подаємо правила діяльності викладача - лектора вищої школи (з опорою на роботу

А.В.Хуторського А.В) [141].

Лектор буде на висоті своєї посади до того часу, доки сам бу-де навчатися, бо темпи розвитку сучасної науки, техніки і культу-ри такі, що за роки викладання чимало лекційних дисциплін, осо-бливо спеціальних, доводиться оновлювати неодноразово і ради-кально. Праці й терпіння потребує і вдосконалення особистої педа-гогічної майстерності - мови, стилю, уміння використовувати ілю-стративно - графічні і технічні засоби, а також залучення до но-вітніх педагогічних досліджень.

Лектору необхідні широкий науковий кругозір і знання сумі-жних дисциплін. Завдання й апарат різних дисциплін - природ-ничих, гуманітарних і соціально-економічних, загально - профе-сійних і спеціальних - тісно переплітаються, і міжпредметні зв’яз-ки в принциповому і практичному розумінні стають дедалі більш значущими.

Лектор має бути вченим і вести науково-дослідну роботу у тій галузі, в якій проводить викладацьку діяльність. Поєднання наукової і педагогічної діяльності необхідне з багатьох причин. Прищепити студентам наукове мислення, науковий підхід, нав-чити їх відрізняти передумови від фактів, що визначені теорією й експериментами, навчити відрізняти домисли від доказів, пока-зати, як ставлять наукові завдання і якими засобами їх вирішують, - це здатний виконати тільки істинний вчений. До того ж це поєднання плідне, передусім тому, що викладач навчає інших на тому науковому рівні, на якому стоїть сам.

Лектор має проводити заняття із захопленням, емоційно. Щоб набути для цього необхідних умінь, він має відчути сам як дос-лідник труднощі аналітичної роботи і потяг до досягнення істини.

Лектор має навчати не лише того, що вже є, а й того, що буде, навчати баченню проблем у перспективі і вмінню визначати під-ходи до їх розв’язання.

Сучасна перебудова системи освіти висуває нові вимоги до осо-би викладача, методів і техніки викладання, що пропонують різно-манітні форми активної лекції нарівні з традиційною і дозволяють значно підвищити творчий поведінковий потенціал аудиторії. Наве-демо стислі характеристики деяких нетрадиційних видів лекцій.

Нетрадиційна вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з того чи іншого курсу. Лектор ознайомлює студентів з призначенням і завда-ннями курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін і в системі підготовки фахівця. Він робить короткий огляд курсу, ознайомлює з етапами розвитку науки і практики, з досягненнями в цій сфері, перспективними напрямками досліджень, називає імена відомих вчених у цій галузі. На цій лекції він вказує на методичні й організаційні особливості роботи в рамках курсу, а також проводить аналіз навчально - методичної літератури, рекомендованої студен-там, уточнює терміни і форми звітності.

Проблемна лекція. На цій лекції нове знання подають через проблемність питання або завдання ситуації. При цьому процес піз-нання студентів у співробітництві і діалозі з викладачем набли-жається до дослідницької роботи. Зміст проблеми розкривають шля-хом організації пошуку чи розв’язання її, підсумовування й аналізу традиційних і сучасних поглядів.

Лекція-інформація. Орієнтована на виклад і пояснення студен-там наукової інформації, що підлягає осмисленню і запам’ятову-ванню.

Оглядова лекція - це систематизація наукових знань на висо-кому рівні, що допускає велике число асоціативних зв’язків у про-цесі осмислення інформації. Ії читають з розкриттям внутріпред-метного, міжпредметного зв’язків, крім деталізації і конкретизації. Як правило, стрижень теоретичних положень, які викладають, ста-новить науково-понятійна і концептуальна основа всього курсу або його великих розділів.

Лекція - візуалізація є візуальною формою подачі лекційного матеріалу засобами ТЗН чи аудіовідеотехніки. Викладаня такої лек-ції зводиться до розгорнутого або стислого коментування візу-альних матеріалів, які переглядають. Це можуть бути: малюнки, фо-тографії, слайди, схеми, таблиці, графіки і ін.

Бінарна лекція - це різновид лекції у формі діалогу двох вик-ладачів представників двох наукових шкіл, вченого і практика, вик-ладача і студента.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю пропонованої ін.формації (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці лекції студенти проводять аналіз зроб-лених помилок.

Лекцію-конференцію проводять як науково-практичне заняття із заздалегідь постав-леною проблемою і системою доповідей трива-лістю 5 - 10 хвилин. Кожен виступ є логічно закінченим текстом, заздалегідь підготовленим у рамках програми, яку запропонує вик-ладач. Сукупність текстів, які доповідають, дозволяє всебічно висвіт-лити проблему. Наприкінці лекції викладач підбиває підсумки самос-тійної роботи і виступів студентів, доповнюючи й уточнюючи запро-поновану інформацію, і формулює основні висновки.

Лекція-консультація може відбуватися за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за типом запитання - відповідь. Лектор відповідає протягом лекційного часу на запитання студентів по но-вому розділу чи усьому курсу. Другий варіант такої лекції за типом -запитання - відповідь - дискусія є трояким сполученням: лектор вик-ладає нову навчальну інформацію, студенти задають запитання і від-бувається дискусія у пошуку відповідей на задані запитання.

Лекція-діалог. На ній зміст подають через серію запитань, на якіі слухач має відповідати безпосередньо у перебігу лекції. До цього типу належить лекція із застосуванням техніки зворотного зв'язку, а також програмована лекція-консультація.

Лекція із застосуванням ігрових засобів: засіб «мозкової ата-ки», засіб конкретних ситуацій, коли студенти самі формують проб-лему і самі намагаються її розв’язати.

Підводячи підсумок аналізу форм лекцій, що склалися до насту-пного часу в системі вищої школи, можна відзначити, що лекція була, є і буде найбільш складною і трансформованою частиною дидактики освітнього процесу. У ній як в дзеркалі відбиті всі зміни, що від-бува-ються в освіті: прагнення до пошуку і оновлення, взаємообмін куль-тур і традицій, поєднання традиційних і інтерактивних форм мисле-ння і ін.

Семінар дозволяє залучити всю аудиторію в активний самос-тійний перегляд навчального матеріалу під керівництвом викладача. Семінар допомагає викладачеві зробити разом зі студентами гли-бокий аналіз інформації, дати ії оцінку, навчити їх робити самостійні висновки.

На семінарі можливе як тематичне обговорення матеріалу, так і проблемне обговорення якогось питання. На семінарах допус-кається критичне обговорення творчих робіт, творів, статей, малюн-ків, продуктів інтелектуальної та технічної творчості, дослідницьких робіт тощо. Іноді семінари присвячені обговоренню та засухову-ванню однієї або кількох доповідей, підготовлених під керівництвом викладача з метою підготовки аудиторії до вивчення нової теми.

Навчальна конференція зосереджує і мобілізує творчі сили сту-дентів, розвиває пізнавальні інтереси, забезпечує повторне закріпле-ння навчального матеріалу. Підготовка та виклад матеріалу у формі доповіді вимагає від студентів уміння самостійно опрацьовувати мА-теріал, критично мислити, пробуджувати інтерес, обґрунтовувати ва-жливі питання теми тощо.

Факультативні заняття, дослідницькі групи інтересів спря-мовані на розширення та доповнення можливостей навчального про-цесу з метою розвитку індивідуальності студентів, їхніх задатків, ін.-тересів, здібностей.

Навчальний симпозіум готують і проводять у кінці вивчення розділу або спеціальної теми. Це своєрідна форма організації підби-ття підсумків і закріплення знань студентів.

Диспут допомагає в навчальній роботі як засіб підсилення проблемного та творчого ставлення стосунків до пізнання. Його ор-ганізують у разі необхідності більш глибокого вивчення навчального матеріалу. Форма публічного дискутування є особливо ефективною для засвоєння гуманітарних предметів і вироблення морально - ес-тетичних критеріїв щодо явищ соціального життя, систем і мето-дів управління, культури і мистецтва. Сучасні студенти дискутують про гідність лідерів, про нові підходи до оцінки історичних подій та окремих історичних діячів, відстоюють свої погляди на значущість окремих творів сучасного мистецтва, літератури, захищають свої по-зиції з питань кохання, етики, психології сімейного життя тощо.

Індивідуальна робота студента є формою організації навчаль-ного процесу, яка передбачає створення умов для реалізації творчих можливостей студентів через індивідуально-спрямований розвиток їхніх здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність.

Організація та проведення індивідуальних занять доручається найбільш кваліфікованим викладачам. Індивідуальні заняття на моло-дших курсах спрямовуються на поглиблення вивчення студентами окремих навчальних дисциплін, на старших вони мають науководос-лідний характер і передбачають безпосередню участь студента у ви-конанні наукових досліджень та інших творчих завдань.

Форми індивідуальних занять:

Консультація - одна з форм навчальних аудиторних занять (ін.-дивідуальні або групові), які проводяться з метою отримання студен-том відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояс--нення певних теоретичних положень або аспектів їх практичного зас-тосування (проводяться протягом семестру - поточні консультації, семестрові та перед контрольним заходом - екзаменаційні).

У процесі консультацій (особливо поточного консультування) допускається діагностичне тестування знань студентів (зазвичай, компьютерне) для виявлення ступеня засвоєнння окремих теоретич-них положень, теорій, закономірностей, рівня сформованості практи-чних умінь і навичок та перевірки ефективності прийомів і методів навчання, використаних під час аудиторних занять.

Індивідуальне завдання - форма організації навчання, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

Індивідуальні завдання студенти виконують самостійно під кері-вництвом викладачів. Зазвичай, індивідуальні завдання виконуються окремо кожним студентом. У тих випадках, коли завдання мають ко-мплексний характер, до їх виконання можуть залучатися кілька сту-дентів, у тому числі студенти, які навчаються на різних факультетах (відділеннях) і спеціальностях.

Відповідною інноваційним технологіям навчання різновидністю індивідуальних завдань є індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНД3).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) - вид позаа-удиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру, яке викорис-товується у процесі вивчення програмового матеріалу навчального курсу і завершується складанням підсумкового екзамену чи заліку. ІНДЗ - це завершена теор-тична або практична робота в межах на-вчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і на-вичок, отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

Мета ІНДЗ - самостійне вивчення частини програмового мА-теріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу, розвиток навичок самостійної роботи.

Курсова робота - один з видів індивідуальних завдань нав-чально-дослідного, творчого чи проектно-конструкторського харак-теру, який має на меті не лише поглиблення, узагальнення і зак-ріплення знань студентів з нової навчальної дисципліни, а й засто-сування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і вироб-лення вміння самостійно працювати з навчальною і науковою літера-турою, електронно-обчислювальною технікою, лабораторним об-лад-нанням, використовуючи сучасні інформаційні засоби та технології. Курсова робота – окремий заліковий кредит навчальної дисципліни і оцінюється (визначається рейтинг) як самостійний вид навчальної діяльності студента.

Курсова робота не може бути компіляцією і складатися з фраг-ментів статей і книг. Вона повинна мати структуру, що наповнена од-норідним науковим змістом: фактами, що розкривають взаємозв’язок між явищами, аргументами і т.д. і, разом з тим, містить щось нове: узагальнення великої літератури, матеріалів емпіричних досліджень. При цьому виявляється авторське бачення проблеми та ії рішення. Означений принцип є непорушним: структура курсової роботи є нез-мінною, однак на протязі навчання змінюється ії зміст: поглиблю-ється фундаментальність дослідження проблеми на підставі зросту кі-лькості першоджерел та літератури.

За час навчання студент повинен виконати 2-3 курсові роботи з навчальних дисциплін, які є базовими для відповідної спеціальності. Їх конкретна кількість передбачена навчальним планом.

Тематика курсових робіт визначається кафедрами (предметни-ми або цикловими комісіями) відповідно до змісту і завдань навчальної дисципліни. Вона повинна бути актуальною і тісно пов’я-заною з вирішенням практичних фахових завдань.

Студентам надається право вільного вибору теми роботи із зап-ропонованого кафедрою (методичною комісією) переліку. Студенти можуть також пропонувати свої теми.

Дипломна робота - це індивідуальне завдання науково - дослід-ного, творчого чи проектно - конструкторського характеру, яке сту-дент виконує на завершальному етапі фахової підготовки і яке є одні-єю з форм виявлення теоретичних і практичних знань, вміння засто-совувати їх при вирішенні конкретних наукових, технічних, економі-чних, соціальних та виробничих завдань.

Магістерська робота - індивідуальне завдання науково-дос-лідного, проектно - конструкторського характеру, яке виконує магіст-рант на завершальному етапі фахової підготовки і яке є однією з форм виявлення теоретичних і практичних знань, вміння застосову-вати їх при розв’язанні конкретних наукових, технічних, економіч-них, соціальних і виробничих завдань та містить елементи наукової новизни в даній галузі знань або напрямку практичної діяльності.

Студентам надається право запропонувати свою тему магістер-ської або дипломної роботи з обґрунтуванням доцільності її розроб-ки. У таких випадках перевага надається темам, які продовжують тематику виконаної курсової роботи, або які безпосередньо пов’язані з місцем майбутньої професійної діяльності випускника.

До обов’язків випускаючих кафедр належить розробка методич-них рекомендацій, у яких надається обов’язковий обсяг вимог щодо дипломних робіт з урахуванням спеціальності. Такі методичні вка-зівки повинні бути розроблені і надані студентам до початку викона-ння робіт.

Надаючи студентам право вибору теми дипломної роботі із переліку, рекомендованого випускаючими кафедрами, діючі докуме-нтти дозволяють дипломникам запропоновувати для дослідження власну тему з необхідним обгрунтуванням доцільності її розробки. У цьому випадку думка наукового керівника, його поради і рекомен-дації набувають ще більшого значення. Студентам повинні бути відо-мі вимоги до вибору теми свого дипломного дослідження: актуаль-ність, наукова новизна, практична значущість.

Самостійна робота студентів - є основним засобом засвоєння студентами навчального матеріалу в час, вільний від обов’язкових навчальних занять, без участі викладача. Час, відведений для самос-тійної роботи студента, повинен становити близько 0,5 частини акад.-мічного кредиту і в навчальній та індивідуальній роботі викладача.

Співвідношення обсягів аудиторних занять і самостійної роботи студентів визначається з урахуванням специфіки та змісту конкретної навчальної дисципліни, її місця, значення і дидактичної мети в реа-лізації освітньо-професійної програми, а також ваги у навчальних, практичних, семінарських і лабораторних занять.

Зміст самостійної роботи і кожної навчальної дисципліни визначається робочою навчальною програмою з дисципліни та мето-дичними рекомендаціями викладача.

Самостійна робота студентів забезпечується всіма навчально-методичними засобами, необхідними для вивчення конкретної навчальної дисципліни чи окремої теми:

• підручниками;

• навчальними та методичними посібниками;

• конспектами лекцій;

• навчально-лабораторним обладнанням;

• інтерактивними навчально-методичними комплексами диски-плін,

• електронно-обчислювальною технікою тощо.

Студентам також рекомендується для самостійного опрацюван-ня відповідна наукова література та періодичні видання.