10

Тема 11. Місцеве оподаткування в україні

1. Загальні підходи до встановлення місцевого оподаткування в країні.

Податки слугують основним джерелом наповнення бюджету, причому не тільки державного, а й бюджетів місцевих громад. Тому, виконуючи, передусім, фіскальну функцію, податкова система не може не залежати від бюджетної системи, яка, в свою чергу, залежить від державного устрою.

Розрізняють два типи державного устрою: 1) унітарні країни; 2) федерації і конфедерації.

Унітарним країнам притаманна дворівнева система влади — центральний уряд та органи місцевого самоврядування. На кожному рівні влади формуються відокремлені бюджети, тому в таких країнах, як правило, функціонує дворівнева бюджетна система. Їй відповідає дворівнева система оподаткування, що складається із загальнодержавних і місцевих податків і зборів. До країн із дворівневою податковою системою належать Великобританія, Франція, Італія, Швеція, Іспанія та ін.

У федеративних і конфедеративних країнах функціонує трирівнева система влади: центральний уряд, суб'єкти федерації або конфедерації (штати, кантони, краї, землі тощо) та місцеві органи самоврядування. Трирівневій системі влади відповідає трирівневий бюджетний устрій та трирівнева податкова система. Тому таких країнах встановлюються загальнодержавні податки і збори, податки і збори суб'єктів федерації чи конфедерації та місцеві податки і збори. До країн із трирівневою системою оподаткування належать США, Німеччина, Швейцарія, Росія та ін. В обох типах податкових систем оподаткування загальнодержавними податками і зборами повністю регулюється виключно центральною владою. Механізм і правила нарахування та стягнення податків є однаковими на всій території країни. Загальнодержавні податки і збори можуть як у повному обсязі зараховуватися до державного бюджету, так і перерозподілятися між центральним бюджетом та бюджетами нижчого рівня (для унітарних країн — це місцеві бюджети, для федеративних і конфедеративних країн - як правило, бюджети суб'єктів федерації чи конфедерації) або цілком слугувати джерелом доходів бюджету нижчого рівня.

Окрім того, держава надає право органам влади нижчого рівня (в унітарних країнах — органам місцевого самоврядування, а у федераціях і конфедераціях — суб'єктам федерацій і конфедерацій) право встановлювати власні податки і збори у вигляді:

а) окремих платежів, які не мають нічого спільного із загальнодержавними податками і зборами;

б) надбавок або додаткових доплат до загальнодержавних податків і зборів.

У переважній більшості випадків центральна влада залишає за собою право визначати перелік податків другого рівня та обов'язковість (чи необов'язковість) їх упровадження на окремих територіях, встановлювати коло платників, об'єкти оподаткування, граничні розміри ставок, перелік обов'язкових пільг. Органи влади другого рівня в межах своєї компетенції впроваджують податки чи збори на власній території, визначають конкретний розмір ставки, надають податкові пільги платникам, розробляють механізми нарахування та стягнення, порядок складання і подання податкової звітності, встановлюють строки сплати тощо. Такі чином, податки другого рівня можуть відрізнятися за механізмом функціонування на різних територіях країни.

У федеративних і конфедеративних країнах, в яких функціонує третій рівень податкової системи, влада суб'єктів федерації чи конфедерації надає право на впровадження місцевих податків і зборів органам місцевого самоврядування. Зазначені платежі можуть виступати у вигляді унікальних податків і зборів, а можуть бути надбавками ї доплатами до податків і зборів другого рівня. При цьому суб'єкти федерації чи конфедерації визначають перелік таких податків, встановлюють коло платників, об'єкти оподаткування, граничні ставки. Місцеві органи самоврядування своїм рішенням у межах власної компетенції впроваджують податкові платежі, визначають ставки оподаткування, пільги, терміни сплати, подання звітності тощо.