Юридичні акти поділяються на:

• Правочини, різновидом яких є договори – основний вид правомірних дій – це вольові дії юридичної або фізичної особи, спрямовані на досягнення певного правового результату.

• Адміністративні акти – це акти управління органів влади або місцевого самоврядування, котрі діють як суб'єкти публічного права, однак на підставі цього акта складаються цивільно-правові відносини (передача майна).

• Судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов’язки (відшкодування збитків тощо).

9. Здійснення й захист цивільних прав

Здійснення цивільних прав – це вільна, на власний розсуд реалізація суб’єктивних цивільних прав для задоволення інтересу, що охороняється законом. При здійсненні цивільних прав дозволено усе, окрім того, що заборонено законом, тобто кожна особа вправі здійснювати свої цивільні права в повній мірі, на свій розсуд, якщо цивільним законодавством або договором не встановлені імперативні обмеження. Межі можливої поведінки суб’єкта виникають на основі імперативних норм об’єктивного права, внаслідок покладення самою особою на себе обов’язків за договором, правочином. Правилом є те, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст. 12 ЦК), винятком – що особа здійснює їх у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст. 13 ЦК).

Межами здійснення суб’єктивних цивільних прав є передбачені законом або договором заборони, обмеження, за якими починаються права іншої особи, наноситься шкода, або порушуються імперативні норми актів цивільного законодавства та моральні засади суспільства. Межі здійснення цивільних прав є гарантією рівноправного положення громадян у системі суспільних відносин.

Якщо для здійснення суб’єктивних цивільних прав існує свобода, яка в окремих винятках може бути обмежена, то захист порушених прав у суді відбувається у певних межах, якщо відповідач не спростує звинувачення та судом буде визнаний склад правопорушення. Право на захист, як конституційне право кожного, згідно зі ст. 8 Конституції має пряму дію. Тільки у разі порушення, невизнання або оспорювання свого цивільного права кожна особа має право на його захист. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК).

Право на захист цивільного права та інтересу – це юридична можливість особи на свій розсуд і в межах, що допускаються правопорядком, використовувати засоби примусу задля захисту правових благ, охоронюваних цивільним законодавством.

Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, установлених законом. Охорона права має мету забезпечити його існування, не допустити порушення. Захист права здійснюється, коли вже право порушено або існує загроза його порушення.

Підстави для захисту кожної особи свого цивільного права:

• Порушення – це результат протиправних дій порушника, внаслідок чого цивільне право іншої особи зазнало зменшення або ліквідації, і ця особа, яка постраждала, позбавлена можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

• Невизнання – це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права вповноваженої особи, що зумовлює неможливість його використання, повністю або частково.

• Оспорювання – це коли між учасниками правовідношення виник спір із приводу існування в них суб'єктивного права, що зумовлює неможливість його використання, повністю або частково.

Способи захисту цивільних прав та інтересів – це закріплені законом матеріально-правові способи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (припинення, запобігання, усунення порушень).