Характерні ознаки предмету цивільно-правового регулювання:

• Суб’єктний склад – це фізичні та юридичні особи, які є юридично рівними, майново незалежними, самостійними, непідпорядкованими, в змозі вільно від державно-владного впливу виявляти свою волю у приватних відносинах. Рівноправ’я розуміється як рівність гарантованих законом можливостей, рівність перед законом.

• Об’єктний склад цивільних правовідносин – це матеріальні та нематеріальні блага, щодо яких суб’єкти мають цивільні права та обов’язки.

• Підстави виникнення, трансформації, припинення цивільних правовідносин – це юридичні факти (дії, події). Найчастіше підставою виникнення цивільних правовідносин є така дія як домовленість сторін.

• Зміст цивільних правовідносин – це цивільні права та обов’язки учасників, які, у більшості, кореспондують один одному, є зустрічними, наприклад, гроші сплачуються за товар.

• Компенсаторність захисту порушених прав; при порушенні цивільних прав суб’єкти мають право на їх відновлення, компенсацію без мети збагачення шляхом застосування засобів державного примусу, переважно через позовну форму в судах з метою відновлення порушених прав.

• Метод регулювання – диспозитивний, дозволено усе, окрім того, що заборонено законом; сторони мають свободу у договорі, можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства не випливає з їх змісту або із суті відносин (ст. 6 ЦК).

4. Метод цивільного права

Метод правового регулювання – це сукупність правових способів, прийомів впливу на формування й розвиток суспільних відносин та на дії їх учасників. За методом правового регулювання можна, наприклад, відмежувати цивільне право та податкове право, спільне між ними полягає в тому, що предметом і податкових, і цивільних відносин можуть бути гроші, але різними методами здійснюється регулювання цих відносин.

Ознаки методу цивільного права:

• юридична рівність, ініціативність учасників цивільних правовідносин;

• самостійний, відокремлений організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин, автономія волі та майнова самостійність;

• диспозитивний характер цивільно-правових норм, можливість вільного вибору варіанта поведінки, не забороненої законом;

• компенсаційний характер засобів захисту порушеного права, спрямований на майно порушника, а не на особу.

У цивільно-правових відносинах не має значення майновий, службовий та інший стан учасників, вони мають однакові права вимоги, щоб їх розглядали як рівних; учасники не намагаються впливати силою, а поважають волю інших, визнають їх цивільні права; вільно, за власною ініціативою вступають у цивільні відносини на еквівалентних компромісних засадах та особистій незалежності; а цивільне законодавство сприяє їм у цьому тим, що у разі, якщо сторони про щось забули домовитися, пропонує їм справедливе вирішення цих прогалин; і тільки як виняток, якщо порушується справедливість, цивільне законодавство забороняє або обмежує, для того, щоб відновити порушені права, компенсувати шкоду та захистити слабкішу сторону у відносинах, тобто, відновити рівність перед законом.

Наприклад, держава є учасником як цивільно-правових, так й податкових відносин. Але в цивільних відносинах держава є рівноправним учасником, власником, продавцем, замовником, підрядником, спадкоємцем тощо, тобто не може приписувати, забороняти, наказувати, щоб державі надали безоплатно якесь майно. Якщо держава бажає стати власником майна, що належить, наприклад, фермеру, то держава зобов’язана домовлятися з ним. Держава як учасник відносин, власник, так само повинна підкорятися законові, як інші учасники, винятки з цього правила можуть встановлюватися тільки законом та відповідати Конституції.