18. Загальні положення зобов'язального права

Зобов'язальне право – підгалузь цивільного права, норми якої регулюють майнові відносини переважно у сфері виробництва і цивільного обігу, перехід матеріальних та інших благ, результатів роботи або послуги від однієї особи до іншої. Зобов’язальні правовідносини (зобов'язання) є відносними правовідносинами, оскільки їх суб’єктами завжди є чітко визначене коло осіб, як управомочених, так й зобов’язаних. Якщо у правовідносинах власності власник може бути пасивним, то у зобов’язальних відносинах, як правило, необхідним елементом є результат дії, руху, що полягає у переміщенні, динаміці майна, яке має грошову оцінку, між учасниками зобов'язання.

Предметом правового регулювання зобов'язального права як підгалузі цивільного права

є майнові відносини:

• ринкові відносини при здійсненні господарської діяльності,

• споживчі відносини при задоволенні фізичними особами власних потреб.

Ці відносини багатоманітні:

• відчуження майна, передання грошових коштів;

• передання майна у користування,

• виконання робіт, надання послуг.

Зобов'язання – це правовідношення, в якому одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника, дебітора) надання певного блага шляхом вчинення певних дій (передати майно, гроші, виконати роботу, послугу) та утримання від вчинення інших дій. Зобов'язання є різновидом суспільних відносин, закріплених цивільним законодавством, з переміщення благ, майнових та інших результатів праці.

Підстави виникнення зобов'язань – це юридичні факти: правочини (у тому числі договори), адміністративні акти, створення об'єктів інтелектуального права, заподіяння шкоди, безпідставне збагачення, інші дії та події. Договір є найбільш поширеною підставою виникнення зобов'язання.

Залежно від підстав виникнення зобов'язання поділяються на:

• договірні зобов'язання – виникають на підставі договору:

• зобов'язання про передачу майна у власність,

• зобов'язання про передачу майна у користування,

• зобов'язання про виконання робіт,

• надання послуг,

• зобов'язання щодо розпорядження правами інтелектуальної власності,

• зобов'язання з багатосторонніх правочинів;

• недоговірні зобов'язання – виникають внаслідок інших юридичних фактів: одностороннього правочину, спричинення шкоди (делікту), рятування майна тощо.

Суб'єкти зобов'язань:

• кредитор (правомочна активна сторона), який має право на певний результат дії боржника;

• боржник (зобов'язана пасивна сторона), який зобов’язаний досягти своїми діями певного результату на користь кредитора.

Також у зобов’язанні можуть брати участь треті особи, які не є однією із сторін, для них зобов'язання не створює обов’язків, а може породжувати права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання, наприклад, у третьої сторони - вигодонабувача.

Виконання зобов'язання – це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії щодо благ, які становлять предмет виконання зобов'язання.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висуваються.

Саме тому виконання недоговірного зобов'язання, що регулюється виключно імперативними приписами актів цивільного законодавства, має відбуватися відповідно до вимог зазначених актів.

Виконання договірного зобов'язання повинно відбуватися, перш за все, відповідно до умов договору, визначених і погоджених сторонами на свій розсуд (ініціативні умови), оскільки у цій сфері цивільних (приватних) відносин діє принцип свобода договору. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, як правило, щодо дій учасників договору, їх прав та обов’язків, тобто, прав вимагати здійснення певних дій, та обов’язків виконувати певні дії. Зміст договору можуть складати не тільки умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а й ті, які с обов'язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства (обов'язкові умови). Виконання зобов'язання, породженого договором, у якому певні умови відсутні і не передбачені актами цивільного законодавства, має здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висуваються.

Предмет виконання зобов'язання – це певні матеріальні або духовні блага, результати діяльності, в зв’язку зі створенням або передачею яких було встановлене зобов’язання, та внаслідок виконання зобов'язання у сторін виникають, змінюються або припиняються суб’єктивні права та обов’язки. Щодо предмета виконання зобов’язання виникають найбільш істотні обов’язки боржника по належному виконанню договірного зобов’язання.

Загальним правилом є виконання зобов’язання у повному обсязі. Тому кредитор має право не приймати виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Припинення зобов'язання – це припинення існування прав та обов'язків сторін, що складали зміст зобов'язання. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання, в яких є порушення, можуть одночасно розглядатися як підстави звільнення від відповідальності.