Представник зобов’язаний:

• діяти в інтересах того, кого представляють;

• інформувати третю особу про представницький характер своєї дії;

• надавати у разі необхідності третім особам докази наявності та змісту повноваження.

Повноваження представника – це дозволені, можливі дії представника з укладення правочину від імені та в інтересах особи, яку він представляє. За відсутності в особи, яка виступає як представник, повноважень на здійснення правочину від імені іншої особи вчинений таким представником правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку представляють, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у тому разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює правочин дійсним з моменту його вчинення, тобто наступне його схвалення діє зі зворотною силою.

Повноваження представника виражаються у його праві виступати від імені особи, яку він представляє.

Довіреність – це письмовий документ з необхідними реквізитами. Надання довіреності – це односторонній правочин, за яким одна особа надає повноваження іншій (представнику) для представництва перед третіми особами. Таке представництво ґрунтується на договорі або акті юридичної особи. Довіреність може бути видана особою, яка має потрібну для вчинення такого правочину дієздатність (для громадян) чи правоздатність (для юридичних осіб). Зазначений правочин є фідуціарним, оскільки він тісно пов'язаний з особою представника, довіреність має своїм призначенням встановлення зовнішніх відносин представництва, а саме відносин між довірителем та третьою особою за допомогою дій представника.

14. Строки та терміни. Позовна давність

• Строк – це певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Час у правовому регулюванні розглядається як часові параметри суспільної діяльності людей, що встановлюються нормами права. Співвідношення між часом і строком є співвідношення цілого та частини, об’єктивного та суб’єктивного.

• Термін – це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою, і навіть хвилинами, які приурочені до певної дати, або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Строк щодо терміну є більш загальною часовою категорією у цивільному праві. З одного боку терміни визначають граничні межі цивільно-правових строків, з іншого – моменти виникнення тих чи інших прав й обов’язків учасників правовідносин. Наприклад, право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна.

Строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а коли він обчислюється місяцями, спливає відповідного числа останнього місяця строку.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.

До строку, визначеного півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає у відповідний день останнього тижня строку. День триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові заяви та повідомлення здано до установи зв'язку до 24 години останнього дня строку. У разі, якщо останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ст. 256 ЦК), одночасно, при певних умовах, заява про захист цивільного права та інтересу може бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (п. 2 ст. 267 ЦК).

Строки позовної давності обмежують можливість захисту права у примусовому порядку. Існування таких обмежень обумовлено тим, що боржнику занадто складно зберігати докази виконання обов’язків довгий час. Протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом.

Строки позовної давності встановлюються законом і сторони за домовленістю не можуть скоротити або скасувати їх. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за письмовою домовленістю сторін. Межи дії позовної давності – це певна сукупність цивільних відносин, за якими можливість юрисдикційного захисту прав обмежена встановленими строками позовної давності.

Порушене право підлягає захисту у суді незалежно від спливу строків позовної давності, якщо:

• сторони спору не заявили про її застосування до винесення судом рішення;

• суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, які унеможливлюють або ускладнюють звернення кредитора за захистом, і виникнення яких не залежить від його волі (юридична необізнаність позивача, хвороба тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК). Це означає, якщо жодна зі сторін не заявить про сплив строку позовної давності до винесення судом рішення, то суд зобов’язаний розглянути справу по суті. Така норма обумовлена тим, що боржник має право себе реабілітувати, що він не виконує вимогу кредитора не тому, що сплив строк позовної давності, а тому, що суд визнав його обов’язок виконаним.