Уряди Народної партії (1996 - 2004)

На дострокових парламентських виборах 1996 р. перемогу з невеликим відривом отримала Народна Партія (38,5%), соціалісти посіли друге місце (37,5%). Стабілізація в країні, процеси модернізації та інтеграція країни в Європу - фактори, які пояснюють перемогу правих. Іспанці повернулися до традиційних консервативних цінностей. Новий уряд був створений завдяки домовленості з автономістськими партіями Каталонії, Краю Басків, Канарських островів. Праві, котрі свого часу критикували соціалістів за руйнування цілісності Іспанії, для формування уряду зважилися на подальші поступки автономістам. Так, за підтримку каталонської коаліції Мадрид зобов'язувався узгоджувати з Барселоною (Каталонія) політику щодо ЄС, передати Каталонії управління над її портами, дорогами та автострадами. Було прийняте рішення, що в Каталонії та в інших автономних регіонах залишатимуться до 30% сум від податків (до цього 15%). У всіх 17 автономних краях були ліквідовані інститути губернаторства, а представником Мадриду був урядовець нижчого рангу.

Новий уряд очолив лідер Народної Партії Хосе Марія Аснар. Головними постулатами урядової програми стали лібералізація економіки, обмеження державного інтервенціонізму, зменшення безробіття в країні. Урядові вдалося домогтися зниження дефіциту й згодом наблизитися до бюджетної рівноваги (був створений державний орган із контролю за бюджетом, який очолив відомий економіст Хосе Раймонд Бара), уникнути різкого скорочення соціальних витрат. Важливим джерелом поповнення валюти були прибутки від туризму та грошей емігрантів. У 1998 р. скасовано обов'язкову військову службу, тобто збройні сили переведено на професійну основу.

Парламентські вибори 2000 року принесли абсолютну перемогу правлячій Народній Партії Х.М. Аснара: за неї віддали свої голоси понад 10 млн громадян (44,5%) і вона здобула 183 депутатські місця із 350 у Конгресі, що дозволило їй сформувати власний уряд без участі інших партій. Виступаючи в парламенті після затвердження на посаді прем'єр-міністра, Х.М. Аснар заявив, що одним із головних завдань наступного чотириріччя він вважає боротьбу з терористами з підпільного угруповання басків ЕТА та зниження безробіття, яке на даний час в Іспанії складає 15% від працездатного населення. Урядові вдалося стабілізувати ситуацію в Країні Басків, домогтися послаблення впливу ЕТА шляхом розгрому її інфраструктури, арештів керівництва. У 2002 р. партія "Еррі Батасуна" (політичне крило ЕТА) була оголошена поза законом.

Загалом, за 8 років перебування при владі, Народній партії вдалося стабілізувати економіку країни (було створено 4,5 млн робочих місць) та вивести державу на провідне 8 місце серед країн Європи (Іспанія увійшла в групу країн-засновників єдиної європейської валюти, з 1 січня 2002 р. країна перейшла на обіговий євро). Про зростання благоустрою та стабільності свідчить факт, що в 2000 р. Іспанія зайняла 12 місце в світі серед країн-донорів, надаючи допомогу іншим народам, які в економічному відношенні не настільки розвинуті.

Значно активізувалася зовнішня політика, що була спрямована на тісне співробітництво зі США. У 1997 р. завершився тривалий процес на шляху інтеграції країни до НАТО: Іспанія вступила до військової організації блоку. У 1998 р. Х.М. Аснар підтримав рішення США та Великої Британії про бомбардування Іраку. У січні 1999 р. Іспанія підтримала військову операцію в колишній Югославії. Іспанські винищувачі взяли участь в авіанападах на Белград, іспанські військові підрозділи увійшли до складу міжнародної миротворчої армії, що перебувала в Косово та Боснії. Вашингтон також не залишився осторонь іспанських справ: після неодноразових звернень Аснара уряд США в 2003 р. вніс партію баскських націоналістів у список терористичних груп, на які поширюються економічні санкції. Слід відзначити і посередництво Вашингтона у врегулюванні питання про статус іспанського острова Перехіль. 12 липня 2002 р. цей безлюдний невеличкий острів у Середземному морі поблизу Сеути спробували окупувати марокканські жандарми. Там вони підняли прапор Марокко і залишили гарнізон із б осіб. ЄС залишився осторонь конфлікту. Іспанія упродовж 5 днів пробувала вирішити проблему дипломатичними методами, а потім висадила на Перехілі свої війська. Втрат не було з жодної сторони. Влада Марокко кваліфікувала дії Іспанії як оголошення війни, але ніяких кроків у відповідь не зробила. Державний секретар США Колін Пауелл спробував врегулювати конфлікт дипломатичними засобами в інтересах Іспанії. Як наслідок - міністри закордонних справ Іспанії та Марокко підписали угоду про виведення військ із острова.