Основні суспільні верстви

Після Другої світової війни відбулися серйозні соціальні трансформації. Найдраматичнішою стала, як це умовно називають дослідники, "смерть селянства". Напередодні 1945 р. відсоток зайнятих у сільському господарстві складав у Великій Британії та Бельгії менше 20%, у США й Німеччині - близько 25%, у Франції - понад 35%, в Іспанії та Португалії - близько 50%. Після Другої світової війни процес скорочення працівників сільського господарства неухильно зростав. Головною причиною цього була механізація виробництва. Використання в сільському господарстві техніки, добрив, хімічних засобів захисту рослин, перехід на промислові технології, пов'язані із запровадженням нових сівозмін, гібридного насіння та селекції нових порід тварин і птахів, дозволили піднести продуктивність сільської праці до рівня промисловості. При різкому скороченні показника зайнятості, аграрний сектор досяг такого збільшення виробництва, яке не лише задовольняло потреби всередині країни, але й дозволяло забезпечувати значний експорт (передусім Канада і США). Лише за 1950 ~ 1952 рр. збір урожаю з гектара майже подвоївся. Основою сільського господарства залишилися сімейні ферми, проте відтепер їх обслуговувала величезна кількість дрібних фірм, які поставляли техніку, міндобрива, насіння, купували і займалися продажем вирощеної продукції.

Економічне піднесення 1947 - 1973 рр. призвело до залучення на роботу не лише колишніх демобілізованих або тих, хто втратив роботу в період Великої депресії. Ринок праці поглинув сотні тисяч іммігрантів і переселенців із сіл. Щобільше, нормою стало працевлаштування заміжніх жінок. Становище робітників назагал змінилося. Безробіття, зважаючи на запровадження страхування, стало не таким болючим для тих, хто втратив роботу. До того ж, відсоток безробітних на Заході у той час був просто мізерний. Рівень реальної заробітної плати (з врахуванням індексу цін) нерівномірно, але неухильно зростав. Неактуальним стало марксистське твердження, що "пролетарям нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів". Поліпшення добробуту зумовило те, що робітники стали значно поміркованішими у своїх політичних уподобаннях і починаючи з 1960-х рр. продемонстрували своє небажання підтримувати ліворадикальні рухи.

Якщо феноменом соціальної історії XIX ст. було зростання і розвиток класу промислових робітників, то перетворення середнього класу в домінуючу соціальну групу - без сумніву, один із найважливіших епізодів історії др. пол. XX ст. Середній клас умовно можна поділити на дві частини: старий і новий. Старий середній клас складали фермери (часто сприймаються як носії традицій) та дрібні підприємці. Ренесанс дрібного бізнесу пов'язаний із розвитком сфери послуг (кав'ярень, ресторанів, готельного й туристичного бізнесу, кінотеатрів, ремонтом і обслуговуванням автомобілів та побутової техніки). Проте бурхливий розвиток середнього класу по війні забезпечили не фермери і дрібні підприємці, а новий середній клас - дипломовані висококваліфіковані спеціалісти з вищою освітою. Формування нового середнього класу пов'язано з потребами промисловості у таких спеціалістах, як інженери, техніки, наукові працівники, конструктори. Зростання нового середнього класу пов'язано також із розвитком та ускладненням функцій громадянського суспільства. Збільшення кількості власників і обсягів приватної власності вимагало більшої кількості юристів, нотаріусів, консультантів тощо. Розвиток системи освіти, зі свого боку, призвів до збільшення кількості вчителів середніх шкіл, викладачів вищих навчальних закладів.

Середній клас був піонером масової автомобілізації, використання в побуті нових товарів, індивідуального житлового будівництва. На відміну від промислових робітників, він значно поміркованіший у своїх політичних уподобаннях, будучи прихильником суспільної стабільності й гарантії прав власності. Водночас слід відзначити, що новий середній клас у другій пол. XX ст. став не лише найчисельнішим, але його культура, по суті, почала домінувати в суспільстві.

Не менш важливі зміни після Другої світової війни відбулися в середовищі верстви великих власників. На початку XX ст. у ньому виокремлювали дві групи: великі землевласники, котрі, як правило, були аристократами, і велика буржуазія. Проте у сер. XX ст. їхні позиції послабились - і в соціально-політичному, і в економічному плані. Ті, хто накопичував значні маєтки, не могли їх зберегти, оскільки багатство розподілялося між спадкоємцями, які, часто, не володіли підприємницьким хистом, як їхні батьки. Податки на спадок кожного разу суттєво зменшували суму статків, які врешті-решт починали "проїдатися". Так, "старі багачі", статки котрих сформувались у першій пол. XX ст. у сталеливарній, хімічній промисловості, а потім зменшилися внаслідок Другої світової війни та інфляцій, поступилися місцем "новим багачам". Основи їхнього багатства було закладено в роки економічного буму, У США, наприклад, до них належали, техаські нафтопромисловці Г. Хант, Р. Каллаґен, К. Мерчісон.