Економічний бум 1947 - 1973 рр.

Починаючи з 1947 р., економіка країн Заходу розвивалася досить швидкими темпами. Впродовж 1948 - 1952 рр. показник промислової продукції у Західній Європі зріс на 35%, сільське господарство досягло довоєнного рівня, а експорт збільшився удвічі. Середньорічне зростання економіки у проміжку між 1950 і 1973 рр. складало 4,9%. Американські кредити і значний товарний попит викликали у західноєвропейських країнах помітну ділову активність, що певним чином нагадувало еру проспериті 1920-х рр. Країни Заходу вступили у смугу стрімкого економічного зростання. У Франції цей період називають "тридцятьма роками слави", у Великій Британії та США - "чвертю сторіччя Золотого віку", Німеччині та Австрії - "економічним дивом". Проте пересічний західний обиватель відчував поліпшення матеріального добробуту поступово. Недаремно, 1950-і називають "срібними", а от 1960-і - "золотими" роками.

Серед причин, що зумовили високі темпи економічного зростання, варто виокремити: наявність відносно дешевої сировини та енергії, достатню кількість трудових ресурсів (передусім завдяки імміграційним потокам) та вдалу реформістську політику правлячих урядів, а як наслідок - внутрішню соціальну і політичну стабільність. Окрім того, незважаючи на існуючі режими, у 1950-і рр. економічне піднесення набрало глобального характеру. Європейські країни, певним чином, намагалися наслідувати США, то на початках сприяло прискоренню економічного розвитку. Помітну роль також зіграла лібералізація торгівлі між країнами Заходу, які підтримали принцип вільної торгівлі та відкинули протекціонізм, підписавши у 1946 р. Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ).

Економічне піднесення видавалося глобальним і таким, що не залежить від політичних режимів. "Вам ще ніколи не було так добре!" - резюмувала у передвиборному зверненні до своїх громадян у 1959 р. консервативна партія Великої Британії, і це при тому, що параметри британської економіки на загальноєвропейському тлі аж ніяк не вражали. Темпи повоєнного зростання тут були, орієнтовно, удвічі меншими, аніж у ФРН та Франції. Особливо негативно вплинули на економіку Великої Британії золотодоларова Бреттон-Вудська система та поступова переорієнтація економік колишніх англійських домініонів на США. У 1948 та 1967 р., із метою активізації зовнішньої торгівлі, уряди Великої Британії вдалися до девальвації фунта стерлінгів. Важко пристосовувалися до нових умов старі галузі промисловості, як-от вугільна чи металургійна. Особливістю англійської економіки стала реалізація політики "стій-іди" та "суворого аскетизму", з допомогою якої вдавалося запобігати розкручуванню інфляційної спіралі.

Між 1947 і 1973 рр. ВВП Франції щорічно у середньому зростав на 5%, що дало підстави говорити про "прекрасну епоху". У 1947 р. схвалено І план оснащення і модернізації французької економіки ("план Монне"), у результаті реалізації якого реформовано енергетичну, сталеливарну, транспортну промисловість та сільське господарство. В рамках II плану (виконувався до 1957 р.) основну увагу було скеровано на житлове будівництво та впровадження у практику наукових відкриттів. До 1958 р. випуск промислової продукції у Франції зріс у 2,5 раза. Внаслідок глибоких структурних змін в економіці зріс рівень життя людей. Для порівняння, якщо у 1950 р. річний прибуток середньостатистичного француза складав лише 1/2 прибутку американця, то у 1973 р. - 4/5.

"Економічне диво" у ФРН стало можливим завдяки комплексу факторів: допомозі за планом Маршалла, зупинці інфляції унаслідок грошової реформи 1948 р., аграрним перетворенням 1947 -1949 рр., незначним військовим витратам, дешевій робочій силі - ґастарбайтерам (Gastarbeiter), врешті-решт, німецькій ментальності. Швидке зростання економіки ФРН можна вважати справжнім дивом ще й тому, що до червня 1971 р. країна сплачувала чималі суми репарацій країнам-переможцям у війні (з 1953 р. - 2,4 млрд дол. щорічно). Економіка Західної Німеччини демонструвала швидке зростання. Так, у 1950 р. обсяг промислового виробництва зріс на 25,8%, сільського господарства - на 21,6%. Із 1952 р. припинилося зростання цін на товари, а експорт почав переважати імпорт. Частка Західної Німеччини в промисловій продукції країн із ринковою економікою зросла з 3% у 1946 р. до 9,4% у 1955 р. Бурхливий економічний розвиток ФРН давав змогу виділяти значні кошти на виконання соціальних програм. Завдяки повоєнному економічному буму з'явилася можливість кожну третю дойчмарку з бюджету витрачати на соціальні потреби. Реального змісту набувала концепція "соціальної ринкової економіки", головними рисами якої стали приватна власність, вільна конкуренція, поміркований соціальний захист населення, стабільність грошової одиниці, виважена економічна політика уряду та "господарський порядок".

Подібно як і у ФРН, високі темпи економічного зростання демонструвала Італія. Завдяки зовнішнім інвестиціям, що сприяли модернізації технологій, неоліберальним реформам уряду Альчіде де Ґаспері, структурній перебудові економіки, державній підтримці приватного підприємництва країні вдалося відновити економічний потенціал. Упродовж 1953 - 1962 рр. обсяг промислового виробництва Італії зріс утричі, а за темпами економічного зростання у той час країна посіла перше місце в Європі та друге у світі після Японії. Зниження податків сприяло зміцненню великих фірм, на кшталт "Монетктіні" (хімічна промисловість), "Оліветгі" (електроніка) чи "ФІАТ" (автомобілебудування). Дещо нижча, аніж в інших країнах Європи, заробітна плата зменшувала собівартість продукції на зовнішньому ринку, що сприяло зростанню експорту італійських товарів.

Іспанське "економічне диво", що припадає на 1959 - 1973 рр., стало наслідком реформ т. зв. "технократів", які базували свою політику на приписах МВФ. Незабаром Іспанія приєдналася до когорти розвинутих індустріальних країн світу. Зростання економіки відбувалося переважно за рахунок напливу інвестицій, що дали можливість реформувати господарську інфраструктуру. Рушієм іспанського "економічного дива" була автомобільна промисловість (лідер - СЕАТ). Упродовж 1958 - 1972 рр. показник зростання автомобілебудування складав 21,7% щорічно. Якщо у 1946 р. в Іспанії налічувалося 72 тис. приватних авто, то у 1966 р. -1 млн. Не менш позитивні наслідки для розвитку Іспанії мав туризм. Утім, іспанські життєві стандарти залишалися нижчими, аніж в інших країнах Західної Європи (за винятком Ірландії та Португалії).