МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут заочного та дистанційного навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Анатомія та еволюція нервової системи»

на тему:

«Ранні прояви емоцій у людини. Диференціальні і складні емоції»

Виконав: студент 1-го курсу ІЗДН

Мед О.Г.

Спеціальність 7.040100 «Психологія»

Група № ПС 101з

КИЇВ 2013

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………………...3

Розділ 1…………………………………………………………………………………………...4

Розділ 2…………………………………………………………………………………………...9

2.1………………………………………………………………………………………………..11

2.2………………………………………………………………………………………………..12

Висновки………………………...……………………………………………………………...13

Список використаної літератури………………………………………………………………14

Вступ.

Кожен день ми з чимось стикаємося в повсякденному житті і це викликає у нас певне ставлення. Пізнаючи дійсність, людина так чи інакше відноситься до предметів, явищ, подій, до інших людей і звичайно ж до своєї особистості. Одні об'єкти і явища викликають у нас симпатію, інші навпаки огиду. Наприклад, читається книга або виконувана робота можуть нас радувати або засмучувати, викликати задоволення або розчарування. Навіть окремі властивості предметів, інформацію про які ми отримуємо через відчуття, наприклад колір, смак, запах, не бувають байдужими для нас. Радість, смуток, захоплення, обурення, гнів, страх тощо - все це різні види суб'єктивного ставлення людини до дійсності. Між людиною і навколишнім світом складаються відносини, які стають предметом емоцій. Емоції, почуття служать для відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу. Але як часто ми простежуємо свої емоційні реакції на ті чи інші речі, предмети чи явища? Тут не обійтися без уміння аналізувати себе і своє ставлення до того, що нас оточує. У практичному житті під емоціями ми розуміємо найрізноманітніші реакції людини - від бурхливих вибухів пристрасті до тонких фарб настроїв. У психології ж під емоціями розуміють психічні процеси, які протікають у формі переживань і відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини.

Так що ж такі емоції? Емоції (від лат. Е movere - хвилювати, збуджувати). Емоції - це особливий клас суб'єктивних психологічних станів. Вони характеризують потреби людини і предмети, на які вони спрямовані. Емоції, як стверджував Ч. Дарвін, виникли в процесі еволюції, як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних для них потреб. Значення емоцій для організму полягає в попередженні про руйнуючий характер будь-яких чинників. А тому можна сказати, що емоції є одним з основних механізмів регуляції функціонального стану організму і діяльності людини. Завдяки емоціям людина усвідомлює свої потреби і предмети, на які вони спрямовані. А також, завдяки тому, що будь-яка емоція позитивна чи негативна, людина може судити про досягнення поставленої мети. Позитивна емоція завжди пов'язана з отриманням бажаного результату, а негативна навпаки дає сигнал про невдачі при досягненні мети. Більшість емоційних станів відбивається на особливостях поведінки людини. Наприклад, почервоніння або збліднення шкіри людини в певній ситуації може говорити про його емоційний стан. Виходить, що емоцію можна розглядати як цілісну емоційну реакцію, що включає в себе не тільки психічний компонент - переживання, але й фізіологічні зміни в організмі, які супроводжують цього переживання. Емоційні стан, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі - астенічними. Виникнення і прояв емоцій пов'язано зі складною комплексною роботою кори, підкірки мозку і вегетативної нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів. Цим визначається тісний зв'язок емоцій з діяльністю серця, дихання, із змінами в діяльності скелетних м'язів і лицьових м'язів. Експерименти виявили в глибині мозку, в лімбічної системи існування центрів позитивних і негативних емоцій, які отримали назву центрів «насолоди, раю» і «страждання, пекла».

Емоції ділять на позитивні і негативні, тобто приємні і неприємні. Найдавніша за походженням і найбільш поширена форма емоційних переживань вважається задоволення, одержуване від органічних потреб, і невдоволення, пов'язане з неможливістю це зробити при загостренні потреби. У свою чергу чуттєвим тоном відчуттів вважається своєрідна забарвлення відчуттів, яка характеризує наше ставлення до окремих якостям предмета.

Емоції також є і у тварин, але у людини вони набувають особливої ​​глибину і мають безліч відтінків і поєднань. У Залежно від особистісних (смаків, інтересів, моральних установок, досвіду) і темпераментних особливостей людей, а також від ситуації, в якій вони перебувають, одна і та ж причина може викликати у них різні емоції.

Розділ 1. Ранні прояви емоцій у людини.

Виховання емоцій і механізм почуттів в людини починається з раннього дитинства. Важливим передумовою формування позитивних емоцій і первісність почуттів є турбота дорослих. Дитина, бракує любові й пестощів здебільшого виростає холодним і не чуйним. А, щоб виникла емоційна чуйність також відповідальність за іншого, наприклад, турбота про молодших братів і сестер, і якщо таких, немає, про свійських тварин. Дуже важливо також необхідно, щоб дитина сам когось турбувався і за когось відповідав. Також найважливішою умовою на формування емоцій і те, щоб почуття дітей не обмежувалися лише межами суб'єктивних переживань, а отримували свою реалізацію у якихось конкретних вчинках, діях та діяльності. Інакше легко можна виховати сентиментальних людей, здатних тільки словесне вилив, але з здатних на неухильне втілення свого відчуття у життя.

Найбільш ранні прояви емоції в дітей зв'язані з органічними потребами дитини. Є у вигляді прояви задоволення і невдоволення, при задоволення або не задоволені, потреби у їжі, сні тощо. У зв'язку з цим рано проявлятися і ті почуття як власний страх і гнів. Спочатку вони мають несвідомий характер. Приміром, якщо візьмемо на руки новонародженої дитини й піднявши угору та був швидко опустіть вниз, то побачите, що вона весь стиснеться, але він ще ніколи не падав. Той самий несвідомий характер мають і перші прояви гніву, пов'язані із невдоволенням, при незадоволеності їх потреб. Наприклад, в однієї дитини спостерігалися гнівні зморщечки на лобі, якщо його дражнили. Також треба сказати, що в дітей й досить рано з'являються співчуття. Позитивні емоції в дитини розвиваються поступово через гру та дослідницьку поведінку. Спочатку в малюка виникає задоволення на час бажаного результату, але дитині приносить радість не тільки результат, однак і процес діяльності, де вже задоволення пов'язано ні з закінченням процесу, і з змістом. Діти старшого віку з'являється передбачення задоволення, емоція у разі виникає у початку ігровий діяльності, і результат, ні саме виконання є центральними в переживанні дитини.

Розвиток негативних емоцій зумовлено нестійкістю емоційної сфери дітей і тісно складно з фрустрацією.Фрустрація – це емоційна реакція на перешкоду під час досягнення усвідомленої мети. Часто повторювана в ранньому дитинстві стан фрустрації і стереотипні форми лише її вияви тільки в закріплюють млявість, байдужість, безініціативність, а й у інших – агресивність, заздрісність і озлобленість. Тому щоб уникнути подібних ефектів небажано при виховання дитини занадто часто вимагати виконання своїх вимог прямим тиском. Оскільки, наполягаючи на негайному виконанні вимог, дорослі не надають дитині можливості самому досягти поставленої проти нього цілі й створюють умови, що сприяють закріплення упертості та агресивності в безініціативності – в інших. Також велике значення у виробленні такої емоційного стану, як агресивність, грає покарання дитини, особливо міра покарання. Виявляється, що, котрих удома суворо карають, виявляють під час ігри робилися із ляльками велику агресивність, ніж діти, яких карають теж не надто. Але з тим повну відсутність покарань також несприятливо впливає розвиток дитячого характеру.

Поруч із формуванням позитивних і негативні емоції в дітей віком поступово формуються моральні почуття. Зачатки моральної свідомості вперше в дитини з'являються під впливом похвали, схвалення і навіть осуду, коли дитина чує дорослих, що саме можна і не можна. Хоча перші уявлення дітей у тому, що «добре» і що «погано» тісно зв'язані з власними інтересами.

Діти досить рано виявляються зачатки такого складного почуття як естетичне почуття. Однією з його проявів вважається задоволення, яке діти відчувають при слуханні музики. Також до кінця першого року дітям можуть подобатися певні речі, виявляється щодо іграшок та його власних речей. Джерелом розвитку естетичних почуттів є заняття малюванням, музикою, співом, відвідання театрів, кіно, концертів.

Діти в шкільному віці змінюються життєві ідеали. З переходом дитини до школи, з розширенням його інтелектуального кругозору як ідеал виступають вже інші люди (як рідні в дітей дошкільного віку), наприклад, вчителі, конкретні історичні чи літературні герої.

Емоції грають найважливішу роль життя. Сьогодні вже неможливо заперечувати зв'язок емоцій особливостям життєдіяльності організму. Відомо, що під впливом емоцій змінюється діяльність органів кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої і до зовнішньої секреції та інших. Надмірна інтенсивність і тривалість переживань може викликати порушення у організмі. Наприклад, при емоційних переживаннях змінюється кровообіг: частішає чи сповільнюється серцебиття, змінюється тонус кровоносних судин, підвищується чи знижується кров'яний тиск тощо. Через війну одних переживань людина червоніє, за інших - блідне. А наше серце настільки чуйно реагує попри всі зміни емоційної життя, що у народі його завжди вважали вмістилищем душі, органом почуттів.

Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, які відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємне й неприємне, відношення людини до світу, людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, почуття, афекти, страсті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені в усі психічні процеси й стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.

Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, є старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значні труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.

Ранній юнацький вік, на думку А.Є.Лічко, — це критичний період для виникнення психопатій, появи психічних травм та девіантної поведінки. Старші школярі виявляють дуже високий, по відношенню до інших вікових періодів, рівень тривожності в усіх сферах спілкування, особливо зростає тривожність у спілкуванні з батьками та дорослими, від яких вони в чомусь залежать. Це супроводжується втратою інтересу до навчання, зниженням успішності навчальної діяльності, виникненням міжособистісних конфліктів та внутрішніх суперечностей. Водночас старшокласники характеризуються більш диференційованими емоційними реакціями та засобами вираження емоційних станів, а також підвищеним самоконтролем та саморегуляцією. Їхня загальна цікавість до психологічного аналізу своєї особистості, її можливостей та недоліків стає сприятливою умовою для процесу самовдосконалення.

Узагальнення даних відносно раннього юнацького віку (Левітов І.А., Кон І.С. та ін.) засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності високий в 15-16 років, а наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі, внутрішньої небезпечності й тривожності, почуттів залежності й неповноцінності.

Відомо, що для осіб цього віку характерна наявність значної кількості факторів навчальної діяльності, які напружують: зростає інтенсивність інформаційного потоку, збільшується кількість видів діяльності, актуалізується потреба у професійному самовизначенні, зростає особиста відповідальність за успішність навчальної діяльності, значно збільшуються інтелектуальні навантаження. Аналіз літературних джерел показує, що в даний час найширше висвітлені основні емоційні властивості раннього юнацького віку, які мають більш різноманітні форми прояву в порівнянні з іншими віковими групами, а саме: високий рівень тривожності у спілкуванні, вища диференціація за силою емоційної реакції, більша екстравертованість, менша імпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість порівняно з підлітками, більша психічна саморегуляція (Л.І.Божович; О.В.Запорожець) .

Аналіз емоційності у контексті вікової психології пов’язаний з необхідністю звернення до генетичного методу, який, в свою чергу, передбачає розгляд підходів до дослідження емоційності в онтогенезі. Перш за все, слід відзначити, що В.Д.Небиліцин та інші вважали, що емоційність, зокрема її динамічні і, деякою мірою, якісні характеристики, обумовлена генотипом, виявляється у ранньому дитинстві, характеризується відносною стабільністю, крос-ситуативна.

Характеризуючи емоційну сферу сучасного юнацтва, дослідники (Г.Крайг, А.М.Прихожан, Ф.Райс та ін.), перш за все, відмічають її особливу уразливість, схильність до виникнення підвищеної тривожності, до депресивних станів, нейротизму, агресії тощо. Особливості емоційності осіб раннього юнацького віку виявляються також у розширенні патернів емоційних переживань, збагаченні їх палітри.

Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності.

У представників раннього юнацького віку різноманітнішими стають способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, які викликаються короткочасним роздратуванням, і т.д. Якби доросла людина реагувала на всі подразники з безпосередністю дитини, вона би загинула від емоційної нестійкості — адже коло значимих для неї відносин набагато ширше дитячих. Однак дорослого рятує розвиток ефективних механізмів внутрішнього гальмування і самоконтролю, а також здатність вибірково реагувати на зовнішні впливи .

Стаючи старше, юнаки навчається контролювати і придушувати деякі зовнішні прояви емоцій, емоції як би йдуть усередину, інтеріоризуються, створюючи внутрішні джерела порушення, і одночасно диференціюються.

Особи раннього юнацького віку, так само як і підлітки виявляють найвищий у порівнянні з особами іншого віку рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони якоюсь мірою залежать.

Емоційні проблеми раннього юнацького віку мають різні джерела. Різке збільшення кількості особистісних розладів обумовлений головним чином тим, що в дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їхньої самосвідомості. Хворобливі симптоми й тривоги, що з'являються замолоду,—- часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм. Новітні дослідження відкидають думку про ранній юнацький та підлітковий вік як «невротичний» період розвитку. У більшості людей перехід з підліткового віку в юнацький супроводжується поліпшенням комунікативності й загального емоційного самопочуття. За даними американського психолога Р. Кеттела, від 12 до 17 років помітно поліпшуються показники по таких факторах, як товариськість, легкість в спілкуванні з людьми, домінантність (наполегливість, змагальність, прагнення очолювати), тоді як загальна збудливість, навпаки, знижується .

У роки раннього юнацтва виникає потяг до протилежної статі, а саме перша закоханість. І у світлі цього аспекту виникає порушення емоційного стану або поведінковий дискомфорт. У спілкуванні з іншими людьми представники раннього юнацького віку почувають себе ніяково, страждають від самітності й заздалегідь впевнені, що навколишні про них поганої думки.

В роки раннього юнацтва спілкування висувається на перше місце, воно відіграє важливу роль у формуванні особистості. Відсутність навичок спілкування змушує юнака бути похмурим, незадоволеним собою. Такі особи помітно відстають у навчанні, нерідко конфліктують з дорослими і з однолітками. Не успішність у спілкуванні з однолітками, батьками, педагогами часто приводить до болісних емоційних переживань.

У юнацькому віці можуть виникати проблеми з батькам, головним чином пов'язані з непорозумінням — деякі батьки не встигають за змінами, що стрімко відбуваються з їхніми дітьми. З однієї сторони дитина прив'язана до своїх батьків і чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у рішенні якихось справ і проблем.

Центральною особливістю раннього юнацького віку є стійке уявлення про себе як уже не дитину. Особи зазначеного періоду відчувають себе дорослим, або, принаймні прагнуть бути дорослими. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що юнацтво відкидає свою приналежність до дітей, але в них ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні їх дорослості навколишніми.

Ця особливість раннього юнацького віку визначає спрямованість соціальної активності його представників: вони прагнуть сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Юнаки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як «маленьких» їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням.

Деякі особливості емоційних реакцій раннього юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють юнацьку психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування.

Однак емоційні реакції і поведінка осіб юнацького віку, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно і поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа «Я» нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для юнацтва. На цей же вік доводиться пік поширення синдрому дисморфоманії (марення фізичного недоліку). Зокрема, після 14-15 років, різко зростає число особистісних розладів.

Якісна структура емоційних реакцій юнаків представляється патернами таких емоційних переживань, як спокій, радість і гумор, гнів, страх, печаль, байдужість. При цьому під «спокоєм» розуміється стійке, переважне реагування на зміни навколишнього середовища емоцією саме цієї модальності, «байдужість» визначається як «невключеність, відчуженість від ситуації при наявності різних емоційних реакцій низького рівня інтенсивності», гумор розглядається як «особливого роду радість», «як переживання незлобливо-глузливого ставлення до кого- або чого-небудь» .

Основною змістовною характеристикою емоцій і почуттів у юнацькому віці є майбутнє. Домінують емоції, пов'язані з очікуванням майбутнього, «яке повинне принести щастя» .

Емоційні реакції юнаків характеризуються:

різноманіттям пережитих почуттів, особливо моральних і суспільно-політичних;

більшою, ніж у підлітків стабільністю емоцій і почуттів;

здатністю до співпереживання, тобто здатністю відгукуватися на почуття інших, близьких ним людей;

розвитком естетичних почуттів, здатністю зауважувати прекрасне в навколишній дійсності. Розвивається естетична сприйнятливість до м'яких, ніжних, спокійних ліричних об'єктів. Це, у свою чергу, допомагає старшокласникам звільнитися від вульгарних звичок, непривабливих манер, сприяє розвитку чуйності, м'якості, стриманості. Естетичні почуття в старшокласників більше складні, ніж у учнів середніх класів. Але, з іншого боку, вони можуть підмінюватися незрілими й неправильними естетичними уявленнями;

більшою стабільністю і глибиною дружби; друзів вибирають, виходячи зі спільних інтересів і занять, рівності відносин, відданості і зобов'язань; дружба, в основному, переривається через зрадництво;

появою почуття любові; юнацька любов, як правило, чиста, безпосередня, багата різноманітними переживаннями, носить відтінок ніжності, мрійності, ліричності і щирості.

У більшості випадків виникаюче почуття любові викликає в юнаків і дівчат прагнення перебороти свої недоліки, виробити позитивні якості особистості, розвитися фізично, щоб привернути увагу об'єкта свого почуття; любов виховує шляхетні почуття і прагнення.

Дані, отримані М. С. Пономарьовою та Ільїним на школярах з 1-го по 11-йкласс, показують, що у всіх вікових групах схильність до прояву радості явно переважає над схильністю до прояву гніву, страху й суму. Схильність до гніву виражена трохи більше, ніж схильність до страху і суму, а схильність до суму виражена найменше.

Для трьох емоцій (радості, гніву і суму) динаміка їхньої зміни з віком практично однакова, а саме, спостерігається більш виражений їхній прояв в 12-13 років, тобто в період статевого дозрівання. Протилежна тенденція в цей же період спостерігається відносно страху: його виразність зменшується.

І. Г. Кошлань вивчив зміну з віком (з 5-го по 11-й клас) самооцінки трьох емоційних властивостей особистості: запальності (емоційної збудливості), уразливості і мстивості . Майже у всіх вікових групах над усе школярі оцінили в себе запальність, потім уразливість і нижче всього — мстивість.

Самооцінка запальності найвищою була в школярів 13 років, уразливості — у школярів 12 років, а мстивості — у школярів 14-15 років.