Види експериментів:

Лабораторній експеримент проводитися в спеціально організованих умовах, що відрізняються від реальних. При цьому звичайно застосовуються технічні засоби і спеціальна апаратура. Дії досліджуваних визначаються інструкціями.

Переваги «+»:

1. Забезпечується висока точність результатів;

2. Створюються оптимальні умови для досліджень психологічних явищ;

3. Здійснюється майже повний контроль за всіма змінними;

4. Можліві повторні дослідження в аналогічних умовах.

Недоліки «-»:

1. Умові діяльності досліджуваних не відповідають реальним;

2. Досліджувані знають про тих, що вони є об'єктами досліджень.

Багато значимих досягнень психологічної науки завдячують використанню лабораторних експериментів. Однак далеко не завжди отримані при цьому результати можна правомірно переносити в оточуючу дійсність.

Пріродній експеримент проводитися в реальних умовах при цілеспрямованому варіюванні деяких з них.

Часто використовується для вивчення особливостей поведінки.

За характером дії дослідника розрізняють констатуючий і формуючий експерименти.

Констатуючий експеримент передбачає виявлення існуючих психічних особливостей або рівнів розвитку відповідних, якостей, а також констатацію відношень причин і наслідків.

Формуючий експеримент передбачає активний, цілеспрямований вплив дослідника на досліджуваних з тим, щоб виробити певні властивості або якості. Це дозволяє розкрити механізми, динаміку, закономірності утворення психічних феноменів, визначити умови їхнього ефективного розвитку.

Від ступеня розробленості проблеми виділяють експерименти:

- пошукові, спрямовані на одержання принципово нових результатів в малодослідженій галузі. Такі експерименти проводяться, коли невідомо, чи існує причинно-наслідковий зв'язок між незалежними і залежними змінними, або в тих випадках, коли не встановлений характер залежної змінної.

- уточнюючі, метою яких є визначення між поширення дія певної теорії або закону. При цьому звичайно в порівнянні з вихідними експериментами варіюються умови, методика, об'єкти дослідження.

- критичні, організуються з метою спростування існуючої теорії або закону новими фактами;

- відтворювальні, передбачають точне повторення експериментів попередників для визначення вірогідності, надійності й об'єктивності отриманих ними результатів.

1. «Дітіна-Ікс». Три групи дорослих попросили пограти з дітьми, які булі одягнені в однакову жовту форму і описати їх. Одним говорили, що це дівчата, іншим – хлопці, третім – не вказували стати. Перші – пропонували грати лялями і описували їх як ніжних і лагідних, другі пропонували грати у футбол, описували як мужніх, треті угадували стати не точніше, як би це сталося випадковим чином.

2. Запорожець розпитував дошкільників про маловідомі їм явища, почасти, чому одні предмети тонути, а інші плавають. Після фантастичних відповідей пропонував кидати їм у воду різні предмети (маленький гвіздок, великий дерев’яний брусок). Спочатку діти угадували, потім навчились роздумувати послідовно і логічно. У них з'явилася здатність до простіших форм індукції і дедукції.

3. У експериментах С. Мілграма одна людина чи компанія в 2, 3, 4, 5, 10, 15 людей зупинялись посеред людного нью-йоркського тротуару і дивувалися вгору. При цьому навколо них збирались прохожі і також задирали голови. Віяснілось, що відсоток приєднавшихся збільшувався із збільшенням розміру групи до п’яти людей.

Інтерпретаційні артефакти – комунікативні ефекти, що спотворюють достовірність висновків.

Ефект плацебо (від лат. «поправляюся») - це зафіксована в медицині зміна фізіологічного або психологічного стану людей під впливом препарату або процедур, призначених під виглядом сильнодіючих засобів. Механізм його дії заснований на самонавіянні.

Ефект Хоторна є своєрідним варіантом попереднього типові артефактів в експериментальної психології. Сам факт участі в процесі дослідження здатний помітно вплинути на поведінку досліджуваних. Зокрема, стимулювати усвідомлені або мимовільні спроби відповідати очікуванням експериментатора.

Ефект Пігмаліона. Експеріментатор твердо переконаний в правильності якої-небудь гіпотези, мимовільно починає впливати на досліджуваних таким чином, що одержує фактичне її підтвердження. При цьому вплив здійснюється зміною міміки інтонацій,жестикуляції, експресії, при звертанні до досліджуваних. Іноді даний феномен іменується ефектом Розенталя.

Ефект аудиторії характеризується тим, що присутність публіки або експериментатора здатна змінити поведінку досліджуваних. Звічайно при цьому краще і швидше виконується діяльність механічна, суб'єктивно легка, добрі освоєна інтелектуально проста. Гірше і повільніше здійснюється діяльність доладна або не освоєна повною мірою.

Ефект первинності. Залежність оцінки незнайомого явища або людини від першого враження про нього. Іноді при цьому відкидається або спотворюється та наступна інформація, що суперечить образу, що склався.

Приклад 1. Декількох досвідчених експериментаторів попросили зафіксувати особливості поведінки пацюків в серії дослідів. При цьому одним з їх сказали, що ті працюють зі спеціально виведеною лінією розумних тварин; а іншим дали зрозуміти, що їм потрібно мати справу з «особливо дурними». Насправді усі пацюка булі приблизно одинаковими, а іноді навіть тими самими. Проте, результати експериментів помітно відрізнялися один від одного.

Приклад 2. У одному з експериментів, спрямованих на вивчення впливу умов роботи на продуктивність праці, дослідники зіткнулись з непоясненим на перший погляд фактом: ріст продуктивності праці став відзначатися не тільки в експериментальній групі, але і у контрольній, де ніяких поліпшень умов роботи не було. Колі всі нововведення, пов'язані зі зменшенням робочого дня, додатковими вихідними, кращою освітленістю цеху, підвищенням сплати і т.д., булі скасовані, то й в експериментальній групі рівень продуктивності виявився трохи більш вищим, ніж до початку дослідження.

Шляхи уникнення спотворень

1. Дезінформуванння досліджених - повідомлення їм невірної мети і гіпотези дослідження. Вважається, що обман в більшості випадків краще, ніж замовчування про мету і гіпотезу. Справа в тім, що в останньому випадку учасники експерименту спробують самостійно розібратися в його призначенні. Усунуті вплив такої ПЗ досить проблематично хоча б тому, що індивідуальні інтерпретації тих самих ситуац; бувають досить різноманітні.

2. Маськування НЗ, тобто введення її не експериментатором, а підставною особою (конфедератом) або «непередбаченим випадком».

3. Метод «прихованого» експерименту, коли дослідження організовано таким чином, що учасники не підозрюють про свою участь в ньому.

4. «Подвійній сліпий метод» (або «плацебо наосліп: передбачає незнання досліджуваними і самим експериментатором (асистентом) того, яка з груп є експериментальною, а яка - контрольною.

5. Неінформування особини, що проводити експеримент щодо його цілей, гіпотези й очікуваних результатів Іноді при цьому використовують послуги декількох экспериментаторів, кожний з яких знає лише про частину загального дослідження.

Опісані процедури в певних деталях суперечать етичними нормам!!!! використовувати тільки у випадку крайньої необхідності.

Вібіркою називають сукупність досліджуваних, що беруть реальну участь в експерименті.

Генеральна сукупність містить в собі всіх можливих досліджуваних, тобто тих, на кого повноправно можна поширити отримані результати.

Сукупність досліджуваних повинна відображати якісно і пропорційно основні типи, всіх потенційних досліджуваних. Інакше кажучи, склад вибірки потрібно формувати репрезентативним (представницьким) стосовно популяції.

В психологічній практиці для досягнення репрезентативності вибірки використовують кілька способів.

Один з них – техніка рандомізації (випадкового добору). Суть її укладена в тім, що максимально доступному для дослідників кількості представників популяції привласнюються індивідуальні номери. Вібірка формується з них за допомогою таблиць випадкових чисел. Тім самим створюються рівні можливості для індивідів бути представленими в експериментальній групі.

Більш точним способом досягнення репрезентативності вважається стратометричний відбір (від грец. «куля»). При його реалізації популяція розглядається як об’єднання страт-груп людей, подібних по статі, вік, соціальному положенню, стану здоров'я худо. У вибірку намагаються так включати досліджуваних, щоб булі представлені рівною мірою особини з кожної страти. Іноді таку процедуру називають «рандомізацією з виділенням страт».

Вікорістання наступного способу – попарного відбору – покликана забезпечити «чистота» експерименту за рахунок урівняння складу експериментальної і контрольної груп. Передбачається формування цих груп з досліджуваних, що є еквівалентними за якоюсь однією індивідуальною ознакою. Напріклад, близнюки, «відмінники», або особини, що мають вищу освіту. Один з них включається в групу експериментальну інший – в контрольну і т.д.

Часто практикується залучення до експерименту реально існуючих груп. При цьому припускається, що подібні групи (шкільні класи, спортивні секції, трудові колективи й ін.) за своїм складом вже є репрезентативними. Однак аксіома такого роду далеко не завжди справедлива. Цілком може бути так, що тій добір, що провели в свій час укладачі даної реальної групи, руйнує умову репрезентативності вибірки.

Іноді у починаючих дослідників виникає питання: яку число досліджуваних можна вважати достатнім для того або іншого експерименту? Візначеної кількісно вираженої відповіді на це питання не існує.! В тієї ж час поради типові «чим більше - тим краще» явно мало. Більш правильною є думання, що чисельність досліджуваних повинна бути такою, котра забезпечує репрезентативність вибірки стосовно генеральної сукупності. Таким чином, розміри експериментальної групи залежать від обсягу популяції і від ефективності процедур досягнення репрезентативності.

Необхідно зазначити, що в психологічній практиці далеко не завжди є можливим проведення експериментального дослідження з повним дотриманням описаних вимог до його «чистоти». В тих випадках, коли «строгий» експеримент стає по тим або іншим додам нездійсненним, організується квазіекспериментальне; дослідження.

Квазіексперімент (від лат. «надуманий», «начебто») – дослідницький метод, також спрямований на встановлення причинно-наслідкової залежності перемінних, але відрізняється від експерименту зниженням рівня вимог до процедури відбору досліджуваних або недостатнім контролем за НЗ і побічними чинниками.

Структура особистості – це системне цілісне психологічне творення, яке має всі ознаки системного підходу та базові структурні елементи – соціальний, психологічний, індивідуальний, діяльнісний, біологічний (генетичний).

Структура особистості багатогранна. Характерни­ми її компонентами є:

• скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності);

• можливості (сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності); характер (комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе, до суспільства);

• самоуправління (утвердження самосвідомості особис­тості, що здійснює саморегуляцію: підсилення або послаб­лення діяльності, самоконтроль, корекцію дій і вчинків, планування життя й діяльності).

Особистість характеризують такі ознаки:

• розумність (визначає рівень інтелектуального роз­витку);

• відповідальність (рівень розвитку почуття відпові­дальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізува­ти свої вчинки і відповідати за них);

• свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

• особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

• індивідуальність (несхожість на інших).

Спрямованість особистості – це сукупність стійких спонукань, які орієнтують діяльність людини незалежно від ситуації.

Структура спрямованості особистості

Основні елементи спрямованості:

бажання, потяги, переконання, світогляд, ідеали, схильності, потреби, інтереси.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес – спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Схильність – стійка орієнтованість людини на щось, бажання ви­конувати певну працю.

Потяг – внутрішнє спонукання людини до дії, яке супроводжується бажанням зблизитись з об’єктом потягу.

Потреба – необхідність у чомусь.

Згідно з теорією Мясищева особистість характеризується трьома основними ставленнями і основу особистості складає її структура:

1. ставлення до себе;

2. ставлення до людей;

3. ставлення до діяльності.

Структура особистості (за С.Л. Рубінштейном).

Підструктура спрямованості – виявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності та поведінки, у світогляді.

Підструктура знань, умінь, навичок – набувається у процесі життя та пізнавальної діяльності.

Підструктура індивідуально-психологічних особливостей – виявляється у темпераменті, характері, здібностях.

Структура особистості (за К.К. Платоновим):

1. підструктура спрямованості – об'єднує відносини і моральні риси особистості;

2. підструктура соціального досвіду – включає знання, навички, набуті в індивідуальному досвіді шляхом навчання;

3. підструктура форм відображення (психологічна) – охоплює індивідуальні особливості окремих психологічних процесів, що формуються під час соціального життя;

4. підструктура біологічно-обумовлена – об'єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості, патологічні зміни.

Розвиток особистості в онтогенезі

Розвиток людини – процес становлення та формування її особистості, вдосконалення її фізичних та духовних силі під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку.

Розвиток полягає передусім в:

• якісних змінах психічної діяльності,

• переході від й нижчих ступенів (щаблів) розвитку до вищих,

• виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо,

• формуванні нових якостей особистості.

Людська особистість розвивається в таких напрямах:

анатомо-фізіологічні зміни – збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи;

психічні зміни – передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості;

соціальний розвиток особистості – набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві.

Розвиток супроводжується кількісними змінами людської істоти, тобто збільшенням одних і зменшенням інших її ознак (фізичного росту організму, розмірів його окремих органів, ваги тіла, м'язової сили тощо).

Кількісні зміни зумовлюють зміни якісні – виникнення нових ознак, особливостей і зникнення старих. Найпомітніші ці зміни в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час із зародкової клітини перетворюється на людську істоту.

У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком кількості навичок, асоціацій, розширенні уявлень, знань про навколишній світ, розширенні пасивного й активного словника, розширенні обсягу уваги, сприйняття, пам'яті, збільшенні швидкості реакцій тощо.

Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділя­ють на певні вікові періоди.