7.2. Класифікація спостережень.

У залежності від розумів проведення:

• польове –відбувається у природних для досліджуваного явища умовах;

• лабораторне – організовані умови, характер та специфічні особливості розгортання досліджуваного явища

В залежності від ступеня включеності дослідника в досліджуване середовище:

• включене – спостерігач безпосередньо приймає участь в діяльності з досліджуваними. При цьому інші люди вважають його учасником події, а не спостерігачем інколи не приховувується;

• стороннє - спостерігач що діє як би «зі сторони».

За характером взаємодії з об’єктом:

• приховане, при якому люди не знають, що за ними спостерігають. («замаскований» під звичайного учасника подій, дзеркало Гезелла, прихована відеокамера);

• відкрите, при якому люди проінформовані про ведення спостереження. Звічайно через якийсь час смороду звикають до присутності психолога.

В залежності від об'єкта спостережень протиставляють один одному два види:

• зовнішнє, за поведінкою інших людей;

• інтроспекція (від лат.; «дивлюся усередину», «удивляюся»), тобто самоспостереження. Результаті останнього в сучасній психології не приймаються на віру, але враховуються як факти, що вимагають об'єктивного наукового тлумачення.

Щодо часу дослідження розрізняють спостереження:

• одноразове;

• періодичне, здійснюване протягом визначених проміжків часу;

• лонгітюдне (від англ. «довгота»), що характеризується особливою довжиною, сталістю контакту дослідника й об'єкта протягом тривалого часу.

За характером сприйняття спостереження може бути:

• суцільним, коли дослідник звертає свою увагу в на всі доступні його спостереженню об'єкти;

• вибірковим, коли цікавлять лише визначені параметри поведінки; або типи поведінкових реакцій (частота проявів агресії, час взаємодії матері і дитини протягом дня, особливості мовних контактів дітей і педагогів і худо).

За характером реєстрації даних спостереження підрозділяють на:

• констатуюче, де завдання дослідника чітко зафіксувати наявність і характеристики значимих форм поведінки, зібрати факти;

• оцінююче, де дослідник порівнює факти за ступенем їхньої виразності в якому-небудь діапазоні. При цьому він користується шкалою рейтингу.

За ступенем стандартизованості процедур виділяють:

• вільне або пошукове спостереження, що, хоча і має певну мету, але позбавлено чітких обмежень у виборі того, на що треба звертати увагу, які моменти фіксувати тощо. В ньому може змінюватись предмет дослідження і правила дослідження, якщо виникає в цьому необхідність. Спостереження такого вигляду звичайно застосовується на ранніх стадіях наукової праці;

• структуроване або стандартизоване – події фіксуються без найменших відступів від заздалегідь розробленої програми.

7.5. Тіпові помилки при спостереженні.

Найбільш розповсюджені:

• прагнучи підтвердити свою гіпотезу, дослідник іноді неусвідомлено ігнорує вусі, що може їй суперечити;

• змішування головного і другорядного, випадкового і закономірного в процесі спостережень;

• передчасність узагальнень і висновків;

• оцінка одного психічного феномену робиться па підставі ознаки поведінки, що вказують на інший феномен (схильність робити висновки про інтелект за швидкістю мови);

• акцентування уваги спостерігача на протилежних собі рисі характеру або формах поведінки;

• визначальний вплив на підсумки спостереження першого враження про людину або групу;

• неприйняття в увагу можливих мотивів дій, самопочуття, значимих змін розумів ситуації.

Такі «пастки» психологічного спостереження. Щоб підвищити його вірогідність, необхідно чітко визначитись з об’єктом дослідження, строго фіксувати конкретні дії і не піддаватися спокусі поверхово інтерпретувати складні процеси.

З метою об'єктивізації процедур спостереження в психології застосовуються колективні вивчення об'єкта незалежно працюючими дослідниками, використовують технічні засоби фіксації й обробки даних, детально розробляються програми спостережень, практикуються кількаразові повторні спостереження тих самих об'єктів.

Прінципи:

1. Принцип наукової парадигми. Т.В.Корнілова зазначає, що кожне експериментальне дослідження має відбуватися в межах певної парадигми як теоретичний, так і експериментально. Однак парадигма не є догмою. Якщо психічна реальність є більш доладною за ті теоретико-емпіричні рамки, які передбачає дослідницька модель – вчений має змінити ці рамки, пристосовувати до досліджуваного явища, а не навпаки: „... організація реальних форм пізнавальної діяльності при перевірці наукових гіпотез включає і орієнтацію дослідника на парадигми, які вже склалися і можливість виходу за їх межі ...” /Корнилова Т.В. Експериментальна психологія: Теорія і методи: підручник для вузів. – М.: Аспект Прес, 2002. – 381 с.; с. 13/.

Принцип наукової парадигми полягає в тому, що при розробці та плануванні психологічних експериментів, дослідник, в деру чергу, має орієнтуватись на ті форми та способи організації наукового знання, які є провідними на сьогодні, враховуючи при цьому їх адекватність досліджуваному явищу.

2. Принцип індуктивно-дедуктивного мислення. На качану експерименту формулюємо індуктивний висновок про особливості каузального зв’язку між явищами, для перевірки якого дедуктивним шляхом висуваємо експериментальну гіпотезу.

3. Принцип валідності наукового висновку. Ліше тоді має наукову цінність, валідні – внутрішньо несуперечливі, правильні та дають можливість узагальнення. Валідність забезпечується адекватним плануванням та інтерпретацією результатів. Чотірі основні ознаки внутрішньо валідного експерименту (за Д.Кембеллом): «Хороший експеримент (а) має чітку часову послідовністю (між впливом та наслідком); (б) достатньо чутливий і дієвий для того, щоб показати, що можливі причина і ефект взаємопов’язані (коваріантні); (в) виключає можливість впливу третіх змінних, якими можна було б пояснити зв’язок між причиною і ефектом; а також (г) виключає альтернативні гіпотези про конструкти задіяні в цьому зв’язку» /Кембел Д. Моделі експериментів в соціальній психології і прикладних дослідженнях. – СПб: Соціально-психологічний центр, 1996. – 391 с.; с. 43.

4. Принцип об’єктивності. Щоб уникнути суб’єктивності, при плануванні та проведенні психологічного експерименту маємо орієнтуватися на визначені наукові норми, не економити зусиль на виборі експериментальних планів та використовувати суворі методи експериментального контролю.

5. Принцип інструментальної адекватності. Експеріментальній метод як ніякий інший є ризикованим в сенсі правильності побудови, етичності проведення та об’єктивності висновків.

Експерімент (від лат. «проба, досвід») - ведучий метод наукового пізнання, в тому рахунку і психологічних дослідженнях.

Експерімент – метод збору фактів в спеціально створених умовах, що забезпечують активний прояв психічних явищ, які вивчаються.

Спрямованій на виявлення причинно-наслідкових залежностей. Характерізується створенням оптимальних розумів для вивчення визначених явищ, також цілеспрямованою і контрольованою зміною цих розумів.

Переваги над спостереженням:

1. Актівність – дослідник сам викликає явище, що досліджується.

2. Організація розумів діяльності, що допомагає встановлювати заподій психічних явищ, за допомогою зміни тої чи іншої умови.

3. Можна повторити, щоб встановити типовість чи випадковість явищ.

4. Чіткіше реєструються результати і обробляються матеріали.