ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ

Ідея створення загальнодержавної соціально-психологічної служби як єдиної системи охорони й підтримки психічного здоров'я населення виникла десять давно. Особливої актуальності набула ця проблема зі створенням структур практичної психології у різних відомствах. Коли 1991 р. в Інституті психології започатковувався Центр психологічної служби системи освіти, перед ним ставилося завдання вивчення теорії та практики організації різних служб, що проводять практичну психологічну діяльність. Науковцями Центру був здійснений аналіз проблеми, вивчений іноземний досвід створення й розвитку структур практичної психології, оцінені перспективи поступу практичної психології в Україні. Усе це було покладено в основу розробки стратегії розгортання мережі практичних соціально-психологічних центрів, які б надавали допомогу населенню та органам управління державою, з одного боку, і стимулювали б розвиток самої соціально-психологічної служби – з іншого.

Практична реалізація ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби почалась у березні 1992 р. з підготовки двох листів на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти: "Про створення державної системи психологічної служби України" і "Про кадрове забезпечення державної психологічної служби". Затим, У квітні, Комісія прийняла ухвалу про створення Концепції державної системи психологічної служби і доручила Інститутові психології координацію робіт з її створення.

Нині окремі елементи НСПС уже існують у різних міністерствах і відомствах, але у своїй діяльності вони не виходять за межі вузьковідомчих інтересів, а їхня робота ніким не координується. При цьому безліч гострих соціально-психологічних проблем залишаються поза увагою як суспільства взагалі, так і фахівців, оскільки "не вкладаються" у відомчі структури. З цього випливають нагальна потреба пріоритетного розвитку соціально-психологічних служб у таких галузях, як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечення і т. ін., а також необхідність координації діяльності таких служб на території адміністративних одиниць.

Наявність розгалуженої системи захисту особистості, психічного здоров'я населення є показником зрілості демократичного суспільства.

Визначення НСПС. Національна соціально-психологічна служба об'єднує державні органи й організації, що виконують практичні роботи у галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології. До неї входять: психологічні та соціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах; соціально-психологічні служби державної адміністрації; територіальні (муніципальні) структури (об'єднання), що надають соціально-психологічні послуги населенню. НСПС є основою загальнодержавної системи охорони психічного здоров'я населення України.

Основні завдання й напрями роботи. Діяльність соціально-психологічної служби є одним із вирішальних чинників гуманізації відносин у суспільстві, оскільки грунтується виключно на індивідуальному підході до особистості людини.

Основними спеціалістами НСПС є: психологи-консультанти, практикуючі психологи, соціологи, соціальні працівники, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб.

До НСПС не входять та їй не підпорядковуються державні або приватні науково-дослідні установи, наукові групи, лабораторії у відомствах, навчальні (вищі й середні) заклади. Відносно цих структур НСПС виступає як замовник.

Основні функції НСПС: аналіз і прогнозування поведінки людей, активний соціально-психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична робота, реабілітація, дорадча функція, психогігієна.

Головна мета НСПС – забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і міжособової взаємодії) і водночас – підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян України.

Організаційні принципи НСПС полягають у тому, щоб забезпечити її максимальну ефективність при оптимальних витратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки НСПС діє в різних міністерствах та відомствах, її працівники мають, як правило, подвійне підпорядкування.

Структура НСПС має три рівні: центральні органи, обласні, районні (міські). На кожному з рівнів створюються практичні центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чимале значення мають професійні асоціації та товариства соціальних працівників і практикуючих психологів.

Вищим органом управління НСПС є Рада головних психологів відомств і областей, яка вивчає напрями та зміст роботи НСПС, здійснює фінансування основних проектів, створює атестаційні й акредитаційні комісії.

Поточну роботу з виконання рішень ради, з координації практичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет), що входить до складу Науково-методичного центру НСПС.

На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення, лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації тощо створюється Науково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби. Він є головною управлінською, методичною і координуючою організацією в НСПС.

При Центрі діє Рада з практичної психології, до якої входять представники наукових, навчальних, практичних психологічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти.

Головний психолог області є головною посадовою особою НСПС в області. Він підпорядковується керівникові Науково-методичного центру НСПС та обласній Раді з практичної психології, до якої входять: керівництво обласного Центру НСПС, представники психологічних навчальних закладів, науковці, психологічна громадськість, практикуючі психологи, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб та ін.

Обласний Центр НСПС можуть складати: курси підвищення кваліфікації або перекваліфікації психологів, соціальних працівників, дослідні лабораторії та центри, консультативні кабінети, методичні групи, практикуючі психологи й соціологи закладів обласного підпорядкування. Основні функції Центру: атестація спеціалістів, розробка і впровадження нових методик і методів, здійснення практичної роботи, надання консультативно-методичної допомоги.

Головний психолог району (міста) є головною посадовою особою НСПС в районі (місті). Він підпорядковується головному психологові області та є, як правило, керівником районного (міського) Центру психологічної служби.

До районного Центру НСПС можуть входити: психологи, соціальні працівники й соціологи, що працюють у державних закладах і установах, консультативні кабінети, центри профорієнтації, "Телефон довіри", сімейна консультативна служба, група аналізу інформації та ін. Головна задача Центру — надання практичної допомоги населенню. Діяльність НСПС забезпечується спеціалістами-психологами, соціологами, соціальними педагогами, що мають від­повідний диплом і ліцензію на конкретний вид роботи. Заміщення посад у НСПС відбувається на конкурсній основі. Працівники НСПС підпорядковані керівництву відповідного Центру і узгоджують свою діяльність з адміністрацією установ, в яких вони працюють.

Основні спеціалісти НСПС повинні мати вищу гуманітарну освіту, конкретну спеціалізацію, певний досвід практичної роботи. На всіх етапах професійного зростання спеціалісти НСПС проходять професійний відбір за стандартними методиками. Центри НСПС відстежують професійне просування кожного спеціаліста, що їм підпорядкований.

7. Соціальне замовлення на роботу практичного психолога

Соціальне замовлення на професію практичного психолога формується в публіцистичній та науково-популірній літературі.

Психологу в своїй роботі має справу з замовником, клієнтом та користувачем психологічної інформації. Практичному психологу необхідно чітко представити можливі варіанти прояву індивідуальності особистості, що пов’язуються з поняттям «норми психічного розвитку».

!!!Соціальне замовлення орієнтоване на психічно здорових людей.

Клієнт – особистість (дорослий чи дитина), яка повідомляє психологічну інформацію про себе чи інших людей. При повідомленні цього знання він передбачає чи реально вказує свою роль у походженні цього знання. Він вважає себе безпосередньо чи опосередковано відповідальним за зміст цієї психологічної інформації, тобто «клієнт» – це людина, яка включена у процес отримання психологічної інформації.

Замовник – повідомляє практичному психологу інформацію, але не бачить своєї ролі в її походженні та не вважає себе відповідальним за її походження. Замовник намагається перекласти відповідальність на психолога за можливе використання цієї інформації (контекст та підтекст).

Користувач психологічної інформації. Інформація про дітей повідомляється дорослому, який несе відповідальність за дитину. Інформація дорослому повідомляється з погляду замовника. Повідомлення психологічної інформації носить безоціночний характер, передбачає адекватну для клієнта мову та підтримується головний принцип «не нашкодь».

Психолог уточнює це замовлення та створює умови для усвідомлення соціального статусу своєї професії. Соціальне замовлення завжди пов’язане з «нормою» вікового та особистісного психічного розвитку. Практичний психолог відкриває для клієнта психічну реальність його власного життя.

7. Поняття психологічної допомоги та психологічного завдання

Мета роботи практичного психолога – індивідуальність людини – розуміння через його співставлення з іншими людьми як пошук свого місця у світі людей, як набуття своєї самобутності, що не вступає у протиріччя з юридичними нормами суспільства.

Психолог відкриває для клієнта психічну реальність його власного життя (наприклад, аналіз тексту, що пропонується клієнтом). Задача – викликати переживання клієнта, що засновані на без оціночному ставленні до психологічної інформації, відкриває можливість її розуміння, а якщо необхідно, то і зміни.

Існує 4 типи задач взаємодії клієнта та психолога:

1. Соціальні задачі. Людина оцінює свої переживання та психологічну інформацію щодо інших, орієнтуючись на соціальні критерії та норми («правильно-неправильно», «Перевірте, чи я нормальний?»). Клієнт сприймає психологічну інформацію на основі нормованих соціальних оцінок, які можуть бути представлені правильно, не правильно чи по-іншому відповідати нормі, відступати та не відповідати нормі. Необхідно змінити систему оцінок клієнта, відійти від шаблонної поведінки.

2. Задачі етичні. Клієнт здійснює вибір між оцінкою інших та своїми переживаннями. Психолог повинен показати обмеженість такої шкали «добре-погано».

3. Моральні задачі. Орієнтація переживань на критерії добра та зла, здійснення морального вибору. Психолог показує умовність критеріїв, нетотожність їх для різних людей, самоцінність цих переживань.

4. Психологічні задачі. Клієнт відкритий для освоєння інших форм поведінки, оцінок, інших перспектив та цілей своєї діяльності. Клієнт піднімає питання щодо значення того чи іншого змісту психологічної інформації. Специфічність цих задач полягає в тому, що клієнт не тільки демонструє оцінку системи переживань, але й готовність її змінити.

!!! Необхідно переформулювати все в психологічну задачу – це перший крок до надання допомоги.

Формулювання психологом для клієнта його власної психологічної задачі передбачає 4 модальності:

1. «Я хочу!» (потреби, бажання, мотиви);

2. «Я можу!» (прояв здібностей людини);

3. «Я відчуваю!» (емоції, настрої);

4. «Я думаю!» (пам'ять, образи, мислення);

Зміст психологічної допомоги.

1. Психологічна діагностика – повідомлення клієнту об’єктивної психологічної інформації, при цьому психолог несе відповідальність за її достовірність та форму повідомлення. Клієнт сам формує ставлення до цієї інформації.

2. Психологічне консультування – здатність людини знаходити максимально більшу кількість варіантів поведінки, думок, почуттів, щоб мати можливість спілкуватися з максимальною кількістю людей своєї культури.

3. Психологічна корекція – організований вплив на клієнта з метою зміни активності відповідно до власної вікової норми психічного розвитку. Психолог виробляє індивідуальний темп освоєння клієнтом будь-якого виду діяльності.

4. Психологічна терапія – активний вплив на хвору людину, яка потребує організованого впливу на його психічну реальність для її відновлення чи реконструкції. Здійснюється на фоні медикаментозного впливу та виступає як допоміжний метод. Відповідальність за реконструкцію особистості несе і психотерапевт також.