Пропозициональные схеми

Пропозициональные схеми мають справу з судженнями, які зв'язують змінні один з одним. Тобто ці судження фикси-руют певну форму відношення між двома або більше пе-ременными властивостями соціального універсуму. Пропозициональ-ные схеми дуже різноманітні, але можуть бути згруповані в три загальні типи: "аксіоматичні схеми", формальні схеми і "емпіричні схеми".

Аксіоматичне теоретизування має на увазі дедукції (у вигляді точного числення) від абстрактних аксіом, що містять точно певні поняття, до емпіричної події. Объяс-нение полягає у встановленні того, що емпірична подія "ох-ватывается" одній або більше аксіомами. Насправді, од-нако, аксіоматична теорія рідко можлива в тих науках, які не в змозі здійснювати лабораторний контроль, визначати по-нятия через вказівку "точних класів" і використовувати формальне числення, логічне або математичне [25]. Хоча соціологи [23; 37] часто вживають словник аксіоматичної теорії - ак-сиомы, теореми, королларии, - вони дуже рідко мають возмож-ность задовольнити необхідним вимогам справжньої акси-оматической теорії. Замість неї вони займаються формальним теоретизуванням [25].

Формальне теоретизування - це "розбавлене" аксиома-тическое. Абстрактні закони чітко формулюють і часто дуже приблизно і непослідовно "дедукують" з них эмпи-рические події. Пояснити - означає представити емпіричну подію як випадок або прояв абстрактнішого закону. Сле-довательно, мета теоретизування - розвивати елементарні зако-ны або принципи стосовно основних властивостей універсуму.

Третій тип пропозициональных схем - емпіричні - в дей-ствительности взагалі не теорія. Але багато теоретиків і исследо-ватели думають інакше, і тому я вимушений згадати цей рід діяльності. Частина критиків аналітичного теоретизування використовує приклади емпіричних пропозициональных схем для виголошення вироку позитивізму. В зв'язку з цим я вже згадував тенденцію критиків позитивізму змішувати абстрактний закон, що відноситься до деякого загального явища, і узагальнення, касающе-еся деякої безлічі емпіричних подій. Твердження, що емпіричні узагальнення суть закони, зазвичай використовують для спростування позитивізму : позачасових законів не існує, бо емпіричні події завжди змінюються. Таке ув'язнення засноване на нездатності критиків зрозуміти різницю між эм-пирическим узагальненням і абстрактним законом. Але навіть серед тих, що симпатизують позитивізму спостерігається тенденція смеши-вать з'ясовне - те, що слід пояснити (емпіричне обоб-щение), з тим, що пояснює - тим, що повинне пояснювати (абстракт-ный закон). Це змішення зустрічається в декількох формах.

У одному випадку просте емпіричне узагальнення зводиться в ранг "закону" (такий, наприклад, "закон Голдена", який просто містить інформацію, що індустріалізація і письменність корре-лируются позитивно). Інша йде шляхом Роберта Мертона з його знаменитим захистом "теорій середнього рівня", де головна мета - розвинути ряд узагальнень для якоїсь змістовної області, скажімо, урбанізації, організованого контролю, поведінки, що відхиляється, соціалізації або інших змістовних тим [48]. Насправді такі "теорії" - усього лише емпіричні узагальнення, в яких встановлені регулярні явища вимагають для свого пояснення абстрактнішого формулювання. Проте неабияке число соціологів переконане, що ці судження "середнього рівня" - справжні теорії, незважаючи на їх емпіричний характер. Отже, багато що в "пропозициональной" схематизації марно для побудови теорій. Умови, необхідні для аксіоматичної теорії, рідко зустрінеш на практиці, а емпіричні судження по самій їх природі недостатньо абстрактні, щоб стати теоретичними. На мою думку, з усього різноманіття пропозициональных підходів найбільш корисно для розвитку аналітичної теорії формальне теоретизування.