8.4. Психофізіологічні засоби підвищення безпечної поведінки працівників у професійній діяльності

За результатами досліджень, на практиці застосовуються такі загальні напрями у вирішенні проблеми створення психологічного настрою на безпеку: зниження рівня виробничих загроз шляхом створення безпечніших знарядь, предметів та умов праці або ефективніших засобів захисту; підвищення рівня індивідуальної захищеності працівників, організовуючи безпечнішу поведінку .

Безпечна діяльність є, передусім, наслідком організації безпечної поведінки працівника, тобто правильного ставлення працівника до питань охорони праці, його настрою на роботу без нещасних випадків.

За повідомленням наукової літератури, сегодні розходяться міркування керівників і працівників з питань ролі матеріального стимулювання та психологічного клімату у організації. Керівники переоцінювали значення заробітку та грошового стимулювання у питанні безпеки праці, для працівників ці фактори не були найважливішими. Водночас керівники суттєво недооцінювали важливість хорошого психологічного клімату в організації, а працівники оцінювали цей фактор вище, ніж думали керівники. Отож, керівники недооцінювали роль того фактора, на який вони впливали (створення хорошого психологічного клімату), і переоцінювали значення фактора, де їх можливості обмежені (збільшення заробітку).

Щоб створити настрій працівникам на безпечну роботу, потрібна так звана "загальна політика керівництва" (а не окремі заходи) в цьому напрямі. Таку політику треба активно рекламувати. Важливе значення має стимуляція безпечної діяльності. Під час вирішення трудових завдань можуть виникати конфлікти мотивів, існуюче становище може підсилювати мотиви вигоди на шкоду мотивам безпеки праці. По-перше, треба формувати психологічне настроювання на безпечну поведінку, по-друге, так стимулюватиметься безпечна поведінка.

Мотив безпеки праці можна підсилити соціально (соціальна підтримка, підвищення оплати, додаткові вихідні дні, спеціальні привілеї, підвищення в посаді). Безпечну діяльність можна формувати і за допомогою негативної стимуляції, тобто покарань.

У психології використовують незвичний метод стимуляції безпечної праці, який ґрунтується на використанні ігор. Так, наприклад, фірма "Elektric" постійно проводить гру "Винагорода за обережність". Працівники мають спеціальні кодові номери і щоденно розігрують між собою в лотерею призи від 25 до 100 дол. Якщо на певній ділянці трапляється нещасний випадок з втратою працездатності, то виграші у цей день зменшуються вдвічі і до кінця тижня лотерея не проводиться. Коли почали застосовувати цей метод, то на підприємствах травматизм знизився на 75 %. Застосовують й інші варіанти ігор, але суть їх зводиться до того, що при безпечній праці у людини є реальна можливість отримати деякий виграш, який вона втрачає з виникненням травми. Тому такі ігри стимулюють безпечну роботу не тільки заради себе, а й заради вигоди працівників певної галузі.

Велике значення має навчання та виховання безпечній діяльності. Методи навчання вибираються на основі аналізу помилок. Усі помилки працівників поділяються на такі загальні категорії: помилки психомоторні (автор називає їх помилками фізичного досвіду); помилки прийняття рішень (помилки пізнавального досвіду).

- помилки психомоторні (помилки фізичного досвіду, виявляються в нечітких рухових актах). Виникають вони, як свідчить досвід, не через недостатній розвиток навиків або їх руйнування (у зв'язку з втомою, хворобою), а внаслідок неповного сенсорного синтезу. Неврахування окремих зовнішніх умов призводить до неправильної оцінки обставин, завдання, а тому й до вибору неправильного способу дії щодо його вирішення. Усі ці взаємозв'язані фактори і породжують помилки психомоторної сфери. Отже, для безпечного виконання моторних дій треба, передусім, виробити вміння повно і правильно оцінити ситуацію, яка склалася. Якщо є необхідні рухові навики, то вміння допомагатимуть виключенню психомоторних помилок і нещасних випадків цієї категорії;

- помилки прийняття рішень. Характеризуються як помилки пізнавального досвіду, які виникають у таких типах: які допускають працівники у завданнях з обмеженим вибором (коли вимагають прийняти рішення про вибір одного з можливих дій); які допускають працівники в завданнях з відкритим кінцем (де є багато шляхів, але при виборі будь-якого з них виникають нові завдання).

Прийняттю доцільного рішення в завданнях з обмеженим вибором навчити нескладно. Важче навчити прийняттю рішень у завданнях з відкритим кінцем. Для цього пропонується використати методику Б. Блоома, яка визначає певну ієрархію рівнів мислення у подібних завданнях:

- знання як здатність впізнавати, ідентифікувати окремі явища;

- розуміння як здатність пояснити це явище;

- застосування як здатність у відповідних ситуаціях застосувати та використати свої знання, розуміння;

- аналіз як здатність розкласти це явище на його складові;

- синтез як здатність за складовими відтворити це явище;

- оцінка як здатність критично усвідомити це явище.

Під час навчання потрібно послідовно переводити працівника від рівня знання до рівня розуміння, і аж до здатності критично оцінювати ситуацію, яка склалася. Навчання безпечній праці повинно бути органічно пов'язано з навчанням професії. Водночас вироблення рухових, сенсомоторних та інших навиків праці дають змогу орієнтуватися не тільки на економне отримання високих результатів, а й на досягнення їх безпечним шляхом. Враховуючи міркування безпечності, треба навчати вирішувати розмовні завдання і проблемні ситуації, які виникають у процесі роботи.

Навчання та виховання безпечній діяльності зорієнтоване на вивчення та застосування працівниками правил безпеку, які є засобом відмежування діяльності від небезпеки. Правила безпечної праці визначають, як повинен і як не повинен діяти працівник у процесі праці і на території виробництва, щоб уникнути нещасних випадків і аварій. Корисного ефекту правил досягають попередженням працівників про наявність тих або інших загрозливих факторів, шляхів заборони тих дій, операцій, способів поведінки, які можуть зумовити згадані випадки та аварії. Правила безпеки є важливою складовою проблемою фізіології і психології праці, проблемою, де зібрано багато актуальних питань, вирішивши які можна зменшити трудовий травматизм.

Результати дослідження свідчать, що треба спеціально виділяти в інструкціях (шрифтом, великими буквами, рамками) ті пункти, порушення яких пов'язано з особливо важкими наслідками, окремо виділяти пункти, які часто порушують. Потрібно скорегувати кількість пунктів діючих інструкцій за рахунок: вилучення непотрібних вимог; вилучення вимог, які очевидні для нормальних людей (як-от "не лізь до полум'я, бо обпечешся"); переведення пунктів, які мають загальні положення, з інструкцій з безпеки в інструкції з експлуатації техніки та навчальні посібники; ліквідувати дублювання тих самих пунктів у різних правилах.

Важливе значення мають різні методи навчання та виховання безпечної поведінки працівника залежно від інтересів і соціальних особливостей окремих працівників.

Виділяють такі групи, яким адресовані ці дії: працівники, які цікавляться питаннями безпеки, вважають ефективним засобом впливу плакат, а ті, хто байдужий до цих питань, за­значають кінофільми; бесіди вважають корисними тільки ті працівники, начальники яких і їхня група позитивно належить до питань безпеки; літературу вважають корисним засобом ті працівники, керівники яких і їхня група позитивно ставляться до питань безпеки; формування навичок безпечній поведінці вважають корисним там, де працівники або їхні майстри позитивно розглядають питання безпеки; змагання доцільні в тих групах, де зацікавлення безпекою незалежне від того, як до неї ставиться їхній керівник; покарання можуть мати ефект тільки в тій групі, де цікавляться питаннями безпеки; інспекція корисна в тих організаціях, де працівники вважають, що їхній майстер зацікавлений у безпечній праці.

Ефект впливу майже всіх розглянутих методів навчання та виховання безпосередньо залежить від інтересу до питань безпеки праці, який виявляє сам працівник та організація. Найефективнішим засобом навчання та виховання визнали бесіду та плакат, найменш ефективним є покарання і змагання.

Важливе значення має психофізіологічний аналіз нещасних випадків як метод боротьби з травматизмом будь-якого вигляду. З'ясувавши причини, які спричинили той чи інший нещасний випадок, виникає можливість виявити шляхи вилучення або зниження можливості його повторення.

Навіть тоді, коли виявлено, що подія виникла лише з технічних причин, то треба аналізувати, чому працівник своєчасно не помітив порушення в роботі техніки, а якщо помітив, то які обставини заважали йому попередити подію, чому працюючий вибрав саме таку дію і виконав її саме такою операцією, при якій відбулася травма, чому при виконанні дій працівник він не помітив загрози, не попередив подію

Нині можна виділити такі основні підходи до проведення подібних психофізіологічних аналізів: клінічний, статистичний і підхід, який ґрунтується на моделюванні.

- клінічний (його іноді називають монографічним). Полягає у різнобічному вивченні всіх зовнішніх і внутрішніх факторів, які могли окремо або в поєднанні бути причиною неправильних дій людини і призвести до нещасного випадку (оскільки цей підхід спрямований на виявлення психофізіологічних причин таких помилкових дій, то всі ці фактори розглядають у реальному виявленні з погляду їх відображення у свідомості людини);

- статистичний. (можна проаналізувати обмеженішу кількість показників нещасного випадку, які чітко стандартизовані за видами, категоріями). Вимагає збору великого статистичного масиву даних за всіма необхідними показниками (за допомогою різних видів статистичного аналізу можна знайти деякі закономірності, які є між показниками, що аналізують, вивчаючи особливості виникнення нещасних випадків в окремих професіях, на окремих виробничих ділянках, у

відповідних категорій працівників).

Статистичні методи часто доповнюють психологічними методами збирання статистичних даних: інструментальні заміри психофізіологічних показників суб'єктів дослідження; використання бланкових тестових методик для оцінки їхніх відмінностей індивідуальних якостей; застосування методів анкет (запитальників), інтерв'ю і бесід зі збирання стандартизованих даних; збір відомостей методом спостереження.

Для цього підходу важливо, щоб будь-яка методика, яку використовують, давала змогу збирати однорідні відомості за кожним показником, який оцінюють. У таких випадках зібрану переліченими методами інформацію можна подати у вигляді таблиці, стовбці яких визначають відповідні замірювані ознаки, а в кожній лінійці записують оцінки всіх тих ознак, які одержали по окремих працівниках. Подібні таблиці з масивом отриманих даних опрацьовують ЕОМ і різні види статистичних аналізів: визначення середніх значень за окремими ознаками і їхні довірчі інтервали, проведення кореляційного, багатофакторного, дисперсійного, регресивного аналізів, процедури "розпізнавання образів".

Статистичний підхід спрямований на виявлення загальних закономірностей травматизму. Травматизм розглядають як функцію психологічних змінних. Він виявляє загальні закономірності виникнення травматизму і розробляє загальні шляхи боротьби з ним, з окремими його видами;

- моделювання. Важливе значення має складання моделі нещасних випадків і їхніх закономірностей (моделлю явища загалом прийнято називати його відображення, яке використовують як "замісник", а моделюванням застосування дослідження цього явища на моделі). Моделювання нещасних випадків полягає у відтворенні в натуральному експерименті ситуації, яка була в реальному нещасному випадку, вивчення поведінки працівників у такій ситуації.