4) Повноваження прокурора у процесі здійснення нагляду за дотриманням законів оперативно-розшуковими органами.

Процесуальна регламентація оперативно-розшукової діяльності.

Останніми роками Верховна Рада України ви­трачає чимало зусиль для того, щоб Кримінально-процесуальний кодекс України у повному обсязі регламентував засоби та способи встановлення доказів, які введені в практику розслідування і роз­криття злочинів. Конкретно мова йде про докази, які встановлюються і фіксуються під час проведен­ня оперативно-розшукових заходів.

Стаття 65 КПК Укра­їни з часу затвердження Вер­ховною Радою Української РСР (28 грудня 1960 р.) і до 2001 р. визначала вичерпний перелік доказів у кримі­нальних справах: показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвину­ваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих та судо­вих дій, інші документи.

Проте відсутність законних підс­тав для використання фактичних да­них, одержаних при застосуванні опе­ративно-технічних засобів, призводи­ла до втрати важливих доказів, су­перечила міжнародно-правовій прак­тиці визнання та одержання доказів. У Законі України від ЗО червня 1993 р. «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло­чинністю» зроблено першу спробу на законодавчому рівні визначити та за­кріпити підстави для використання ін­формації, отриманої при проведенні оперативно-розшукових заходів, заз­начивши, що фактичні дані, одержа­ні та зафіксовані співробітниками спеціальних підрозділів із застосуван­ням технічних засобів, можуть використовуватись як докази у судочин­стві (ст. 15 Закону).

Однак ця спроба довго не мала по­дальшого розвитку в законах України. Тільки 18 січня 2001 р. був прийнятий Закон України «про внесення змін до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», яким передбачено, що за результатами здійснення опера­тивно-розшукових заходів складається протокол із відповідними додатками, який може використовуватись як дже­рело доказів у кримінальному судочин­стві, а також перелічено конкретні оперативно-розшукові заходи, за наслід­ками яких складається протокол: негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; зняття ін­формації з каналів зв'язку; контроль за листуванням, телефонними розмова­ми, телеграфною та іншою кореспон­денцією; застосування інших техніч­них засобів отримання інформації.

Підставою проведення зазначених оперативно-розшукових дій є дозвіл суду, наданий за поданням керівника оперативного підрозділу або його зас­тупника.

Визнавши такі протоколи одним із видів доказів, законодавець тільки част­ково регламентував процесуальний по­рядок їх одержання та зовсім не рег­ламентував порядок їх оформлення опе­ративними підрозділами. На практиці ця невизначеність інколи призводить до складання оперативними підрозді­лами за наслідками застосування засо­бів зняття інформації з каналів зв'яз­ку, «довідок» або «протоколів огля­ду» з доданням аудіокасет.

12 липня 2001 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального ко­дексу України», який частково рег­ламентував отримання та використан­ня у кримінальному судочинстві до­казів, одержаних під час проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно із внесеними змінами фак­тичні дані (докази) у справі, крім рані­ше наведених у ст. 65 КПК України, встановлюються протоколами із відпо­відними додатками, складеними упов­новаженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.

У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слід­чий, прокурор та суд у справах, які перебувають у їх провадженні, мають право доручити підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які мо­жуть бути доказами у кримінальній справі.

Заяву або повідомлення про зло­чин до порушення кримінальної спра­ви можна перевірити у процесі про­ведення оперативно-розшукової ді­яльності. Визначені законодавчими актами України окремі оперативно-розшукові заходи провадяться з доз­волу суду за погодженим із проку­рором поданням керівника відповід­ного оперативного підрозділу або його заступника.

Слідчий може звернутися з погод­женим із прокурором поданням до го­лови апеляційного суду про накла­дення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Суд виносить постанову, яку слідчий направляє для виконання начальни­ку відповідної установи. Після зат­римання кореспонденції або зняття ін­формації з каналів зв'язку началь­ник відповідної установи повідомляє про це слідчому, котрий проводить огляд кореспонденції за рішенням суду в установі зв'язку за участю понятих, а за наявності фактичних даних, які можуть використовуватись як докази, проводить виїмку корес­понденції. Про кожний факт прове­дення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає про­токол.

Одержану інформацію слідчий прослуховує чи вивчає її зміст іншим способом, складає про це протокол, у якому відтворює частину запису, що має доказове значення. Після цього слідчий визнає носій інформації дока­зом і долучає його до справи.

Аналіз змін, внесених до КПК Ук­раїни, свідчить, що разом із визнан­ням доказами у кримінальній справі фактичних даних, одержаних у про­цесі оперативно-розшукових заходів, залишились невизначеними порядок та загальна форма складання протоко­лів оперативними підрозділами.

Процес одержання доказів опису­ється за допомогою нечітко сформу­льованих понять, які потребують внесення нових додаткових змін до КПК України.

Віднесен­ня до доказів протоколів за резуль­татами оперативно-розшукових захо­дів - це позитивний момент у бо­ротьбі зі злочинністю. Однак потре­бують законодавчого врегулювання порядок оскарження дозволів або пос­танов про відмову в наданні дозво­лів апеляційних судів, термін, на який може видаватись дозвіл, процесуаль­ні підстави та порядок складання про­токолів за результатами оперативно-розшукових заходів відповідно до регламентації протоколів слідчих та судових дій, викладених у главі 6 КПК України.