Тема 3. Організація і планування створення нових виробів

1. Технічна підготовка виробництва.

2. Організація конструкторської підготовки виробництва.

3. Організація технологічної підготовки виробництва.

4. Планування процесів створення і освоєння нової техніки.

Література:17, 18, 19,20

1. Під технічною підготовкою виробництва розуміють комплекс технічних і організаційних заходів, які забезпечують створення і освоєння випуску нової продукції, нових технологічних процесів, а також внесення конструктивних і технічних змін до випуску уже останньої продукції.

Основні завдання технічної підготовки виробництва:

• створення нових удосконалюючи конструкторських машин,

• досягнення високих техніко-економічних характеристик нових машин,

• забезпечення високого організаційно-технічного рівня випуску нових машин, а також ритмічності виробництва.

Проведення технічної підготовки виробництва містить стадії:

• дослідну,

• конструкторську,

• технологічну,

• організаційну.

На дослідній стадії проводяться роботи щодо вивчення передового досвіду в галузі створення нових машин, вивчення вимог технічного прогресу до створення нових машин.

На цій стадії проводиться розрахунок конструкторських схем, вивчення можливостей впровадження нових матеріалів, проведення техніко-економічного обґрунтування, прийняття нових рішень.

Конструкторська підготовка включає в себе весь комплекс робіт, необхідних для створення нових машин, виготовлення дослідного зразка і подальше удосконалення створених конструкцій.

Технологічна підготовка полягає у розробці і подальшому удосконаленню технологій, методів і засобів технічного контролю, створенню нормативів матеріальних і трудових витрат.

Організаційна підготовка включає планування розміщення обладнання, розрахунок в потребі, в робочій силі, необхідній для випуску нової продукції.

Всі стадії виробництва тісно пов’язані між собою і досить часто виконуються паралельно.

2. Конструкторська підготовка виробництва здійснюється в наступному порядку:

1. технічне завдання,

2. технічна пропозиція,

3. ескізний проект,

4. технічний проект,

5. розробка робочої документації,

6. виготовлення дослідного зразка і його випробування.

Зміст дослідно-конструкторських робіт залежить від характеру об’єкта розробки. Етапи розробки регламентовані єдиною системою конструкторської документації, яка є єдиною для всіх галузей н/г.

У процесі виконання дослідно-конструкторських робіт в першу чергу необхідно забезпечити технологічність конструкції. Під технологічністю конструкції розуміють сукупність властивостей конструкції виробу, які виявляються у можливості оптимальних затрат праці, матеріалів і часу на всіх стадіях створення виробництва і експлуатації машини.

Показники технологічності поділяються на абсолютні і відносні.

До абсолютних належать: маса виробу, трудомісткість виготовленої машини, собівартість.

До відносних: коефіцієнт уніфікації, стандартизації, спадкоємності.

Матеріаломісткість – це вага чорних, кольорових металів та інших металів, які входять до складу машини.

Трудомісткість – це час на виконання заготівельних, механічних, складальних та інших видів робіт, необхідних для виготовлення машини.

Собівартість – це відображені в грошовій формі поточні затрати підприємств на її виробництво і реалізацію.

Конструкторська підготовка повинна бути проведена у стислі терміни при високій якості конструкторських рішень. Перехід на випуск нових виробів продукції повинен бути спрямований на підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Забезпечення вищеперелічених вимог носить назву – економічна підготовка виробництва. При її здійсненні на підприємстві використовують функціонально-вартісний аналіз (ФВА).

ФВА повинен забезпечувати оперативний контроль і аналіз показників економічної ефективності виробів у ході науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, орієнтувати розробників на пошук таких технічних рішень, втілення яких в конструкції дасть оптимальне співвідношення між споживчою вартістю виробу і затратами на його розробку і виготовлення.

Функціонально-вартісний аналіз – це метод систематичного дослідження машин, направлений на підвищення ефективності їх використання.

Метод ФВА базується на тому, що затрати на виготовлення машини, крім мін. необхідних для її функціонування, містять і додаткові, які не мають прямого відношення до призначення продукції і пов’язані з недосконалістю її конструкції, технології виготовлення, неправильним вибором матеріалів.

За допомогою ФВА можна вирішити такі завдання:

1. досягнення найкращого співвідношення між споживчою вартістю машини і затратами на їх розробку, виготовлення, експлуатацію,

2. відносне і абсолютне зниження собівартості продукції, зниження ресурсомісткості продукції,

3. скорочення або ліквідація браку,

4. ліквідація “вузьких місць” і диспропорцій виробництва.

3. Комплекс заходів, спрямованих при освоєнні нових виробів на впровадження нових і вдосконалення діючих технологічних процесів, подальшу механізацію та автоматизацію виробництва, поліпшення показників виробничо-господарської діяльності підприємства, становить технологічну підготовку виготовлення нових виробів.

Основні вимоги до технологічної підготовки виробництва:

1. зменшення витрат трудових і матеріальних ресурсів,

2. максимальне використання ОФ підприємства,

3. скорочення тривалості циклу виготовлення машини.

Етапи технологічної підготовки виробництва:

1. технологічний контроль креслень,

2. визначення міжцехових маршрутів деталей,

3. розробка технічних процесів виготовлення машини.

4. технологічна підготовка виробництва: розробка нормативів матеріальних витрат,

5. розробка технологічних норм часу,

6. розробка методів технологічного контролю,

7. розробка форм і методів організації виробничого процесу,

8. проектування оснастки,

9. виготовлення оснастки і її впровадження,

10. налагодження і впровадження технологічного процесу.

Розроблена технологічна підготовка виробництва оформляється у вигляді технічної документації і затверджується у встановленому порядку. Затвердження технологічної підготовки здійснюється у відповідності з Єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ).

4. Основні завдання технічної підготовки виробництва нових виробів полягають в наступному:

1. визначення строків, складу, і обсягу робіт, які будуть виконані,

2. розподіл робіт між організаціями, які займаються технічною підготовкою виробництва,

3. встановлення оптимальної послідовності і раціонального сполучення робіт з технічної підготовки виробництва для досягнення мінімальної тривалості всього комплексу робіт.

Планування технічної підготовки виробництва повинно забезпечувати максимальне суміщення робіт, які виконуються, поетапний розрахунок їх обсягу і тривалості.

При плануванні робіт враховують:

1. тип виробництва,

2. програма і складність розробки,

3. забезпечення виробництва технологічними процесами, устаткуваннями, оснащенням, інструментом,

4. рівень механізації та автоматизації інженерно-технічних та управлінських робіт.

Облік робіт з технічної підготовки виробництва здійснюється для отримання інформації про стан технічної підготовки в будь-який календарний проміжок часу та використання її для контролю робіт і наступного їх регулювання.

Контроль за технічною підготовкою виробництва здійснюється для вияву відхилень фактичних показників від планових та формування інформації про характер і причини відхилення.

Регулювання процесів технічної підготовки проводиться для забезпечення виконання поставлених завдань у встановлені строки.

Процес створення та освоєння нових машин складається з багатьох етапів, які виконуються різними підрозділами, а в середині підрозділів – різними працівниками. Цей процес повинен бути чітко скоординований у часі. Тому для планування освоєння нової техніки використовують лінійні графіки і сіткові моделі.

Позитивні якості лінійних графіків:

1. простота, наочність

2. масштабне відображення тривалості циклу окремих робіт і всього комплексу,

3. можливість відображення в одному графіку робіт по декількох об’єктах.

Недоліки:

1. не показують взаємозв’язку окремих видів робіт,

2. не дають можливості коректувати графік у зв’язку зі зміною строків виконання будь-яких робіт,

3. використання лінійного графіка не може забезпечити математично обґрунтований розрахунок циклу виконання робіт,

4. ЛГ не дають можливості оптимізувати використання наявних ресурсів і строків виконання робіт.

Отже, відносно новим інструментом, який певною мірою задовольняє поставлені завдання, стали розроблені на початку 60-х років системи сіткового планування та управління.

Система сіткового планування – це комплекс графічних і розрахункових методів, організаційних заходів і контрольних прийомів, які забезпечують моделювання, аналіз і динамічну перебудову плану виконання складних проектів і розробок.

Основним елементом в ССП є сітковий графік, який являє собою динамічну модель, в якій відображаються взаємозв’язки і результати виконання всіх робіт, необхідних для досягнення поставленої мети.

Сітковий графік складається з робіт, подій, шляхів та інших елементів. Ребра графіка відображають роботи, а вершини – події.