149. Незалежний статус центральних банків.

Центральний банк — це державний орган. Під правовим статусом центрального банку розуміють його роль і місце в системі інших державних органів, які закріплені на конституційному і законодавчому рівнях. Проте слід відзначити, що незалежність центрального банку має відносний характер, тобто вона не є абсолютною. Центральний банк не може проводити грошово-кредитну політику ізольовано від уряду, адже вона є лише однією зі складових загальнодержавної економічної політики, і для того, щоб грошово-кредитна політика була успішною, центральний банк повинен взаємодіяти з урядом, який визначає фіскальну, бюджетну, цінову, інвестиційну політику тощо.

Незалежність центрального банку є одним з найголовніших чинників ефективної грошово-кредитної політики.

Фредерік С. Мишкін наводить аргументи як на користь, так І проти незалежності центрального банку. Найсильніший аргумент на користь незалежності центрального банку ґрунтується на тому, що підпорядкованість центрального банку уряду надавала би грошово-кредитній політиці інфляційних імпульсів. Основний аргумент проти незалежності виходить з того, що недемократично мати грошово-кредитну політику, яка впливає на добробут кожного в економіці, але визначається і контролюється елітною групою (центральним банком), яка ні перед ким не несе відповідальності.

Розрізняють два види індексів незалежності центральних банків:

• «правовий», або «юридичний», індекс

• індекс фактичної незалежності центрального банку

Міжнародною банківською практикою сформульовано ряд неодмінних передумов незалежності центрального банку:

• визначення основних завдань і функцій центрального банку на законодавчому рівні.

• підзвітність центрального банку законодавчій владі та самостійність у проведенні грошово-кредитної політики.

• розмежування коштів центрального банку і державних фінансів

• незалежність керівництва центрального банку від органів виконавчої влади і тривалий строк повноважень голови банку.

• економічна незалежність центрального банку.

Центральні банки, як правило, є економічно незалежними органами, що мають самостійний бюджет (кошторис). Вони здійснюють свої видатки за рахунок власних доходів, а перевищення доходів над видатками спрямовують до державного бюджету, не сплачуючи при цьому податків. Економічна незалежність підкреслює особливий статус центрального банку порівняно з іншими владними структурами, які фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань і залежать, таким чином, від виділення їм коштів парламентом та урядом.

144. Стабільність банків і механізм її забезпечення.

Банківська стабільність означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов’язковою для всіх комерційних банків.

Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема мінімальний розмір статутного капіталу, норматив платоспроможності і норматив достатності капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу регламентує рівень статутного фонду новостворюваних банків, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1 млн євро за курсом НБУ на момент реєстрації банку. Платоспроможність визначається співвідношенням між капіталом і активами банку, підсумовуваними з урахуванням їхніх ризиків. Нормативне значення показника не може бути нижчим від 8%. Це означає, що для нормальної роботи банк на кожну гривню активів, скоригованих на ступінь ризику, повинен мати 8 коп. власних коштів (капіталу). Спорідненим з цим показником є показник достатності капіталу, який визначається відношенням капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви (резерви на відшкодування можливих втрат від активних операцій). Нормативне значення показника достатності капіталу має бути не меншим за 4%, тобто на кожну гривню усіх активів (за мінусом резервів) банк повинен мати 4 коп. капіталу.

Комерційний банк буде в змозі відповідати за своїми зобов’язаннями за умови, якщо він вклав свої і залучені кошти у ліквідні активи. Це досягається завдяки дотриманню банком певних нормативів ліквідності. Серед них виділяються нормативи: миттєвої загальної ліквідності, а також відношення високоліквідних активів до робочих активів. Норматив миттєвої ліквідності визначається як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань банку. Нормативне значення показника миттєвої ліквідності має бути не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню своїх поточних зобов’язань банк повинен мати не менше, ніж 20 коп. абсолютно ліквідних активів. Норматив загальної ліквідності розраховується як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку і має бути не меншим від 100%, тобто у банку активи і пасиви повинні бути збалансованими.

Крім двох наведених вище показників, банк повинен дотримуватися певного співвідношення між високоліквідними і робочими активами. Нормальним це співвідношення вважається тоді, коли воно є не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню робочих активів (активів, що дають доходи), банк повинен мати 20 коп. високоліквідних активів.

Виконуючи активні операції, банки мають справу з клієнтами з різним фінансовим становищем, яким до того ж притаманна така риса, як швидка змінюваність. Це обумовлює підвищений ризик банківських операцій, а з ним і можливість допущення збитків. Одним із засобів мінімізації і запобігання ризиків є дотримання банком нормативів ризику.