106. Характеристика банківського кредиту.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит — провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Його об’єктом є грошовий капітал, який відокремлений від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичальником, так і кредитором.

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кровообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва.

Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передання вартості не тільки між двома пов’язаними між собою діловими стосунками суб’єктами господарювання, а й між більшим числом таких суб’єктів. Банківський кредит не обмежується лише вільними грошовими коштами, адже завдяки йому створюються додаткові гроші для обігу. Він також не обмежений і за напрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились в одній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь або регіон.

За укрупненими об’єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи: кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і ін); кредит в оборотний капітал ( на придбання предметів праці - сировини, матеріалів, палива , тари і ін); на споживчі потреби ( на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будівель і ін.).

103. Принципи кредитування.

Принципи кредитування (ними повинні керуватись банки при наданні позик):

-Цільове призначення позички;

-Строковість;

-Поверненість;

-Забезпеченість;

-Платність.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб’єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини. Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від тривалості кругообороту капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Тому суб’єкти кредиту повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення терміну позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та ін.

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені строки. Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов’язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства).

Платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента.

Усі принципи кредитування тісно між собою пов’язані, оскільки випливають із сутності кредиту і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію. Тому для ефективного кредитування дотримання всіх його принципів є обов’язковим.

107. Хар-ка державного та споживчого кредиту.

Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державним кредитом називається - такий вид кредиту коли одним із суб'єктів кредиту (позичальником або кредитором) виступає держава. Як правило держава виступає позичальником тому часто ДК визначають як сукупність специфічних фінансових відносин пов’язаних з запозиченням державою грош. коштів у внутрішніх та зовнішніх кредиторів для покриття дефіциту держ. бюджету. Суб'єктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування (як правило в ролі позичальника) та внутрішні та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовншніми-уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банквські установи, а також міжнар.та регіональні валютно фіннансові інститути. Напр: Світовий банк, МВФ, ЕБРР. ДК може виступати в грошовій і натуральній формах. Натуральна форма Д.К. як правило застосовується в період хаосу і розладу грош. обігу. ДК реалізується через такі форми як: 1. позика, шляхом продажу державних ЦП. Згідно існуючим в Украіні законодавством існують 2 види ЦП, якими може оформлятися позика:1)ОВДП, 2)Казначейські забов'язання. 2. Запозичення Мін. Фінансів грошей із загально державного фонду позичковвого капіталу. 3. Організація грошово речових лотерей. По регіональному критерію позики бувають внутрішні і зовнішні. Крім того позики бувають процентні і безпроцентні. Процентні передбачають виплату доходу власнику ЦП. Потреба в державному кредиті виникає через наявність бюджетного дефіциту. Якщо банківській кредит має цільове призначення то ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди конкретно потраплять ці Г визначає уряд і ВР

За своєю економічною сутністю держ кредит - це форма вторинного перерозподілу ВВП. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Споживчий кредит (СК), який спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. забезпечує підтримку та зростання вартості роб. сили, продаж якої на ринку ств. джерело повернення позиченої вартості кредитору. СК - це вид кредиту, що надається фіз чи юр особам для оплати споживчих товарів і послуг (у формі відсторочки платежу). Може надаватись банками та небанківськими кредитними установами, фіз–ми та юр особами. В Україні кред–ми установами небанк–го типу, які надають цей кредит є: ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв’зку, торг–ні орг–ї. С.К - це прожаж товарів і послуг, як правило, довгострок. користування з метою покупки цих товарів, послуг. Реалізується через використання різних форм банків. і комерц. кредиту. Кредит на споживчі цілі (банківський) надається як юр.так і фіз. особам. Об'єктами кредитування можуть бути: будівництво житлових будінків та інших об'єктів цивільного будівництва (об'єкти охорони здоров'я, освіти, спорту, гаражіВизначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

108. Ек-ні межі кредиту. Межа кредиту – такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит та пропозиція на кредит балансується при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки. Реальний попит на позичкові кошти, який пред’являють економічні суб’єкти – учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кільк–м виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків. За такого підходу динаміка бан–го процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банк–го % швидко зростає або надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення потреб ек–х суб–в в поз–х коштах, про недокредитування економіки, а отже про порушення меж кредиту з боку їх "незаповнення" і навпаки. Розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб’єктів на грошовому ринку, а не суб’’ктивними оцінками аналітиків чи державних органів. Регулювання ставки банк % стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банк–ї системи. Якщо ЦБ проводить політику зниження % (здешевлення кредиту), то попит на позички зростає, а межа кредиту розширюється і навпаки. У такому розумінні межі кредиту набувають суто екон–го змісту, оскільки вони формуються під впливом екон–х інтересів (попиту) юр–х та фіз–х осіб – суб’єктів грошового ринку. Економічна межа може розглядатись у таких аспектах: 1)залежно від певного рівня екон–ї системи (мікро та макроекон–ні межі); 2) залежно від призначення (кількісна та якісна межа кредту).

Мікроек. межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників. Вони формуються під впливом ек. чинників:

• динаміки ринкової ставки позичкового процента;

• хар-ру коливання потреби позичальника в осн. й оборотному капіталі;

• стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;

• ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких позич. кошти.

Мікроек. межа кредиту потенційно існує у кожного ек. суб'єкта, проте реально вона виявляється тільки тоді, коли він звертається на грош/ ринок за позичкою. Тому скільки є в даний момент позичальників, стільки існує індивідуальних мікромеж кредиту. Всю сукупність їх можна розглядати як одну макроек. межу кредиту, яка визначає об'єктивний обсяг кредитних вкладень у н/г в цілому. Проте макроек. межа кредиту має відносну самодостатність і формується під впливом додаткових загальноек. чинників, таких як:

– обсяги і темпи зростання ВВП;

– структура і рівень розвитку фін. системи і стан держ. фінансів;

– цілі і методи держ. грошово-кредитної політики;

– розвиток ринков. відносин тощо.

Рівень та динаміка інфляції теж певною мірою хар-ють дотримання межі кредиту – їх зростання повинно свідчити про перевищення межі кредиту, а зниження – про стискування кредитування до об'єктивної межі. Проте показник інфляції може бути проявом і інших, некредитних, процесів, таких як зміна затратності і структури вир-ва, зміна дефіцитності бюджету та ін.