135. Призначення та класифікація комерційних банків.

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентівтощо.

Класифікація комерційних банків

За формою власності: державні, кооперативні та колективні.

За організаційною формою: колективна (акціонерна та пайова), унітарна та змішана.

За розміром активі: малі, середні та найбільші. На банківському ринку України найбільше середніх банків.

За філійною мережею: філіальні (багато та мало філійні) та безфілійні.

За спеціалізацією: ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові). Банк є спеціалізованим якщо 50 % його активів чи пасивів є одного типу.

За діапазоном операцій: універсальні та спеціалізовані.

Призначення комерційних банків:

забезпечують економіку фінансовими ресурсами

сприяють нагромадженню капіталу

забезпечують перетік грошового капіталу зі сфери накопичення у сферу використання

створюють механізм такого перерозподілу

створюють об’єктивні умови прогресивного відтворення економіки

27. Попит і пропозиція на ринку капіталів. Проблеми трансформації заощаджень населення в інвестиції.

На рынке капитала существуют спрос и предложение, которые определяют равновесную ставку процента (цену) и количество отданных напрокат денег.

Спрос на капитал предъявляют фирмы и население. При этом мотивы поведения их несколько различаются, но в результате они ведут себя схожим образом: при снижении ставки процента фирмы и потребители увеличивают спрос на кредиты.

Поэтому кривая рыночного спроса на капитал имеет отрицательный наклон, как и любая кривая спроса на благо или ресурс.

Изменение ставки процента меняет выбор потребителей - чем ниже процент, тем больше потребителей решают взять деньги в долг и купить благо сразу, а не "терпеть" до того момента, пока накопят нужную сумму сами. Таким образом, при уменьшении ставки процента спрос на капитал увеличивается, так как и фирмы, и население решают взять больше денег в долг.

Кривая предложения капитала имеет положительный наклон и увеличивается, так как и фирмы, и население решают взять больше денег в долг.

Предложение заемных средств отчасти образуется за счет того, что у фирм и у потребителей образуются временно "лишние" денежные запасы. Найважливішими факторами, що впливають на формування заощаджень та процес їх трансформації в інвестиційні ресурси, є державна політика, економічна та демографічна ситуації і злагоджена робота банківської та небанківської фінансової системи як інвестиційного посередника.

В Україні проблема залучення коштів населення в економіку має загальнодержавне значення. Останнім часом вітчизняні підприємства та установи корпоративного сектора, особливо найактивніші фінансові посередники - банки, все частіше звертаються за додатковими ресурсами до зовнішніх ринків, чому, безперечно, сприяє активний розвиток глобалізаційних процесів у фінансовій сфері та інтеграція України до світових фінансових ринків. Однак такі запозичення суттєво збільшують частку боргів банківських установ і нефінансових корпорацій у структурі валового зовнішнього боргу держави, а тому можуть містити значні ризики з точки зору посилення залежності вітчизняного фінансового сектора від іноземного капіталу, бути джерелом загрози різких змін у кон'юнктурі зовнішніх фінансових ринків чи навіть обумовлювати дію негативних наслідків світових фінансових криз.

Отже, основну роль у фінансуванні різноманітних проектів мають відігравати внутрішні джерела коштів, до яких належать і заощадження населення.

Для трансформації заощаджень населення в інвестиції необхідний відповідний механізм. У сучасній економіці таким механізмом служить фінансовий ринок.

Процес перетворення заощаджень населення в реальні інвестиції включає два послідовні етапи:

1) залучення заощаджень населення в джерела інвестицій - трансформація заощаджених засобів в такі активи, за допомогою яких вони можуть бути залучені в інвестиційний процес. Такими є фінансові активи - депозит, цінні папери, страхові договори (по страхуванню життя), а також частково позики видані і засоби, передані в довірче управління. В більшості випадків це організовані заощадження.

Серед грошових заощаджень населення основним потенційним джерелом інвестиційних ресурсів є грошові заощадження, які утілюються як в національній, так і в іноземній валюті. Проте слід зазначити, що таким резервом є не всі готівкові заощадження, а тільки наявна їх частина, супутні ж заощадження обслуговують іншу сферу - сферу обігу, будучи частиною своєрідного оборотного фонду населення. З вищевикладеного виходить, що для перетворення цього потенційного інвестиційного резерву грошових заощаджень населення на реальний інвестиційний ресурс необхідно перетворити наявні заощадження на ті ж депозити, цінні папери, договори страхування, а також в позики і в засоби видані, передані в довірче управління;

2) використання заощаджень населення як джерела інвестицій - вкладення заощаджених засобів, акумульованих за допомогою вищезгаданих фінансових активів в реальні активи, капітал (основний і оборотний) підприємств або індивідуальних підприємців або в капітальні активи некомерційного характеру (наприклад, житлове будівництво). Такі вкладення, по-перше, носять, як правило, довгостроковий характер, по-друге, ваблять, як правило, отриманням права власності на відповідну частину капіталу економічного суб'єкта (наприклад, частка в статутному капіталі підприємства), по-третє, відшкодовуються, як правило, через механізм отримання доходу і без повернення самих вкладених засобів (наприклад, через відсоток, прибуток тощо).

Таким чином, можна виділити дві основні проблеми інвестиційного використання заощаджень населення (по числу розглянутих етапів): як привернути заощадження населення в джерела інвестицій і як ефективно використовувати їх в економіці країни.