1.3. Поділ персоналу за професіями і кваліфікацією

Залежно від характеру трудової діяльності кадри (персонал) підприємства поділяють за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.

Професія – особливий вид трудової діяльності, який потребує відповідного рівня теоретичних спеціальних знань та певних практичних навичок.

У самій професії розрізняють спеціальності. Спеціальність – вид діяльності в межах професії, яка має специфічні властивості й вимагає від робітників додаткових спеціальних знань і навичок. Наприклад, професія слюсаря поділяється на спеціальності: слюсар-складальник, слюсар0інструментальник і т.ін.

Кваліфікація –сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідного рівня складності.

Рівень кваліфікації кадрів – запорука високої продуктивності праці. По-перше, в нинішніх умовах високого рівня механізації і автоматизації виробництва управляти виробництвом можуть тільки висококваліфіковані кадри. По-друге, від рівня кваліфікації кадрів залежить ступінь використання засобів виробництва: машин , механізмів, матеріально-енергетичних ресурсів. По-третє, залежно від кваліфікації кадрів великою мірою залежить вибір форм і методів організації праці й виробництва.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти, досвіду роботи на відповідній посаді. За кваліфікацією спеціалістів поділяють на чотири категорії:

• спеціалісти найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та вчені звання);

• спеціалісти вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом виробничо-господарської діяльності);

• спеціалісти середньої кваліфікації (працівники з середньою освітою та певним практичним досвідом);

• спеціалісти-практики (працівники, що мають значний практичний досвід роботи в відповідній галузі і займають інженерні, економічні та інші посади, не маючи спеціальної освіти).

Співвідношення між категоріями персоналу залежить від цілеспрямованості діяльності виробництва, галузі народного господарства, виду випуску продукції, обсягу продукції, що виробляється, величини підприємства тощо. За опосередкованими даними становлять в середньому: 18-20% – керівники, спеціалісти, службовці, 82-80% – робітники.

Рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників. Для оцінки кваліфікаційного рівня та організації оплати праці усіх категорій професій як бюджетних установ, так і комерційних організацій використовується „єдина тарифна сітка”.

Характеризуючи кваліфікацію як сукупність знань і умінь виконувати роботу різної складності на певних ділянках виробництва, робітників за кваліфікацією поділяють на чотири групи:

• декваліфіковані – різноробочі й підсобні робітники, що виконують будь-яку роботу, яка не вимагає кваліфікації (вантажники, розвантажувальники, супроводжувальники вантажів, прибиральники, підсобні робітники тощо);

• малокваліфіковані – це переважно робітники, які працюють певний час і вже мають деякі навики роботи;

• кваліфіковані – робітники, які пройшли на виробництві навчання і здобули відповідну кваліфікацію;

• висококваліфіковані – це переважно робітники, які закінчили навчання в професійно-технічних училищах і одержали диплом або посвідчення робітника відповідної кваліфікації і пройшли виробничу практичну школу за певною професією.