Заснування Рима

Рим, столиця могутньої Римської держави, виник не відразу. Минули століття, перш ніж він став багатолюдним містом, яке викликало подив і захоплення чужинців своїми урочистими храмами, розкішними палацами, високохудожніми скульптурами. Місто виникло на березі річки Тібр за 25 км від моря на високих пагорбах, зручних для оборони. Цих пагорбів було сім: Палатин, Капітолій, Квірінал, Вімінал, Есквілін, Целій, Авентин, і тому Рим інколи називають "містом на семи пагорбах", septimontium. Пізніше йому дали назву „Вічне місто”– Urbs aeterna.

Згідно з легендою, Рим завдячує своїм виникненням братам-близнюкам Ромулу і Рему, нащадкам троянця Енея, який після загибелі міста Трої приплив до італійських берегів. Про подорож Енея до Італії та його пригоди на цьому шляху в поетичній формі розповів відомий римський поет Публій Вергілій Марон у поемі "Енеїда".

Ось що повідомляє легенда про заснування Рима. Син Енея Юл заснував у Італії місто Альба Лонга, де пізніше правив один із нащадків Енея – Нумітор. Але молодший брат Нумітора Амулій, зневаживши право старшого та волю батька, прогнав Нумітора і став замість нього правителем. Побоюючись помсти, підступний Амулій убиває сина Нумітора, а дочку його Рею віддав у жриці богині домашнього вогнища Вести. Ці жриці (весталки) не мали права брати шлюб.

Однак Рея народила двох хлопчиків-близнюків – Ромула і Рема, батьком яких, за легендою, був сам бог війни Марс. Жорстокий Амулій ув’язнив Рею, а дітей наказав слузі вкинути у Тібр. Проте той змилосердився над ними і залишив їх у кошику на березі річки. Там малюків знайшла вовчиця і вигодувала своїм молоком. Згодом дітей побачив царський пастух Фаустул, який забрав дітей до себе і замінив їм батька. Коли Ромул і Рем виросли, стали мужніми і міцними юнаками, вони підняли повстання проти Амулія, убили його і повернули законну владу своєму дідові Нумітору.

Ромул і Рем вирішили заснувати своє місто. Для цього вони обрали місце, де їх колись знайшла вовчиця – Палатинський пагорб. Сварку за першість, що виникла між ними, брати хотіли розв’язати за допомогою небесних віщувань, слідкуючи за льотом птахів. Рем першим помітив шість шулік, але Ромул через мить побачив їх аж двадцять. Спалахнула суперечка і закінчилася загибеллю Рема. Ромул став засновником славетного міста – Рима. Він запряг у плуг вола й корову і виконав священний обряд заснування міста – оборав територію, поклавши таким чином певні межі новому поселенню.

Це сталося, як розповідає легенда, написана римським істориком Тітом Лівієм (59 р.до н.е. – 17 р.н.е.), 21 квітня 753 р. до н.е.

Але жити в новозбудованому Римі не було кому, адже Ромул мав лише невеликий загін. Для збільшення населення свого міста на Капітолії влаштували пристановище для всіх прибульців, рабів-утікачів і навіть злочинців – справжній рай для навколишніх розбишак. Поступово з поселення пастухів та хліборобів Рим, розбудувавшись, став красивим містом.

Однак у ньому не було жінок, а добровільно родичатися з римлянами ніхто з сусідів не хотів. Довелося піти на хитрість. Ромул оголосив, що влаштовує велике свято, ігри й гуляння на честь Нептуна і запрошує сусіднє плем'я сабінянів, чиї жінки славилися своєю вродою. Під час банкету римляни підступно викрали сабінянок (узявши на руки, несли їх силоміць, звідси - звичай вносити наречену на руках через поріг у хату) й одружилися з ними. Скривджені сабіняни пішли війною на Рим, та жінки зуміли помирити суперників. За обопільною згодою римляни й сабіняни об'єдналися в одну країну і стали називатися "римським народом квіритів" під орудою Ромула і сабінського царя Тита Тація. Після смерті останнього Ромул правив один упродовж 37 років, ведучи переможні війни з сусідами і роздаючи своєму народові загарбані землі. Рим перетворився на могутню державу.

Згідно з повідомленнями римських істориків, населення у найдавнішому Римі складалося з 300 родів. Приналежність до того чи іншого роду відображалася в родовому імені. Тільки члени старовинних родів були повноправними громадянами Риму або патриціями. Старійшини цих родів утворювали раду – сенат - і називалися сенаторами (лат. senex – старий). Рим зростав за рахунок сусідніх племен. До старовинних родів ці люди не належали, їх називали плебеями. Плебеї ставали постійними жителями міста, але не мали політичних прав і домагалися їх силою. У 451-450 р. до н.е. під тиском плебейських мас були укладені і видані „Закони XII таблиць” (Lex Duodecim Tabularum або Duodecim Tabulae) – перший кодекс римського права (ius publicum, privatum et sacrum).