Modus imperativus (Наказовий спосіб)

Наказовий спосіб теперішнього часу має дві форми другої особи однини та другої особи множини.

Друга особа однини наказового способу утворюється шляхом відкидання закінчення –re від інфінітива для всіх дієслів всіх чотирьох дієвідмін.

Друга особа множини утворюється шляхом додавання до основи дієслова закінчення –te для дієслів І, ІІ, IV дієвідмін, та -іte – для дієслів ІІІ дієвідміни.

accusare 1 (звинувачувати) – accusa! – звинувачуй!

accusate! – звинувачуйте!

monere 2 (переконувати) – mone! – переконуй!

monete! – переконуйте!

absolvere 3(виправдовувати) – absolve! – виправдовуй!

absolvite! – виправдовуйте!

punire 4 (наказувати) – puni! – наказуй!

punite! – наказуйте!

Дієслова третьої дієвідміни dicere 3 (говорити), ducere 3 (вести), facere 3 (робити) мають у другій особі однини чисту основу:

dic! (говори!), duc! (веди!), fac! (роби!)

Заперечна форма наказового способу (заборона) виражається неозначеною формою дієслова у сполученні з наказовою формою дієслова nolo (не бажаю), порівняйте з українською – не смій, і не думай і т.д.

noli accusare! - Не звинувачуй!

nolite accusare! - Не звинувачуй!

noli monere! - Не переконуй!

nolite monere! - Не переконуйте!

noli absolvere! - Не виправдовуй!

noli absolvere! - Не виправдовуйте!

noli punire! - Не наказуй!

noli punire! - Не наказуйте!

Наказовий час майбутнього часу має форми другої та третьої особи однини і множини.

Друга і третя особи однини наказового способу утворюються шляхом додавання до основи praesentis закінчення -to, друга особа множини – -tote, третя особа множини – -nto (у IV дієвідміні - -unto); у ІІІ дієвідміні ці закінчення приєднуються за допомогою голосних -і або –u:

accusato! – ти повинен звинувачувати!

accusato! – він повинен звинувачувати!

accusatote! – ви повинні звинувачувати!

accusanto! – вони повинні звинувачувати!

Наказова форма часто вживається у джерелах римського права:

Testes estote! - Будьте свідками!

Testamentum fac! - Склади заповіт!

Практичне заняття ііі, IV. Іменник (Nomen Substantivum)

Граматичні категорії іменника:

1. рід –genus: m – чол., f – жін., n – сер.

2. число – numerus: Singularis et Pluralis (однина і множина)

3. відмінок – сasus: 6: Nom., Gen., Dat., Acc., Abl., Voc.

4. відміна – declinatio: 5 (Див. Додаток Д)

У словниках іменники подаються:

1) у Nom. Sing.

2) закінчення Gen. Sing.

3) рід

4) значення, переклад.

Наприклад: causa, ae f – причина

Відміна визначається за закінченням родового відмінка однини.

Щоб знайти основу іменника, треба відкинути закінчення Gen Sing.

Іменники I відміни (Declinatio prima)

До І відміни належать: іменники жіночого роду із закінченням в Nom. Sing. -a, Gen. Sing. -ae (Див. Додаток Д).

Винятки: іменники чоловічого роду із закінченням в Nom. Sing. -a,

в Gen. Sing. -ae, які вказують на: професію, рід занять, національність, власне ім’я та деякі загальні іменники.

Наприклад: agricola ae, m – землероб, nauta, ae m – моряк, Persa, ae m – перс, Catilina, ae m – Катіліна, collega, ae m – товариш.