Зауваження до правопису деяких відмінкових форм однини іменників і відміни

Д. в. та М. в.

1. Іменники з основою на г, к, х перед закінченням -і засвідчують розвиток г > з, к > ц, х > с, пор.: нога – нозі – на (при) нозі, дочка – дочці – на (при) дочці, свекруха – свекрусі – на (при) свекрусі та ін.

2. Іменники з буквосполученнями лк, нк мають лц, нц, а іменники з льк, ньк – льц, ньц, пор.: голка – голці – на голці, ялинка – ялинці – на ялинці; але лялька – ляльці – на ляльці, жменька – жменьці – у жменьці та ін.

О. в.

Іменники твердої групи послідовно мають закінчення -ою, м’якої та мішаної груп – -ею (-єю), пор.: нога – ногою, земля – землею, межа – межею, лінія – лінією та ін.

Кл. в.

Іменники твердої групи мають закінчення -о: сестро, сусідко, м’якої та мішаної – -е (-є): пісне, земле, душе, мріє, сім’є; лише деякі іменники м’якої групи з пестливим значенням мають закінчення -ю: доню, бабусю, матусю, тітусю, бабуню.

11.1.2. Відмінювання іменників і відміни у множині

Іменники І відміни у множині відмінюються за такими зразками: \

Відмінок	Тверда група	М’яка група		Мішана група
Н.	слуги	пісні	течії	душі
Р.	слуг	пісень	течій	душ
Д.	слугам	пісням	течіям	душам
З.	слуг	пісні	течії	душі
О.	слугами	піснями	течіями	душами
М.	при слугах	в піснях	на течіях	в душах
Кл.	слуги	пісні	течії	душі

Зауваження до правопису деяких відмінкових форм множини іменників і відміни

Р. в.

1. Закінчення нульове, -ей чи -ів використовують відповідно до таких закономірностей:

а) більшість іменників мають нульове закінчення: шкіл, доріг, машин, бур, надій, меж та ін;

б) закінчення -ей засвідчене лише в іменниках жін. р. мишей, вошей, сімей, свиней, статей (від стаття), ескадрилей (від ескадрилья), попадей (від попадя); іменник породілля має паралельні форми з нульовим закінченням та закінченням -ей: породілей і породіль;

в) закінчення -ів представлене в іменниках суддів, гайдамаків, ніздрів; кілька іменників мають паралельні форми з нульовим закінченням та закінченням -ів: легень і легенів, губ і губів, баб і бабів, мам і мамів, а також старост (про керівників) і старостів (про учасників весільного обряду).

2. В основах іменників, що закінчуються збігом двох приголосних, як правило, з’являються вставні о, е.

Голосний о з’являється в основах іменників із суфіксом -к-: дочка – дочок, кулька – кульок та ін., а також в іменниках гра – ігор, кухня – кухонь, поверхня – поверхонь, сукня – суконь, церква – церков, іскра – іскор; в інших основах з’являється е: мітла – мітел, лазня – лазень, сотня – сотень, тюрма – тюрем, вівця – овець.

УВАГА! Вставні голосні, як правило, не з’являються в іменниках іншомовного походження: догма – догм, пальма – пальм, біржа – бірж, фарба – фарб, лампа – ламп та ін., хоч арка – арок, марка – марок.

Відсутні вставні голосні також в іменниках вільха – вільх, буква – букв, битва – битв, водойма – водойм, жертва – жертв, клятва – клятв, назва – назв, притча – притч, пільга – пільг та ін.

Варто запам’ятати паралельні форми сосна – сосен і сосон, війна – воєн і війн, крихта – крихот, крихіт і крихт.

3. В іменниках іншомовного походження з подвоєними приголосними в кінці основи подвоєння зберігається: ванна – ванн, панна – панн, тонна – тонн та ін.

4. В іменниках м’якої групи м’якість кінцевого приголосного перед нульовим закінченням, як правило, зберігається: робітниця – робітниць, постеля – постель, гривня – гривень, їдальня – їдалень, вівця – овець, земля – земель та ін., проте м’якість р у кінці слова втрачається: гиря – гир, буря – бур, зоря – зір.

З. в.

Деякі іменники, що називають свійських тварин, можуть вживатися у двох формах, одна з яких збігається з формою Р. в., інша – Н. в.: пасти овець і вівці, гнати корів і корови, годувати свиней і свині, випустив бджіл і бджоли.

О. в.

Кілька іменників паралельно з формами на -ами, -ями мають закінчення -ми: сльозами і слізьми, свинями і свиньми.