4.3.3. Методи імунодіагностики

Основою імунодіагностичних методів є виявлення комплексу антиген-антитіло. Серед цих методів можна назвати реакцію преципітації в агаровому гелі, кальцепреципітацію, подвійну імунодифузію в агарі, латекс-тест та ін. Найбільш продуктивним і специфічним вважають твердофазний імуноферментний аналіз (ІФА), чутливість якого складає 4-15 нг/мл вірусу. Його можна застосовувати для ранньої діагностики вірусів як у рослинах, так і в посівному матеріалі.

Високо специфічні антитіла для проведення аналізу стандартні і входять до складу наборів. Їх окремо готують спеціалісти-імунологи за допомогою лабораторних тварин (кролі, морські свинки). При введенні в кров частково очищеного рослинного вірусу у відповідь організм тварин виробляє антитіла, суворо специфічні саме для цього вірусу. До цих антитіл «пришивають» фермент пероксидазу, тобто мітять антитіла. Пероксидаза зручна тим, що утворює із субстратом чітке кольорове забарвлення, яке визначається інструментально або візуально.

Для аналізу використовують сік з листків, бічних корінців, паростків, бульб рослин. Якщо вірус, що тестується (антиген), присутній в рослині, то він взаємодіє з міченими антитілами. Утворюється забарвлений комплекс антиген-антитіло-субстрат, оптична густина якого пропорційна концентрації вірусу.

Цей метод діагностики має назву ELISA-тест – ферментативне визначення за допомогою імуносорбентів.

Практика свідчить, що додатково необхідні також експрес-методи перевірки рослин на бактеріози та деякі хронічні грибні інфекції (трахеомікози).

Увесь комплекс діагностичних досліджень проводять тоді, коли мають справу з новою, мало вивченою хворобою, яка підозрюється як вірусна. Якщо ж вона добре вивчена, описана в літературі, то для встановлення вірусної природи проводять лише найнеобхідніші дослідження.