Поняття про виховання та самовиховання.

Виховання – планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку дитини з метою формування в неї моральних понять і установок, принципів, ціннісних орієнтацій і навичок практичної поведінки, які створюють умови для її розвитку і готують для майбутньої громадської і трудової діяльності. У процесі виховання розвиваються вольові якості та риси характеру особистості.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на формування своєї особистості відповідно до поставленої мети. Найчастіше проявляється в підлітковому віці з появою прагнення до дорослості. Самовиховання є логічним продовженням процесу виховання, коли дитина переходить від прийняття зовнішньо поставлених цілей до їх самостійного вибору і постановки.

Література:

1. Середина Н. В., Шкуренко Д. А. Основы медицинской психологии: общая, клиническая, патопсихология / Серия «Учебники, учебные пособия». – Ростов н/Д: «Феникс», 2003. – 512 с.

2. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 256 с.

3. Варій М. Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закл.]/ В 18 М.Й. Варій - [3-тє вид.]. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 1007 с.

4. Психологічна енциклопедія / автор-упорядник О.М.Степанов. – К.: «Академвидав», 2006. – 424 с.

5. Столяренко Л.Д. Психология. – Ростов-на Дону: «Феникс», 2003. – 448 с.

Керівник навчального закладу кандидат психологічних наук

Щербатюк Б.А.____________

Керівник від бази практики заступник директора

навчально-виховної роботи

Примаченко С.О. ___________

Додаток № 1

Тест Айзенка

нейротизм

24

М Х

Інтроверсія екстраверсія

0. 24

Ф С

0

Емоційна стійкість

Лекція 2. Пізнавальна діяльність.

1. Пізнавальна діяльність

2. Поняття про відчуття та сприйняття. Механізми сприйняття, розлади сприйняття та відчуття.

3. Поняття уваги, фізіологічна основа. Властивості уваги, значення, розлади уваги.

4. Поняття пам'ять. Порушення пам’яті.

5. Поняття про мислення, процеси мислення. Мислення та мовлення, розлади мислення.

6. Поняття інтелекту. Порушення інтелекту.

Мета лекції: розкрити сутність понять пізнавальна діяльність; відчуття та сприйняття, механізми сприйняття, розлади сприйняття та відчуття; уваги, фізіологічна основа, властивості уваги, значення, розлади уваги; пам'ять, порушення пам’яті; мислення, процеси мислення, зв’язок мислення та мовлення, розлади мислення; інтелекту, порушення інтелекту.

Наочність: схеми, що допомагають структурувати матеріал лекції.

1. Пізнавальна діяльність.

Психіка - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, відображення дійсності в мозку. Людина сдійснює пізнавальну діяльність, бо вона активно ставить перед собою мету, намагається її досягти.

Пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

2. Поняття про відчуття та сприйняття. Механізми сприйняття, розлади сприйняття та відчуття.

Відчуття – найпростіший пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, що безпосередньо діють на органи чуття.

Органи чуття – це єдині канали, по яким зовнішній світ проникає у нашу свідомість (напр., маючи перед собою якийсь предмет людина за допомогою зору визначає його властивості: величина, колір, форма).

Відчуття завжди викликаються зовнішніми подразниками, що діють на органи чуття.

Ще стародавні греки розрізняли п’ять органів чуття і відповідно п’ять відчуттів: зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові. Сучасна наука розрізняє їх близько 20.

Відчуття, що виникають у людини, можна умовно поділити на 3 групи.

до першої належать відчуття, що викликаються збудженням органів чуттів, розміщених на поверхні тіла, які викликаються збудженням екстерорецепторів (– це периферичні закінчення аналізаторів, які розміщені на поверхні тіла). Ці відчуття відображають властивості предметів, які перебувають поза нами. До них належать п’ять відчуттів і шкірні.

до другої належать ті відчуття, які викликаються збудженням органів чуттів, рецептори яких знаходяться у внутрішніх органах – це інтерорецептори. Сюди відносяться органічні відчуття (голоду, холоду, спраги).

до третьої належать рухові (або кінестетичні відчуття), які пов’язані з рухами людини і положенням тіла у просторі. Рецептори рухового аналізатора – пропріорецептори – розміщені у м’язах і зв’язках.

Перша група відчуттів:

Зорові. Зорові відчуття виникають в результаті дії світлових хвиль, що відбиваються предметами. Світлові хвилі діють через зіницю на сітківку ока (тобто рецептор зору). Завдяки зоровим відчуттям людина дістає відомості про колір предметів, а у поєднанні з руховими – про їх форму, величину і рух.

Кольори, які сприймає зоровий аналізатор хроматичні – кольори спектру, ахроматичні – білий, чорний, сірий. Білий – результат впливу усіх світлових хвиль, що входять до складу спектра. Кольори спектру відчуваємо за допомогою колбочок (особливі нервові клітини, які знаходяться в центральній частині сітківки, функціонують тільки при денному світлі). Якщо погано діють/не діють – хвороба Дальтона. Палички розміщені по краях сітківки, відбивають тільки ахроматичні кольори, функціонують цілодобово. Тому вночі всі предмети чорні, сірі. Нестача паличок утруднює бачення вночі – це куряча сліпота.

Особливість зорових відчуттів: після того, як сильний подразник перестав діяти, відчуття відразу не зникає, а продовжується певний час. Зорові відчуття, які продовжуються після припинення подразника називаються послідовним образом.

Слухові. Завдяки їм людина чує, має змогу спілкуватись. Подразник слухових відчуттів – звукові хвилі (коливання повітря, що розходиться у всі боки від предмета, що звучить). Рецептор слухового аналізатора – кортієв орган. В ньому закладені чутливі закінчення слухового нерва. Всередині вуха – мембрана (перетинка) – 24000 поперечних волокон. Слухова хвиля, потрапивши до вуха, збуджує одне з волокон/струн, далі збудження передається у мозок, як наслідок людина відчуває звук. Різна частота коливань звукової хвилі – різна висота звуку. Чим частіші коливання, тим вищі звуки. Силу звуку визначає амплітуда звук. хвилі. Форма коливань зумовлює тембр (забарвлення звуків). Завдяки тембру розрізняють голоси. Типи звуків: музичні, шуми. Людська мова включає і ті і ті.

Нюхові. Дають змогу відчувати задоволення від приємних запахів, а також уникати шкідливих для здоров’я предметів. Подразники нюхових відчуттів – це частини пахучих речовин, що потрапляють в носову порожнину.

Смакові. Їх подразники – частки речовин, що потрапляють до рота і діють на нервові закінчення – смакові чашечки на поверхні язика, горла, піднебіння. 4 різновиди смакових відчуттів: солодкого, солоного, кислого, гіркого.

Шкірні. Орган шкірних відчуттів – шкірний аналізатор, периферична частина якого являє собою нервові апарати, так звані точки 4-х типів: вони закладені у шкірі, слизових оболонках рота і носа. Це точки дотику, болю, тепла і холоду. Точки дотику чутливі до дотикання і тиснення, болю – до сильно руйнуючих подразників, тепла – до впливів t°, холоду – до впливів пониженої t°.

Дотикові. Є комплексними, бо в них поєднуються тактильні (торкальні і рухові відчуття). Виникають під час обмацування предметів. У цих відчуттів немає спец. рецепторів – ними виступають рецептори шк. і рухових відчуттів.

Друга група відчуттів:

Органічні – це відчуття спраги, голоду, болю, нудоти у внутрішніх органах тіла. Вони попереджають про порушення нормальної роботи внутрішніх органів внаслідок перевтоми чи хвороби. Цих відчуттів ми не маємо коли ми здорові, ситі, спокійні.

Третя група відчуттів:

Рухові чи кінестетичні. Ці відчуття подають відомості по здійснювані рухи. Це людина знає із закритими очима. Їх рецептори у сухожиллях, м’язах, на поверхні суглобів. Тому їх 2-га назва – м’язові.

Відчуття рівноваги сигналізують про положення всього тіла і голови у просторі. Їх рецептори у внутрішньому вусі. Порушення діяльності рецепторів спричинює неприємний стан (морська хвороба, запаморочення). Але спец. тренуванням можна послабити чи усунути це явище.

Вібраційні подають відомості про вібрації, коливання предметів. Рецепторами є коливання предметів, повітря, що вловлюються усією поверхнею.

Властивості відчуттів:

• якість – основна властивість. Якісно відрізняються різні відчуття в межах одного виду (приклад, різні кольори, відтінки, звуки різної висоти). Якість кожного відчуття визначається властивістю того об’єкта, який його викликає. Якість відчуттів залежить від суб’єкта, від функціонування його аналізаторів.

• інтенсивність – це кількісна характеристика відчуттів. Відчуття одної якості завжди є сильнішими чи слабшими. Інтенсивність відчуттів визначається силою подразника.

• тривалість – це часова характеристика відчуття. Тривалість залежить від тривалості дії подразника.

Закономірності відчуттів:

1. Пороги відчуттів. Чутливість – здатність мати відчуття. На людину діє багато подразників, але не всі викликають відчуття. Щоб викликати відчуття, подразник повинен досягти певної сили (порогу).

Пороги чутливості відчуттів є:

• абсолютні :

1. нижній поріг абсолютної чутливості – це подразнення мінімальної сили, яке, діючи на органи чуття, здатна викликати відчуття. Цей поріг характеризує гостроту чутливості аналізатора.

Чим нижчий цей поріг, тим меншої сили подразнення відчувається і навпаки – чим вищий поріг, тим менш чутливий аналіз-р.

2. верхній поріг абсолютної чутливості – це та найбільша сила подразника,при якій існує відчуття певного виду.

Прикл.: збільшення звуку (120-140 дцБ) – біль у вухах, небезпека для слухового аналізатора.

Н. і в. поріг а. ч. визначають діапазон чутливості аналізаторів до дії подразників.

• відносні (поріг чутливості до розрізнення) – це мінімальна різниця у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну різницю в інтенсивності відчуттів.

Так, людина відчуває, що звук змінився, якщо його зменшити або збільшити на 1/10 попереднього звуку.

2. Адаптація – це пристосування органів чуття до умов, що змінилися (пр.: в одну хвилину у річці ми відчуваємо холод, але приблизно через п’ять хв. – організм пристосовується до t° річки і відчуття холоду зникає).

Пристосованість органів чуттів до змін навколишнього середовища дуже велика (пр., чутливість ока до світла може зростати до 200 тис. разів:це пояснюється тим, що при переході від яскравого освітлення до темряви, зіниця ока розширюється і її площа збільшується у 18 разів. Крім того, в темряві на сітківці починають функціонувати чутливі до світла палички. Особливо велика адаптація у людини до нюхових відчуттів (пр.: зайшовши у погано провітрюване приміщення людина перестає це відчувати вже через 20 хв.).

3. Сенсибілізація полягає в тому, що чутливість одного аналізатора може замінюватись під впливом інших. Слабкий слуховий подразник підвищує активність зорових подразників (сприймання кольорів).Але можливе і послаблення чутливості аналізатора під впливом неадекватного подразника (пр.: сильне світло понижує слухову чутливість).

4. Компенсація – взаємодія аналізаторів,що проявляється у підвищенні чутливості одних аналізаторів під впливом втрати чутливості інших (як пр., сильна чутливість слуху і дотику сліпих.

5. Синестезія полягає у появі відчуттів, не характерних для тих аналізаторів, які подразнюються. Найчастіше це бувають зорові образи при подразненні слухового аналізатора.

6. Післядія в аналізаторах означає, що збуджений аналізатор не припиняє роботи відразу після зникнення подразника, і хоча подразник не діє не аналізатор, дія триває.

Післядія у зоровому аналізаторі називають послідовним образом. Вони є:

1. позитивні (відповідають подразнику, який їх викликав, тобто образ баченого певний час зберігається без змін). Ці образи поступово переходять у негативні.

2. негативні (вони за своєю якістю завжди зворотні: біле-чорне тощо).

3. хроматичні

4. ахроматичні.

Для відчуттів людини, як і для будь-яких інших психічних процесів, властива одна загальна закономірність: усі відчуття людини розвиваються у різних видах діяльності.

Порушення відчуттів

Порушення відчуттів можуть виникати наприклад, при органічному або функціональному порушенні нервових провідників, зокрема судинної іннервації.

Скажімо, хворі можуть відчувати неприємні і обтяжливі відчуття, що проектуються всередину тіла: відчуття стискання та розтягування, перекочування і тремтіння і ін Ці порушення називають сінестопатіі. Незвичайних, складних больових відчуттів, на які скаржиться хворий, не повинно бути при певних захворюваннях внутрішніх органів. В даному випадку больові відчуття є симптомом психічного захворювання.

Шкірний свербіж, що є передвісником і супутником багатьох захворювань (неврози, органічні ураження центральної і периферичної нервової системи, порушення обміну речовин та діяльності ендокринних органів, хвороби нирок і крові, реакція на прийом медикаментів, їжі тощо), також можна віднести до сінестопатіі. Особливо несприятливо впливає свербіж на психіку хворого: з'являється дратівливість, нетерпимість, злостивість і безглуздого. Такі хворі потребують терплячому і спокійному до них відношенні.

Взагалі порушення відчуттів різноманітні. Серед них:

Гіперестезія - підвищена чутливість до дії на органи чуття фізичних стимулів, які є для них адекватними.

Гіперпатія - хворобливе підвищення чутливості, коли звичайні нешкідливі подразники викликають біль та інші неприємні відчуття, такі як свербіж, важкість і т. д.

Гіпостезія (знижена чутливість). Зниження сприйнятливості до діючих подразників, наприклад, звуки долинають глухо, падає смакова, нюхова, больова чутливість, індивідуальні особливості голосу не сприймаються і т. д.

Анестезія (відсутність чутливості). Відбувається при пошкодженні чутливих нервів або мозку (спинного або головного), внаслідок чого зовнішні подразнення не досягають центральної нервової системи. Анестезія може вразити все тіло (загальна анестезія) або будь-яку частину його (місцева анестезія). Анастезія може бути психічної. Це повна нечутливість одного або декількох аналізаторів при формальної анатомофізіологічна схоронності. Зустрічається: психічна аносмія - нечутливість до запахів; психічна амбліопія - сліпота; психічна агейзія - втрата смакових відчуттів; психічна глухота. Також зустрічається також психічна тактильна і больова анестезія - аналгезія.

Парестезія - незвичайні прості, на відміну від сінестопатіі, неприємні і хворобливі відчуття, які у вигляді поколювання, «мурашок», печіння, стягання і т. д. Парастезіі є, на відміну від си-нестопатіі ознакою неврологічного або судинного ураження.

Синестезія - явище яке у тому, що який-небудь подразник, діючи на органи чуття, поза волею суб'єкта викликає не тільки відчуття, специфічне для даного органу почуттів, але одночасно додаткове відчуття або подання, характерне для іншого органу чуття. Своєрідна форми синестезії зустрічаються в патології, наприклад, візуалізація чутного, коли наприклад музичний твір сприймається у вигляді кольорової гами. Іноді синестезія поширюється і на слова. Крім синестезії звук - колір, можуть мати місце й інші, наприклад, звук - смак і т. д.

«Фантом кінцівки». Після ампутації руки або ноги людина може продовжувати відчувати кінцівку: відчувати в ній біль, вважати, що в стані рухати нею, навіть забуваючи, що вона видалена. Іноді ці відчуття проходять швидко, іноді зберігаються на все життя, або ж характер їх може змінюватися.

Сприймання та його види.

Сприймання – це психічний процес, який полягає у відображенні предметів і явищ, що діють у даний час на наші органи чуття.

Знання про навколишній світ людина отримує не тільки через відчуття, а й через сприймання. Як і відчуття, сприймання є процесом чуттєвого пізнання світу. Сприймання, на відміну від відчуття, є відображенням цілісних предметів, які мають низку властивостей.

Сприймання відрізняється і тим, що до його складу входять не лише враження, які людина переживає в даний момент, а й сліди вражень, пережитих нею раніше. Сприймання людини здійснюється в процесі діяльності і в ній воно формується. Фізіологічна основа сприймання – умовно-рефлекторні зв’язки, що утворюються в корі великих півкуль під впливом дії подразника на органи чуття. При сприйманні відбув. узгоджена діяльність кількох аналіз-рів, відбувається реакція організму у відповідь на комплекс подразників (приклад: троянда – форма, розмір (зір), аромат (нюх)). Всі ці окремі відчуття сполучаються в корі головного мозку в єдиний комплекс. В цьому процесі має місце і почуття (приємний запах – приємні відчуття), і мислення (міркування: якого сорту квітка).

Види:

залежно від переважаючої ролі аналізатора:

1. зорові (пр., розгляд картин, структур);

2. слухові (слухання лекції);

3. нюхові;

4. смакові;

5. рухові / кінестетичні;

6. дотикові.

залежно від предмета відображення:

1. сприйняття простору

• є умовою орієнтування в навколишній світі. Простір – це основна форма існування матерії. Всі предмети і явища мають певну величину, форму і знаходяться від нас на відстані.

• є відображенням відстані, розміру, форми, рельєфу оточуючих нас об’єктів, що діють на аналізатори.

• це складний процес, що здійснюється за допомогою різних аналіз-рів, які взаємодіють між собою.

Основну роль у сприйнятті простору відіграє зоровий аналізатор у взаємодії з руховим (кінестетичним). Вважають, що оковимірник простору і кришталик змінює свою кривизну залежно від відстані предмета, що діє на нього. При близькій відстані – більш випуклий, при далекій – більш плоский.

Акомодація (з лат. «пристосування до дії поступово наростаючого за дією подразника») очей є важливим руховим механізмом зорового аналізатора, допомагає сприймати відстань. При її порушенні – знижується точність зорового сприйняття відстані.

Конвергенція (з лат. «той, що сходиться, зближується»). Вона має місце при переході очей з далекого об’єкта на близький. При цьому велику роль відіграють скорочення і розслаблення очних м’язів. К. очей спостерігається в умовах бінокулярного зору (зір двома очима), а сприймання відстані одним оком значно погіршує сприймання розміру і форм предметів.

Взаємодія зорового і кінестетичного аналізаторів забезпечує адекватне сприймання розміру, форми предметів і віддалі від них. Сєченов казав, що сприймаючи предмети різної величини, форми ми очима ніби ощупуємо їх.

2. сприйняття часу

• дає людині уявлення (знання) про тривалість, швидкість і послідовність явищ дійсності, періодичні зміни в природі, які рівномірно відбуваються, обертання Землі, зміни пір року, дня і ночі, дозволяють точно вимірювати час, добу, тиждень, місяць, рік.

Для оцінки невеликих проміжків часу, людина користується годинником, де стрілки проходять шлях за одну одиницю часу – це об’єктивний вимір, який відбувається поза людиною. Суб’єктивна оцінка часу залежить від уявлень і переживань людини, які з’являються протягом певного проміжку часу. Якщо таких уявлень і переживань замало, людині здається, що час спливає дуже повільно. Він тягнеться повільно і коли людина не знає чим себе зайняти і навпаки.

Для розвитку сприймання простору і часу велике значення мають не лише природні навики, але і навчальна трудова діяльність, професія. Для деяких видів діяльності потрібно особливо добре розвинуте відчуття простору, для інших – часу (залізничники, військові, вчителі і ін.), а для деяких і те і інше.

Розлади сприймань

При деяких патологічних станах, особливо при психічних і нервових хворобах, акт сприйняття може порушуватися. Наприклад, порушення сприйняття часу - неможливість орієнтуватися в коротких (секунди, хвилини, години) і довгих (дні, місяці, роки) проміжках часу; сприйняття порушення простору - труднощі орієнтування в зовнішньому (зоровому, слуховому) і внутрішньому (шкірно-кинестетическом) просторі .

Існують різні форми порушення сприйняття простору.

1. Порушення, пов'язані з порушенням свідомості і проявляються у вигляді дезориентировки в навколишньому просторі.

2. Неможливість орієнтуватися в зовнішньому зоровому просторі, в труднощах розуміння право-лівих і верхньо-нижніх координат, зорового простору (агнозия).

3. Труднощі визначення напрямку і віддаленості звукового сигналу.

4. Труднощі орієнтування у внутрішньому просторі (соматогнозія).

5. Труднощі орієнтування в пальцях своєї руки.

6. Порушення, пов'язані з тривалою сенсорної депривації або спотворенням сенсорних сигналів.

Порушення сприйняття, при якому навколишнє представляється нереальним, називається дереалізація. При цьому часто зовнішній світ сприймається віддаленим безбарвним. Може супроводжуватися порушеннями пам'яті. Виникає стан «вже баченого», коли незнайомі явища сприймаються, як раніше зустрічаються. Виникає переживання сприйманого, як неясного, позбавленої характеру реальності. Дереалізація може виникати як при ураженнях мозку, так і при просоночном станах або при деяких психічних захворюваннях.

При дереалізації дещо змінюється зовнішній вигляд предметів без втрати здатності пізнавання їх. Предмети здаються подовженими або, навпаки, укороченими, зрушеними, сприймаються надмірно віддаленими або наближеними.

Близькі до дереалізації розлади схеми, тіла і деперсоналізація.

У здорової людини завжди є уявлення про власне тіло, про положення його частин у просторі, про його розміри і межі. Істотне значення для цієї схеми тіла мають чутливі нервові закінчення, закладені в м'язах, суглобах і сухожиллях, - так звані пропріоцептори. При розладах схеми тіла хворі відчувають, що їх язик дуже великий і насилу поміщається в роті; руки настільки довгі, що мало не торкуються підлоги і т. д. Хворий не в змозі коригувати ці неправильні відчуття. Іноді, наприклад при паралічі, хворий не сприймає паралізованою кінцівки, як ніби її не існує, або ж не відчуває, що вона не діє, сприймаючи її як здорову.

При деперсоналізації, у вузькому сенсі слова, змінюється сприйняття власної особистості. Хворий плутає себе з лікуючим лікарем або з іншими людьми, сумнівається, чоловік він чи жінка і т. д. Виражена деперсоналізація є завжди симптомом тяжкого психічного захворювання. І деперсоналізація, і дереалізація є симптомами не тільки розладів відчуттів і сприймань, але і розлади свідомості.

Коли порушується впізнавання предметів і явищ, то говорять про агнозию. Агнозии - завжди симптом грубого органічного ураження головного мозку. При зорової агнозии («душевна сліпота») хворий бачить предмети, але не розуміє їх значення, не впізнає їх. Агнозія - порушення різних видів сприйняття. Виникає при певних ураженнях мозку. Розрізняють:

1) зорові агнозии, які проявляються в тому, що людина при збереженні гостроти зору не може впізнавати предмети та їх зображення;

2) тактильні агнозии, які проявляються у вигляді розладів впізнання предметів на дотик - астереогноз, а також в порушенні впізнавання частин власного тіла, в порушенні подання про схему тіла - соматоагнозия;

3) слухові агнозии проявляються в порушенні здатності розрізняти звуки мови або знайомі мелодії, звуки, шуми при збереженні слуху.

Агнозии можуть виникати при локальних ураженнях кори головного мозку в результаті судинних захворювань, травм, пухлинного процесу та інших патологічних станах.

Ілюзії - викривлене, помилкове сприйняття реального об'єкта. Найбільше число ілюзій спостерігається в області зору. Частина ілюзій може бути пов'язана з будовою очей, частина з особливостями сприйняття предметів, форм і т. д. Крім того, ілюзії можуть спостерігатися у здорових людей у стані тривожного очікування, страху і т. д. (Ілюзії або ілюзорні сприйняття при яких є конкретні подразники). У хворого в цьому випадку формується викривлене сприйняття.

Ілюзії поділяються за органам почуттів (зорові, слухові, нюхові, дотикові та ін.) Відома ілюзія тяжкості А. Шерпанье - при підйомі однакових за вагою та зовнішнім виглядом, але різних за обсягом предметів, менший за розміром предмет сприймається як більш важкий, виникає контрастна ілюзія.

Ілюзії можуть виникати під впливом безпосередньо попередніх сприйнять. Контрастні ілюзії спостерігаються в області температурних і смакових відчуттів, наприклад після холодового подразника теплової здається гарячим, після відчуття кислого і солоного посилюється чутливість до солодкого і т. д.

До складних ілюзіям відносяться парейдолії. Вони можуть виникати у хворих з невротичними розладами і у здорових людей при втомі. Наприклад, в малюнку килима, орнаменті шпалер і т. д., людина бачить страшні голови, незвичайні узори і т. п.

Ілюзорні сприйняття спостерігаються як у здорових людей при відповідній ситуації, так і при неврозах та інших захворюваннях, що порушують нормальну життєдіяльність організму.

Галюцинації - сприйняття без об'єкту, помилкові сприйняття. Вони розрізняються, як і ілюзії, по органах чуття. Хворі бачать образи, яких немає, чують мова, слова, відчувають запахи, яких не існує.

Серед порушень сприйняття виділяють псевдогалюцинації. Вони проектуються не в зовнішньому просторі, а у внутрішньому, тобто голоси звучать як би «усередині голови». Хворі чують голоси як би внутрішнім вухом, кажуть про особливі видіннях, голосах, але не ідентефікують їх з реальними предметами і звуками.

3. Поняття уваги, фізіологічна основа. Властивості уваги, значення, розлади уваги

Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється у її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах при одночасному абстрагуванні від інших; є такою психічною функцію, яка характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли з великої кількості подразників свідомість виділяє один або декілька.

Властивості: зосередження, концентрація, стійкість, відволікання, розсіяність, переключення, розподіл, обсяг.

Увага не є самостійним психічним процесом і не відноситься до властивостей особистості, вона пронизує всі інші психологічні процеси. Увага завжди включена у будь-яку практичну діяльність. Через увагу виражаються інтереси і спрямованість особистості, вона є необхідною умовою набуття знань і умов продовження діяльності.

Увага – це спрямування і зосередження свідомості людини на певних об’єктах і явищах. Здатність довільно спрямовувати увагу, виражає активність людини. Для виникнення уваги необхідно виділити об’єкт із середовища, зосередитись на ньому і відволіктись від інших подразників. Предметом уваги виступає зовнішній світ, який спрямований на активне пізнання.

Види уваги:

1. Мимовільна увага – зосередження свідомості на певному предметі через його особливості як подразника.

2. Довільна увага – свідоме зосередження на предметі, яке спрямовується потребами діяльності. Довільне зосередження передбачає вольові зусилля, які і підтримують увагу.

3. Після довільна увага – виникає після того як виникла довільна увага. В ній знижується вольове зусилля. Після довільна увага – зосередження на предметі в силу його цінності для особистості, вона виникає на основі інтересу. Тут сама діяльність переживається як потреба, а її результат значущий для особистості.

По тому, чи знаходиться об’єкт уваги на зовні чи в середині, розрізняють:

1. Зовнішня – включається у перцептивну діяльність і регулювання її предметної діяльності.

2. Внутрішня – пов’язана з усвідомленням людини своєї діяльності, свого внутрішнього світу (думки, ставлення).

За кількістю учасників: колективна, групова, індивідуальна.

Фізіологічне підгрунтя уваги

Фізіологічним підгрунтям уваги є збудження, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.

У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень у відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виникають більш-менш стійкі оптимальні збудження. Ці оптимальні збудження стають домінуючими й викликають гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль.

У зв’язку зі зміною характеру та сили подразнень, які діють на нас ззовні чи зсередини організму, осереддя оптимального збудження може переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку в інші. У цьому разі змінюється і спрямованість уваги. У загальмованих ділянках кори мозку виникає збудження, а ділянки, що перебували у збудженому стані, загальмовуються.

Взаємодія процесів збудження та гальмування в корі великих півкуль головного мозку пояснює низку властивостей уваги. Так, обсяг уваги пояснюється ширшим чи вужчим з осередженням оптимального збудження ділянок кори великих півкуль. Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів чи дій водночас, пояснюється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані загальмування. Переведення уваги з одного об’єкта на інший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори на іншу у зв’язку з виникненням нового подразнення. Швидкість переведення уваги у різних людей різна. Це залежить від типу нервової системи організму.

Організм зі збудливим типом нервової системи швидше переводить увагу з одного об’єкта на інший, ніж з інертним.

Розлади уваги

Розлади або порушення уваги - патологічні зміни спрямованості, вибірковості психічної діяльності. Виділяють такі види розлади уваги, як звуження обсягу уваги, нестійкість уваги. До розладів уваги можна віднести певні типи неуважності.

Розумово відсталі і хворі на епілепсію відчувають значні труднощі при перемиканні з одного завдання на інше. В їх діяльності особливо яскраво проявляється застреваемость або «зісковзування» на вже знайомий спосіб вирішення завдання. У них знижена здатність до розподілу уваги між різними видами діяльності. Вони не можуть відразу виконувати два завдання, наприклад, малювати і розповідати вірш.

Звуження обсягу уваги - людина одночасно може сприймати тільки невелике число об'єктів.

Нестійкість уваги - порушена концентрація уваги і спостерігається його отвлекаемость на побічні подразники.

Ослаблення уваги виявляється в неуважності.

4. Поняття про пам’ять

Пам’ять – психічний процес, який складають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду.

Матеріальна основа процесів пам’яті: здатність мозку закріплювати, зберігати і відновлювати сліди минулих вражень. Так, запам’ятання і збереження ґрунтується на закріпленні тимчасових нервових зв’язків, забування – на гальмуванні, згасанні їх, відтворення – на їх відновленні.

Види памяті:

А) За змістом запамятовування:

1. образна – виявляється в запам’ятанні образів, явищ уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, зв’язків між ними, відношень.

Залежно від аналізаторів є: зорова, слухова, дотикова…

2. смислова (словесно-логічна) – це помять про наші думки, поняття, судження що відображають предмети і явища у зв’язках.

Але вони не існують без мови, тому цю П. називають не просто смисловою, а словесно-логічною.

3. емоційна – полягає у запам’ятовуванні і відтворенні своїх почуттів, емоцій тощо.

Але вони завжди пов’язані з предметами і людьми, тому разом з ними і запам’ятовуються.

4. моторна (рухова) - полягає у запам’ятовування і відтворенні своїх рухів.

Б) За тривалістю.:

1 – короткотривала – характеризується швидким запам’ятанням і негайним відтворенням матеріалу, і коротким часом його зберігання.

2 – довготривала – базується на довгостроковій функції памяті і характеризується довготривалим збереженням і наступним відтворенням запам’ятованого.

3 – оперативна – запам’ятовування, відтворення інформації в міру потреби для досягнення мети конкретної діяльності.

Закономірності запам’ятання:

1.Залежність від мети. Мета, яка більш емоційно значуща сприяє більш міцному запам’ятанню.

2.залежність від способів пред’явлення матеріалу. Основний засіб передачі знань: підручники, мова вчителя. Використовуються і наочні приклади, і засоби масової комунікації (радіо тощо). Тому зростає роль образів у передачі знань. Образний матеріал не дає переваг при безпосередньому відтворенні, але довше утримується у довготривалій

3.Залежність від логічної структури матеріалу. Логічна побудова матеріалу - запорука успіху при заучуванні. Уривки з поганою логікою запам’ятовувуються гірше, ніж з гарною. Логіка викладу має стосуватись не лише матеріалу окремого уроку, а й розділу загалом, а також цілих розділів.

4.Залежність від організації процесу заучування. Ця закономірність виявляється у продуманій послідовності заучування і розподілу матеріалу, який заучується у часі. Прикл.: ми вивчаємо одночасно ряд дисциплін.

5.В залежності від кількості включених видів пам’яті.

6.Відтворювання матеріалу в голос.

7.При запам’ятанні матеріалу в якому переважають механічні зв’язки, варто використовувати мнемічні прийоми

Мнемічні прийоми – запам’ятання опорних слів, дат, з якими пов’язані щойно заучені знання.

Порушення пам'яті

Гіпомнезія - ослаблення пам'яті. Може бути вродженою, а в ряді випадків супроводжує різні аномалії психічного розвитку. Зустрічається при астенічних станах, що виникають при перевтомі, в результаті перенесених важких захворювань. При одужанні пам'ять відновлюється. У літньому віці при вираженому церебральному атеросклерозі і дистрофічних порушеннях в мозковій паренхімі різко погіршується запам'ятовування і збереження поточного матеріалу. Навпаки, події далекого минулого в пам'яті зберігаються.

Амнезія - відсутність пам'яті. Випадання з пам'яті подій, що відбуваються в будь відрізки часу, спостерігається при старечих психозах, важких травмах мозку, отруєння окисом вуглецю та ін

С.С. Корсаков описав синдром, що виникає при хронічному алкоголізмі і названий його ім'ям.

Корсаковський синдром. При цьому порушення пам'яті погіршується запам'ятовування поточних подій, втрачається пам'ять на події недавнього минулого.

Хвора людина не пам'ятає, хто з ним сьогодні розмовляв, чи відвідували його рідні, що він їв за сніданком, не знає імен медичних працівників, постійно його обслуговують. Хворі не пам'ятають подій недавнього минулого, неточно відтворюють ті події, які сталися з ними багато років тому.

Парамнезії. До розладів відтворення відносяться парамнезіі - конфабуляции, псевдоремінісценції і кріптомнезіі.

Конфабуляція. Заповнення прогалин пам'яті подіями і фактами, що не мали місця в дійсності, причому це відбувається крім бажання хворих обдурити, ввести в оману. Помилкові великі спогади з більш-менш багатим сюжетом. Цей вид патології пам'яті може спостерігатися у хворих на алкоголізм при розвитку корсаковского психозу, а також у хворих старечим психозом, з ураженням лобових часток головного мозку.

Псевдоремінісценції - спотворені спогади. Простіші помилкові спогади буденного характеру типу: «повернув тобі борг». У літературі іноді називається «ілюзія пам'яті». Відрізняються від конфабуляции більшою стійкістю, причому як про сьогодення, хворі розповідають про події, які були, можливо, в далекому минулому, можливо, вони їх бачили уві сні або їх ніколи не було в життя хворих. Ці хворобливі порушення нерідко спостерігаються у хворих зі старечими психозами.

Кріптомнезіі. До кріптомнезіі відносять спотворення пам'яті, при яких відбувається відчуження або присвоєння запам'ятовування. Наприклад, почуте, прочитане, побачене в кіно, театрі, у сні згадується як мало місце в дійсності; реальні події в спогадах постають сталося з кимось іншим або як десь прочитане, побачене уві сні, кіно і т. д.

Гіпермнезія - посилення пам'яті. Як правило, носить вроджений характер і полягає в особливості запам'ятовувати інформацію у більшому, ніж в нормі, обсязі та на більш тривалий термін. Крім того, може спостерігатися у хворих в стані маніакального збудження при маніакально-депресивному психозі та маніакальному стані при шизофренії.

До розладів пам'яті відносять і помилки пізнавання. Справа в тому, що при сприйнятті, яке включає в себе осмислення сприйнятого, виникають по асоціації спогади про такі ж або тільки схожих сприйняттях в минулому, в зв'язку з цим виникає почуття знакомости сприйнятого і відбувається ототожнення даного предмета з колишніми - впізнавання. Помилки впізнавання відбуваються при неточності пам'яті або утрудненому сприйнятті. А при психічних захворюваннях, пов'язаних з розладом свідомості та інших функцій, мають місце помилкові впізнавання.

Хворі з різними видами розлади пам'яті мають потребу в щадному відношенні до них. Це особливо стосується хворих з амнезіями, так як різке зниження пам'яті робить їх зовсім безпорадними. Розуміючи свій стан, вони бояться насмішок і докорів оточуючих і надзвичайно болісно на них реагують. При неправильних вчинках хворих медичним працівникам не слід дратуватися, а по можливості поправити їх, підбадьорити і заспокоїти. Ніколи не слід переконувати хворого з конфабуляциями і псевдоремінісценції, що його висловлювання позбавлені реальності. Це викличе тільки роздратування хворого, і контакт з ним медичного працівника порушиться.

5. Поняття про мислення, процеси мислення. Мислення та мовлення, розлади мислення.

Мислення – процес опосередкованого і узагальненого відображення людиною дійсності в її суттєвих зв’язках і відношеннях.

Мислити – означає діяти з об’єктами розумово і практично з метою пізнання прихованих властивостей предметів. Результат цієї діяльності –думки. Здатність мислити властива лише людині.

Мислення – це вища форма пізнання об’єктивної дійсності. Думки, якщо вони вірні (правильні), дозволяють глибше, повніше, ширше за споглядання, відображати навколишню дійсність. Практика дає змогу відокремити правдиві думки від хибних. Саме практика є критерієм істинності думок.

Беручи участь у суспільному житті і виконуючи певні суспільні обов’язки, кожна людина збагачує своє мислення не тільки через власний практичний досвід, але і шляхом спілкування з іншими людьми за допомогою мови. Мова – засіб обміну думками і знаряддя людського мислення.

Пізнання розпочинається з відчуття і сприймання, яке дають нам окремі властивості предмета, а потім іде мисленна переробка отриманих даних. Саме ця переробка дозволяє зрозуміти загальні закономірності, які існують в навкол. дійсності.

Основні процеси мислення: аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагальнення.

Основні форми Мислення (3):

Поняття – це думка про предмет чи явище, яка відображає спільні і до того ж суттєві його ознаки. Поняття виражаються словами, але вони не тотожні: одне і те ж поняття можна виразити різними словами.. Водночас одне і те ж слово може виражати різні поняття (пр.: коса дівоча, коса піщана).

Судження – це форма М., в якій щось стверджується або заперечується. Саме в судженнях часто розкривається зміст понять. На основі одного чи декількох суджень часто робиться висновок.

Умовисновки – форма М.,в якій з одного чи кількох суджень виводиться нове, інше судження. Умовивід є:

• індуктивний (це спосіб міркування, при якому на підставі окремих фактів робиться висновок);

• дедуктивний (це спосіб міркування від загальних до конкретних висновків);

• традуктивний (це міркування за аналогією). Користь аналогії: вона наштовхує на здогадки.

Виділяють такі види мислення:

1)технічне – це мислення, спрямоване на розв’язання технічних завдань.

2)наукове – спрямоване на розв’язання теоретичних наукових завдань. Воно диференціюється залежно від змісту науки (математичне, філософське, природниче …).

3) художнє – виявляється у виконанні завдань художного зображення об’єктивної дійсності (життя людей, їх стосунки тощо).

Види мислення за формою:

1. наочно-дійове – це такі прояви М., які відбуваються у ситуації конкретних об’єктів і діяння з ними (характерне для дітей 3-5-ти років, шахістів).

2. образне – це М., в змісті якого переважають образи. Типовими його проявами є види худ М. у дорослих.

3. Словесно-логічне (понятійне, абстрактне) – М., що характеризується перевагою понятійного змісту. Таким є наукове теоретичне М., і залежно від цього:

• конкретно-понятійне;

• абстрактно-понятійне.

Мова та її функції. Види мовлення.

Мова – це суспільне явище і продукт розвитку суспільства. Психологія вивчає використання мови особистістю у процесі спілкування.

Мовлення – спілкування людей за допомогою мови. Предметом психологічного вивчення є мовлення, а не мова. Виступаючи засобом спілкування, мовлення є знаряддям людського мислення: людина мислить словами, які висловлює – про себе чи вголос.

Мова пов’язана з вольовими процесами, бо люди часто діють відповідно до словесних вказівок інших людей. Мова пов’язана з почуттями: у мові людини висловлює свої почуття – позитивні і негативні.

Порушення мислення

Порушення мислення - порушення інтелектуальної діяльності, що виникає при різних психічних захворюваннях, локальних ураженнях мозку і аномаліях психічного розвитку.

Як правило, прийнято виділяти такі види патології мислення: порушення операційної сторони мислення, порушення динаміки мислення, порушення мотиваційного компонента мислення.

Порушення операційної сторони мислення:

• Зниження рівня узагальнення. Воно виражається в тому, що в судженнях людини домінують безпосередні уявлення про предмети і явища, встановлюються суто конкретні зв'язки між предметами;

• Викривлення процесу узагальнення. Це порушення є антиподом процесу зниження узагальнення. Скажімо, хворі на шизофренію відображають у своїх узагальненнях лише випадкову сторону явищ, предметний зміст яких ними не враховується і спотворюється. Скажімо, хворі можуть об'єднати такі різні предмети, як ніж, вилку, стіл, лопату за принципом твердості в одну групу.

Порушення динаміки розумової діяльності:

• Порушення динаміки розумової діяльності може виражатися в лабільності мислення - чергуванні адекватних і неадекватних рішень. Протилежне цьому порушення називається інертністю мислення, воно полягає в утрудненості перемикання з одного способу роботи на інший.

Порушення мотиваційного (особистісного) компонента мислення.

Виявляється в спотворенні рівня узагальнення, якщо хворі спираються у своїх судженнях на нереальні ознаки і властивості предметів. Наприклад, ложка об'єднується з машиною «за принципом руху», каструля - із шафою («у обох є отвори»). Найбільш виразно це порушення проявляється в різноплановості мислення і резонерстві.

Різноплановість мислення - протікання судження в різних руслах. Мислення хворих тече як би по різних руслах, відбувається «мінованіе сутності».

Резонерство - безплідне мудрування. Воно виражається в претензійно-оцінної позиції хворих до схильності великим узагальнення по відношенню до дрібного об'єкту суджень. Характерні багатозначність, недоречний пафос, часто використовуються інверсії і вступні слова.

Різноплановість і резонерство знаходять відображення в мові, яка набуває характер розірваності.

Взагалі, патологічні порушення мислення різноманітні, наприклад, при патології мислення спостерігаються відхилення в темпі мислення, це прискорене і уповільнене мислення. Уповільнене мислення, окрім зниження темпу, зазвичай бідно і в'язко. Під в'язкістю мислення розуміють труднощі перемикання з однієї розумової задачі на іншу.

Порушення критичності мислення. Порушення критичності мислення може виникати в тих випадках, коли випадають постійний контроль за своїми діями і корекція допущених помилок.

Хворі на шизофренію в основному байдужі до своїх помилок, а хворі на епілепсію гостро переживають неправильні відповіді і помилки, але оцінити якість відповіді не можуть.

Класифікація порушень мислення:

I. По темпу

1. Прискорення (збільшення числа асоціацій в одиницю часу), (манія).

2. Уповільнення (зменшення числа асоціацій в одиницю часу) (депресія).

II. За стрункості

1. Розірваність (немає зв'язку між думками і пропозиціями).

2. Незв'язність (немає зв'язку між словами).

3. Інкогеренція (немає зв'язку між складами).

4.Вербігерація (стереотипне повторення одних і тих же слів або словосполучень).

5. Паралогічное мислення (умовиводи будуються врозріз з логікою).

6.Амбітендентность мислення (одночасне виникнення взаємовиключних ідей).

7. Перерви мислення (шперрунгі).

III. За цілеспрямованості

1. Резонерство (безплідне мудрування).

2. Докладність («топтання» навколо несуттєвих обставин).

3. Персеверация (застрягання на одній асоціації).

4.Аутістіческое мислення (одностороннє, захоплююче лише внутрішній світ хворого).

5. Символізм (висновки будуються на підставі випадкових асоціацій).

IV. За продуктивності

1. Нав'язливі ідеї (думки, що виникають поза волею хворого і сприймаються ним як хворобливі).

2. Надцінні ідеї (переоцінка реальних фактів).

3. Бред (болісно обумовлене помилкове судження, що не піддається корекції).

4. Неологізми (виникнення незвичайних, незрозумілих слів).

Взагалі, порушення мислення є одним з найбільш часто зустрічаються симптомів при психічних захворюваннях. Деякі з них найбільш типові для тієї або іншої форми хвороби. Порушення мислення зустрічається не тільки при органічних ураженнях головного мозку і у психічно хворих, а й при ряді соматичних захворювань.

5. Поняття інтелекту. Порушення інтелекту.

Інтелект - відносно стійка структура розумових здібностей індивіда, що включає в себе набуті знання, досвід і здатність до їх подальшого накопичення і використання при розумовій діяльності. Інтелектуальні якості людини визначаються колом його інтересів, обсягом знань.

Порушення інтелекту

Основними формами порушення інтелекту є: олігофренія (вроджене недорозвинення інтелекту) і деменція (придбане слабоумство).

1) Олігофренія буває різного ступеня вираженості. За ступенем тяжкості розрізняють дебільність, імбецильність, идиотию.

• Дебільність - легкий ступінь олігофренії. При дебільності зберігаються деякі здібності до навчання в спеціальних школах. В осіб, які страждають дебильностью, формується мова, нерідко вони мають непоганий механічною пам'яттю та здатністю до рахунку. Здатність до узагальнення та абстракції знижена. Дебіли безініціативні і здатні тільки до малокваліфікованої фізичної праці.

• Імбецильність - середній ступінь недорозвинення інтелекту. Мова имбецилов бідна і недорікуваті. Вони практично необучаеми. З великими труднощами вони можуть навчитися писати кілька слів і вивчити цифри в межах першого десятка. Двигательно вони дуже незграбні і незграбні. Їм можна прищепити навички самообслуговування і санітарної гігієни і пристосувати до нескладної роботи під постійним контролем і наглядом.

• Ідіотія - важкий ступінь недорозвинення. Психіка і мова у цих хворих практично повністю відсутні, вони не здатні опанувати навичками самообслуговування.

2) Деменція - набуте недоумство. Вона поділяється на глобарная (тотальне, дифузне) і осередкову (лакунарне).

При тотальному (повну) слабоумстві відзначається не тільки грубе порушення інтелектуальних здібностей, але і розпад особистості. Різко порушується пам'ять. Хворі не можуть використовувати в своїй діяльності минулий досвід. Критика до свого стану у них відсутній, вони не порівнюють свої вчинки з вимогами боргу і моралі.

Глобарная деменція може розвинутися в результаті важкої травми головного мозку, злоякісно протікає гіпертонічної хвороби з вираженим церебральним синдромом і повторними інсультами, в старечому віці.

При частковому слабоумстві інтелект порушується частково, однак розумові процеси сповільнюються, відзначаються помірне зниження пам'яті. Критичне ставлення хворих до свого стану збережено.

Використана література:

1. Середина Н. В., Шкуренко Д. А. Основы медицинской психологии: общая, клиническая, патопсихология – Ростов н/Д: «Феникс», 2003. – 512 с.

2. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 256 с.

3. Варій М. Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закл.]/ В 18 Варій М.Й. - [3-тє вид.]. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 1007 с.

4. Психологічна енциклопедія / автор-упорядник О.М.Степанов. – К.: «Академвидав», 2006. – 424 с.

5. Немов Р.С.Психология. Словарь – справочник: В 2 т. - М., ВЛАДОС – ПРЕСС, 2003. Т.2.

6. Менделевич, В. Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство.—М.: МЕДпресс-информ, 1998.— 592с.

7. Репина Н.В., Воронцов Д.В., Юматова И.И. Основы клинической психологии. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2003 г. – 480 с.

Керівник навчального закладу кандидат психологічних наук

Щербатюк Б.А.____________

Керівник від бази практики заступник директора

навчально-виховної роботи

Примаченко С.О. ___________

Практичне заняття 1. Особистість. Психологічні якості особистості.

Мета практичного заняття: перевірити отримані та засвоєні знання студентами, розширення поглиблення та деталізація отриманих знань, визначення типу темпераменту студентами.

Наочність: схеми, що допомагають структурувати матеріал практичного заняття.

Тест

1. Стійка система соціально значющих рис, які характеризують індивіда як представника того чи іншого суспільства. (Давидов, психологічний словник), це:

а) особистість;

б) людина;

в) істота;

г) індивідуальність.

2. Виберіть правильну послідовність, від більшого до меншого:

а) темперамент, особистість, характер;

б) особистість, темперамент, характер;

в) особистість, характер, темперамент;

г)темперамент, характер, особистість.

3. З чого складається особистість:

а) індивід + виховання;

б) індивідуальність + навколишнє середовище;

в) індивід + навколишнє середовище.

4. Мінливість настрою навіть з малопомітних причин. Люди цьоєї акцентуації характеру важко перносять психічні травми, втрату та емоційне відторгенення з боку значимих для неї осіб, мають велику потребу в співпереживанні та емпатії, це:

а) шизоїдний тип акцентуації характеру;

б) дистимний тип акцентуації характеру;

в) сензитивний тип акцентуації характеру;

г) лабільний тип акцентуації характеру.

5. Дайте визначення поняттю «Я».

_________________________________________________________________

6. Виберіть правильну послідовність:

а) норма, психопатія, акцентуація характеру;

б) акцентуація характеру, норма, психопатія;

в) норма, акцентуація характеру, психопатія.

7. Перерахуйте основні чотири риси характеру:

____________________________________________________________________________________________________________________________________

8. Дайте визначення терміну «темперамент»:

____________________________________________________________________________________________________________________________________

9. Поясніть для чого медикам знати особливості темпераменту та характеру.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

10 Сильний, неврівноважений, рухливий:

а) холерик;

б) флегматик;

в) сангвінік;

г) меланхолік.

Г.Ю. АЙЗЕНК «Особистісний опитувальник» (Від 10 до 15 років) EPI, 1963

1. Тебе нравится находиться в шумной и веселой компании?

2. Часто ли ты нуждаешься в помощи других ребят?

3. Когда тебя о чем-либо спрашивают, ты чаще всего быстро находишь ответ?

4. Бываешь ли ты очень сердитым, раздражительным?

5. Часто ли у тебя меняется настроение?

6. Бывает ли такое, что тебе иногда больше нравится быть одному, чем встречаться с другими ребятами?

7. Тебе иногда мешают уснуть разные мысли?

8. Ты всегда выполняешь все сразу, так, как тебе говорят?

9. Любишь ли ты подшучивать над кем-нибудь?

10. Было ли когда-нибудь так, что тебе становится грустно без особой причины?

11. Можешь ли ты сказать о себе, что ты вообще веселый человек?

12. Ты когда-нибудь нарушал правила поведения в школе?

13. Бывает ли так, что иногда тебя почти все раздражает?

14. Тебе нравилась бы такая работа, где все надо делать очень быстро?

15. Было ли когда-нибудь так, что тебе доверили тайну, а ты по каким-либо причинам не смог ее сохранить?

16. Ты можешь без особого труда развеселить компанию скучающих ребят?

17. Бывает ли так, что твое сердце начинает сильно биться, даже если ты почти не волнуешься?

18. Если ты хочешь познакомиться с другим мальчиком или девочкой, то ты всегда первым начинаешь разговор?

19. Ты когда-нибудь говорил неправду?

20. Ты очень расстраиваешься, когда тебя ругают за что-нибудь?

21. Тебе нравится шутить и рассказывать веселые истории своим друзьям?

22. Ты иногда чувствуешь себя усталым без особой причины?

23. Ты всегда выполняешь то, что тебе говорят старшие?

24. Ты, как правило, всегда бываешь всем доволен?

25. Можешь ли ты сказать, что ты чуть-чуть более обидчивый человек, чем другие?

26. Тебе всегда нравится играть с другими ребятами?

27. Было ли когда-нибудь так, что тебя попросили дома помочь по хозяйству, а ты по какой-то причине не смог этого сделать?

28. Бывает ли, что у тебя без особой причины кружится голова?

29. У тебя временами бывает такое чувство, что тебе все надоело?

30. Ты любишь иногда похвастать?

31. Бывает ли такое, что, находясь в обществе других ребят, ты чаще всего молчишь?

32. Ты обычно быстро принимаешь решения?

33. Ты шутишь иногда в классе, особенно если там нет учителя?

34. Тебе временами снятся страшные сны?

35. Можешь ли ты веселиться, не сдерживая себя, в компании других ребят?

36. Бывает ли, что ты так волнуешься, что не можешь усидеть на месте?

37. Тебя вообще легко обидеть или огорчить?

38. Случалось ли тебе говорить о ком-либо плохо?

39. Можешь ли ты сказать о себе, что ты беззаботный человек?

40. Если ты оказываешься в глупом положении, то ты потом долго расстраиваешься?

41. Ты всегда ешь все, что тебе дают?

42. Когда тебя о чем-то просят, тебе всегда трудно отказывать?

43. Ты любишь часто ходить в гости?

44. Был ли хотя бы раз в твоей жизни случай, когда тебе было очень плохо?

45. Бывало ли такое, чтобы ты когда-нибудь грубо разговаривал с родителями?

46. Как ты думаешь, тебя считают веселым человеком?

47. Ты часто отвлекаешься, когда делаешь уроки?

48. Бывает ли такое, что тебе не хочется принимать участие в общем веселье?

49. Говоришь ли ты иногда первое, что приходит в голову?

50. Ты почти всегда уверен, что справишься с делом, за которое взялся?

51. Бывает, что ты чувствуешь себя одиноким?

52. Ты обычно стесняешься заговаривать первым с незнакомыми людьми?

53. Ты часто спохватываешься, когда уже поздно?

54. Когда кто-либо кричит на тебя, ты тоже кричишь в ответ?

55. Бывает ли, что ты становишься очень веселым или печальным, без особой причины?

56. Тебе иногда кажется, что трудно получить настоящее удовольствие от компании ребят?

57. На тебя влияет погода?

Обробка результатів здійснюється за трьома відносно незалежним шкалами:

1. Шкала «брехні» (оцінка достовірності результатів і самозаперечення - самоствердження): відповідь «так» на тему: 3, 23. Відповідь «ні» з питань: 4, 12, 19, 27, 30, 34, 45. Сума балів по даній шкалі бажана не більше 5.

2. Шкала екстра-та інтровертності: відповідь «так» з питань: 1, 3, 9, 11, 14, 15, 16, 18, 21, 24, 26, 32, 35, 36, 39, 41, 43, 50, 54. Відповідь «ні» з питань: 6, 31, 48, 52, 56.

3. Шкала нейротизму: відповідь «так» з питань: 2, 5, 7, 10, 13, 17, 20, 22, 25, 28, 29, 57. Відповідь «ні» з питань: 34, 36, 37, 40, 42, 44, 47, 49, 51, 53, 55.

Згідно Айзенку змінні екстраверсія - інтроверсія і нестабільність - стабільність ортогональні, тобто незалежні, і кожна являє собою континуум між двома полюсами вкрай вираженого особистісного властивості, тому більшість випробовуваних розташуються десь між полюсами, ближче до центру, віддаленість від якого буде свідчити про ступінь відхилення від середньої і про вираженість відповідних особистісних властивостей, для вимірювання яких Айзенком були створені спеціальні запитальники.

«Коло Айзенка»

Найбільш популярний з них запитальник EPI, запропонований в 1963 р., Який є розвитком і удосконаленням існуючих раніше запитальників Айзенка MMQ (1947 р.) І MPI (1956 р.). EPI містить 57 питань, з яких 24 працюють за шкалою екстраверсії - інтроверсії, інші 24 питання - за шкалою нестабільності - стабільності, а решта входять у контрольну Л-шкалу, призначену для оцінки щирості - нещирості випробуваного, його відносини до обстеження та достовірності результатів. Низькі бали за шкалою екстраверсії - інтроверсії означають інтроверсію, високі - екстраверсію (максимальна оцінка її в РПІ 24 бали, а при одночасному використанні двох форм опитувальника, і В, - 48 балів). Низькі бали за шкалою нестабільності - стабільності означають стабільність, високі - нестабільність (максимальна оцінка також 24 бали, при використанні форм А і В - 48 балів), середня для обох шкал - 12 балів (при А + В - 24 бали) - припадає на точку їх перетину (див. «Коло Айзенка», розмічений для однієї форми опитувальника EPI). Конкретне становище індивіда в моделі Айзенка може бути представлено у вигляді точки, координати якої визначаються оцінками його по цих двох шкалах.

Середня оцінка 12 ± 2 бали (за однією з форм РПІ) є як би ідеальною гіпотетичної середньої, яка може бути отримана на дуже великій вибірці випробовуваних різної статі, віку, освіти, професії і т.п., але може і коливатися, якщо відповідні групи випробовуваних будуть розглядатися окремо.

Керівник навчального закладу кандидат психологічних наук

Щербатюк Б.А.____________

Керівник від бази практики заступник директора

навчально-виховної роботи

Примаченко С.О. ___________

Практичне заняття 2. Пізнавальна діяльність.

Мета практичного заняття: перевірити отримані та засвоєні знання студентами, розширення поглиблення та деталізація отриманих знань, визначення типу темпераменту студентами.

Наочність: схеми, що допомагають структурувати матеріал практичного заняття.

Тест

1. Найпростіший пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, що безпосередньо діють на органи чуття, це:

а) сприймання;

б) пам’ять;

в) відчуття;

г) почуття.

2. Виберіть правильну послідовність, від більшого до меншого:

а) гіперамнезія, амнезія, гіпомнезія;

б) гіпомнезія, амнезія, гіперамнезія;

в) амнезія, гіперамнезія, гіпомнезія;

г) гіперамнезія, гіпомнезія, амнезія.

3. Дайте визначення поняття «сприймання».

____________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Збереження в пам’яті та відтворення колись сприйнятого об’єкта, це:

а) рухова пам’ять;

б) образна пам’ять;

в) емоційна пам’ять;

г) змістова пам’ять.

5. Дайте визначення поняттю «Деменція».

_________________________________________________________________

6. Знайдіть пару: