2.8. Новітні уявлення вітчизняних учених про розвиток фінансової науки

Протягом 90-х років XX ст. на постсоціалістичних тере­нах відбулися докорінні зміни у дослідженні та викладанні фінансової науки. Вони об'єктивно обумовлені зміною суспільно-економічного ладу, переходом від системи цент­ралізованого директивного планування і управління народ­ним господарством до ринкової економіки. З нею (зміною) пов'язані зникнення попереднього об'єкту дослідження еко­номічних наук в умовах державного соціалізму і виникнення нового - функціонуючої ринкової економіки. Ці процеси су­проводжуються формуванням громадянського суспільства, створенням правової держави, розвитком демократії.

В нових соціально-економічних умовах доводиться шука­ти нові підходи до вирішення гострих економічних і соціаль­них проблем. Перед економічними науками, у тому числі фінансовою, постають важливі питання про напрямки і засоби зміцнення фінансової системи, наповнення державного бюд­жету, зміцнення національної валюти та ін.

Зміна об'єкту дослідження неминуче потягла за собою і зміну попередніх уявлень про становлення та розвиток ра­дянської фінансової науки, призвела до вироблення нових по­глядів вітчизняних науковців у галузі фінансів.

Насамперед йдеться про критичний перегляд основних положень радянської фінансової науки. "У вітчизняній фінан­совій науці радянського періоду, - зазначає В.Л.Андрущенко, дві ідеї посідали центральне місце в фінансовій теорії: ідея відносин та ідея додаткової (фінансової) експлуатації, хоч на самому Заході вони залишались на узбіччі основних течій фінансової думки". У марксистських визначеннях фінансів як відносин допускалися лише варіації: відносини економічні, грошові, суспільні, специфічні, виробничі. Критику таких виз­начень фінансів В.Андрущенко будує на тому, що свого часу концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. На думку вченого, поняття відносин не піддається рахунку, не передбачає критеріїв виміру ефектив­ності, а тому перетворюються в теоретичне запрошення до марнотратства. Трактування державних фінансів як імперсо­нальних відносин не відображає фундаментальних еко­номічних характеристик фінансових явищ: кількісної вимірності, обмеженості ресурсів, порівнянності якісного стану державних фінансів, ризику й невизначеності.

Альтернатива марксистським поглядам у формі немарксистських визначень сутності фінансів передбачає обов'язкове врахування ввищезазначених характеристик.

У відповідності з ними В.Л.Андрущенко визначив дер­жавні фінанси як сукупність завжди лімітованих грошових коштів у розпорядженні державних властей та супутньої їм інституційно-організаційної діяльності.

Важливим моментом у новітніх уявленнях вітчизняних учених про розвиток фінансової науки стало введення у її виз­начення поняття "парадигма", яка для дослідників виконує роль "незримого коледжу". На думку В.Л.Андрущенка, сучас­на парадигма західної фінансової науки характеризується на­ступними рисами:

- за способом дослідження - методологічним індивідуалізмом, що передбачає аналіз фінансових явищ через призму поглядів, поведінки, інтересів індивідуумів;

- за розумінням природи фінансів – інтерпретацією державних фінансів як грошової субстанції, двоєдиної в своїй схожості й відмінності відносно інших грошо­вих форм;

- за соціальною спрямованістю - відмовою від старомодних уявлень про фіскальну експлуатацію народ­них мас державою;

- за етикою наукової полеміки - визнанням суперечли­вості й багатоваріантності наукового пізнання дійсності, толерантним ставленням до протилежних точок зору.

Запропоноване також нове розуміння функцій державних фінансів у новій термінологічній версії: розподільчо - аллокаційна; дистрибутивно - трансфертна; стабілізаційно-регла­ментуюча.

Типове радянське трактування суті фінансів як без­суб'єктних відносин піддав критиці професор О.Д.Василик. У зв'язку з цим переосмислюються зміст та завдання фінансової науки. Відомі українські науковці О.Д.Василик та С.В. Мочерний суть фінансової науки визначають таким чином: це наука, яка вивчає діяльність держави, підприємницьких структур, ор­ганізацій і окремих громадян, пов'язану зі створенням і викори­станням фондів фінансових ресурсів у конкретних історичних умовах, а також закони і закономірності цих фінансових явищ і процесів у їхній взаємодії. Вивчення зазначених проблем пов'язується із обмеженістю розмірів фінансових ресурсів в економіці, а звідси - з їх ефективним використанням для як­найповнішого задоволення потреб суспільства на основі засто­сування досконалих методів мобілізації фінансових ресурсів. На думку вчених, фінансова наука має дати відповідь на важ­ливе питання: як і в яких формах слід створювати й викорис­товувати фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб. Однак шляхи його вирішення залежать від умов, що склалися в країні, рівня економічного розвитку суспільства, форми власності, структури економіки, соціального складу на­селення, рівня інтеграції у світову економіку та ін. Загальна мета фінансової науки - пізнання дії об'єктивних законів і за­кономірностей у сфері фінансів, передання результатів науко­вих досліджень для практичного використання. Фінансова на­ука, фінансове право і фінансова політика розглядаються як напрями дослідження фінансових проблем для всебічного вивчення фінансів.

Щодо змісту фінансової науки, то науковці вважають, що вона складається з таких розділів: наука про державний бюд­жет; наука про державні доходи і видатки; наука про фінанси підприємницьких структур; наука про державний кредит; на­ука про місцеві фінанси, страхування та ін.

Водночас у літературі зазначається, що традиційних по­глядів на фінанси та фінансову науку ще й нині дотримується деяка частина вітчизняних учених.

У галузі історико-фінансових досліджень пост - соціалістичного періоду виділимо навчальні посібники К.С.Бельського "Финансовое право: наука, история, библиография" (1995), В.М.Пушкарьової "История мировой и русской финансовой науки и политики" (1997, 2005), розділи В.М.Соколинського та В.Є.Маневича про розвиток фінансової науки відповідно у п'ятому і шостому томах "Всемирной истории зкономической мисли" (1994,1997), монографію ВЛ. Андрущенка "Фінансова думка Заходу в XX столітті" (2000). У цих працях вперше з нових теоретичних позицій піднімаються питання про глибинні відмінності між світовою і радянською фінансовою наукою, здійснюється критичне переосмислення розвитку фінансової науки в умовах державного соціалізму. Водночас констатується факт втрати актуальності і плідності ведення дискусій з старої проблематики, відсутність глибоких теоретичних праць вітчизняних вчених у галузі фінансів у су­часний перехідний період до ринкової економіки.