2.7. Формування і розвиток фінансової науки в срср

Класифікація економічних наук та місця в ній фінансів у радянській літературі

Питання класифікації економічних наук та місця в ній ок­ремих наукових дисциплін, включаючи фінансову науку, в радянській економічній науці вважалися одним з основних теоретико-методологічних питань. Тому вони постійно розгляда­лися протягом всього періоду становлення і розвитку соціалізму в СРСР та інших соціалістичних країнах. При цьо­му спостерігалися як певна спадкоємність, так і значні розри­ви у підходах до розв'язання проблеми порівняно з дорево­люційними (1917 р.) періодами.

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.. відомі ра­дянські вчені Є.Л. Хмельницька (1902-1969) та Д.І. Розенберг (1879-1959) вже з позицій економічного вчення марксизму за­початкували розгляд проблеми класифікації економічних на­ук, співвідношення політичної економії та спеціальних еко­номічних дисциплін. Наголошувалось на відмінностях розв'язання цього питання в умовах капіталізму і соціалізму, в марксистській і немарксистській літературі. В основу кла­сифікації насамперед були покладені класовий підхід, Марксів поділ політичної економії на наукову і псевдо наукову (вуль­гарну), розмежування базових і надбудовних відносин, продук­тивних сил і виробничих відносин. Вони були поширені і на інші економічні науки, у тому числі й науку про фінанси.

Отже, Є.Л. Хмельницька та Д.І. Розенберг започаткували класифікацію економічних наук, яка у своїх основах зберігала­ся до кінця 80-х років. Ці вчені одні з перших у радянській економічній літературі поставили питання про необхідність розробки теоретико-методологічних проблем конкретних еко­номічних наук, зокрема фінансової науки. Щоправда, було не­мало невирішених питань. У передовій статті журналу "Вестник Коммунистической академии" (1932, №11-12) підкреслю­валось, що "до числа суттєвих недоліків економічної науки... потрібно віднести і відсутність чітко встановлених та прове­дених меж між задачами окремих економічних дисциплін".

У подальшому питання класифікації економічних наук і визначення в ній місця фінансової науки інтенсивно досліджували К.В. Островитянов, І.І. Кузьмінов, Е.О. Вознесенський, О.М. Єрьомін, Д.К. Трифонов та багато інших ра­дянських вчених. У результаті розгляду цих питань вчені прийшли до ряду важливих висновків. Серед них - конста­тація єдності і водночас багаторівневості об'єкту вивчення економічних наук; існування специфічного предмету для кожної з економічних наук, що визначає межі, характер і особ­ливості теоретичного аналізу; взаємопроникнення і взаємоз­багачення економічних наук; тенденція до збільшення числа наук, що виникають на стику двох або більше галузей знання; можливість і необхідність здійснення класифікації еко­номічних наук за різними критеріями та ін. Синтезним відображенням поглядів та висновків радянських учених щодо кла­сифікації економічних наук і місця в ній фінансової науки ста­ли стаття "Экономическая наука" у фундаментальній енцик­лопедії "Политическая зкономия" (1980) та праця Е.О. Вознесенського "Финансьы как стоимостная категория" (1985).

У новітній "Економічній енциклопедії" (2001) професор С.В. Мочерний наступним чином виклав сучасне бачення цієї проблеми. За його визначенням, економічні науки - це су­купність наукових дисциплін, які вивчають закони й супереч­ності розвитку економічних систем у процесі їх історичної ево­люції, управління господарством, відносини між людьми і навко­лишнім середовищем та інші проблеми. Налічують до 50 еко­номічних дисциплін, які поділяють на загальні та конкретні економічні науки. До загальних належать економічна теорія, політична економія, історія народного господарства, історія економічної думки, теорія управління народним господарством та ін. До конкретних - науки, що вивчають окремі елементи економічних систем, функціонування та розвитку народного господарства. З-поміж них виділяють науки, які вивчають функціональні (міжгалузеві) аспекти розвитку економічних систем (фінанси, кредит, економіка праці, ціноутворення тощо).

Серед економічних наук особливе місце посідають науки, які вивчають кількісні взаємозв'язки і статистичні закономірності економічних систем (економічна статистика, бух­галтерський облік, економічне програмування тощо). Професор В.Д. Базилевич називає їх інформаційно-аналітичними наука­ми. Відомі російські вчені О.М. Єрьомін та А.А. Хандруєв від­несли цю особливу групу економічних дисциплін до загальних наук за ступенем спільності охоплення об'єкту дослідження.

Спільним для вчених як минулого, так і сучасності є підкреслювання положення про те, що політична економія (економічна теорія) - це методологічна і теоретична основа конкретних економічних наук (галузевих і міжгалузевих, функціональних). Воно правильно відбиває специфіку взаємозв'язку та взаємообумовленості загальних і конкретних економічних наук.

Таким чином, у сучасній розгалуженій системі економічних наук фінансова наука - це міжгалузева (функціональна) науко­ва дисципліна, що має чітко виражені об'єкт і предмет дослідження. Вона вивчає окремі сторони або характеристики економічного ладу суспільства, пов'язані з практичним викори­станням фінансів у суспільному відтворенні. Як і всі інші міжга­лузеві (функціональні) економічні науки, фінансова наука ґрунтується на політичній економії (економічній теорії), вира­жає окремі закономірності розподілу та перерозподілу в галузе­вому і територіальному масштабах частини ВВП. Зростання відносної самостійності цих економічних відносин, їх ролі у відтворенні обумовлюють нагальну необхідність виокремлення та розвитку особливого вчення про фінанси як самостійної на­укової дисципліни. Таке становище склалося ще наприкінці XVIII - початку XIX ст. Перехід до централізованих директив­них методів управління соціалістичною економікою і фінанса­ми не відмінив об'єктивної необхідності існування в системі економічних наук фінансової науки. Поряд із традиційними функціями на неї покладалося і нове особливе завдання - дово­дити переваги радянських, а згодом фінансів соціалістичних держав над фінансами капіталістичних держав.

У працях радянських учених з'ясування місця фінансової науки в загальній системі економічних наук супроводжува­лось помилками, нечіткістю позицій, які часто обумовлювали­ся повторенням старих і, здавалося, вже критично подоланих поглядів. Так, навіть у другій половині 60-х років XX ст. ствер­джувалося: "Загальновизнано, що радянська фінансова наука є одним із розділів загальної економічної науки, є складовою час­тиною політичної економії соціалізму. Звідси, при визначенні предмета науки про фінанси, по скільки вона розглядається як частина політекономії, потрібно виходити із позиції визнання фінансів лише як складової відносин економічного базису". По­милковість такого погляду полягає у "подвоєнні" місця фінан­сової науки, тобто розгляді її одночасно як складової частини економічної науки і політичної економії соціалізму.

Щодо віднесення фінансів до економічного базису чи над­будови, то з цього питання серед радянських учених не було єдиної думки.

Етапи становлення та розвитку фінансової науки в СРСР

Період становлення науки про фінанси в СРСР виявився досить тривалим. Він характеризувався несприятливими для розвитку науки умовами і охопив 20-і - середину 50-х років минулого століття. Специфічними для цього періоду були на­ступні риси. По-перше, розробка питань фінансової науки і її викладання у вузах до 30-х років значною мірою знаходились під впливом фінансових теорій XIX - початку XX ст. (за термінологією марксистів, "старих теорій буржуазної фінансо­вої науки"). По-друге, чимало питань фінансової науки та її викладання вирішувались за аналогією з проблемами політич­ної економії. По-третє, водночас цей процес супроводжувався ревізією ортодоксального марксизму під лозунгами його по­дальшого творчого розвитку. По-четверте, у 30-50-і рр. станов­лення радянської фінансової науки проходило під вирішаль­ним впливом поглядів Й.В. Сталіна і супроводжувалося насадженням догматизму в теорії та волюнтаризму в практиці гос­подарювання.

Багаті надбання зарубіжної та російської фінансової на­уки у 20-і роки XX ст. в СРСР ще не були втрачені. Дослідження та викладання фінансової науки ґрунтувались в основному на працях відомих дореволюційних фінансистів І.І. Янжула, І.Х. Озерова, І.І. Патлаєвського, В.О. Лебедєва, Л.В. Ходського та їх послідовників Д.П. Боголєпіва, А.І. Буковецького, Ф.А. Менькова, М.М. Соболева, К.Г. Воблого та ба­гатьох інших. Вони виступали прихильниками теорії "задово­лення колективних потреб" і з цих позицій трактували сутність та функції фінансів. Очевидно, це теоретико-методологічне підґрунтя послужило надійною основою вражаючих успіхів НЕПу. До речі, у 20-і роки ще не склалося апологетич­ного відношення до теоретичної спадщини К. Маркса та Ф. Енгельса. Ще у 1929 р. професор А.І. Буковецький писав: "УК. Маркса і Ф. Енгельса нема особливого інтересу до фінан­сового господарства. Вони не бажали на ньому зупинятися, як на надбудові". У такій специфічній формі вчений обстоював думку, згідно якої фінанси вважалися надбудовною кате­горією. Подібний підхід, хоч не завжди так прямолінійно, був характерний також для Н.Н.Любимова, В.П.Дяченка, Д.А.Аллахвердяна, Г.М.Точильникова та ін.

Водночас представники марксистської економічної теорії здійснювали її ревізію. Однією з її цілей було пристосування докорінно переглянутих ортодоксальних положень марксизму до розвитку фінансової науки. Враховувались нові соціально-економічні умови перехідного періоду від капіталізму до соціалізму і державного соціалізму. Основні напрямки цієї ревізії такі.

По-перше, утвердження концепції можливості перемоги соціалізму в окремо взятій країні без підтримки міжнародного пролетаріату в найближчій перспективі. При цьому відкида­лись первісні розрахунки на світову революцію, колишнє жорстке пов'язування успішного будівництва соціалізму з перемо­гою пролетаріату індустріально розвинених країн.

По-друге, докорінно переглядались принципові положен­ня К.Маркса і Ф.Енгельса про несумісність товарного вироб­ництва і обігу, товарно-грошових відносин, закону вартості з соціалізмом. Такий перегляд мав принципове значення, оскільки фінанси нерозривно пов'язані з грошовими відноси­нами, мають грошовий характер.

По-третє, "відмирання" держави, з якою фінанси ор­ганічно пов'язані, відсувалося на невизначено тривалий час і виходило за межі не лише перехідного періоду, але й соціалізму. Як і в попередніх випадках, історична доля фінансів та фінансової науки виявлялися зовсім іншою, ніж це передбачалося у прогнозах К.Маркса і Ф.Енгельса.

По-четверте, замінялися тверезі судження про вивчення класиками марксизму деяких окремих питань, пов'язаних з управлінням фінансовим господарством, апологетичними твердженнями про всебічну розробку питань фінансової на­уки у працях К.Маркса, Ф.Енгельса, В.І.Леніна.

Тісний зв'язок фінансової науки з політичною економією і невирішеність багатьох важливих питань в обох науках та їх викладанні обумовили одночасне паралельне розв'язання про­блем методом аналогії. Насамперед це стосувалося предмета двох зазначених економічних наук і навіть права на їх існуван­ня в умовах соціалізму. Добре відома тривала гостра дискусія серед радянських учених про політичну економію у вузькому і широкому розумінні слова, про предмет, методи та інші теоретико-методологічні проблеми економічної теорії. Розпочав­шись ще на початку 20-х рр., вона фактично завершилася ли­ше в середині 50-х рр. Помітними віхами на шляху цієї дис­кусії були: диспут з питання про предмет політекономії на засіданні Комуністичної академії (1925), дискусії середини другої половини 20-х рр. про методи дослідження політеко­номії, листопадова (1951) економічна дискусія, підготовка і вихід у світ (1954) першого видання підручника політичної економії під грифом Інституту економіки АН СРСР. Підруч­ник містив три розділи: 1) Докапіталістичні способи вироб­ництва, 2) Капіталістичний спосіб виробництва, 3) Соціалістичний спосіб виробництва. Він визначив трактуван­ня теоретико-методологічних питань політекономії, змісту і форм планового господарства на наступні десятиріччя. Міцно утвердилося панування політичної економії соціалізму як са­мостійної наукової та навчальної дисципліни, особливого розділу політичної економії у широкому розумінні слова.

Відповідно у процесі становлення радянської фінансової науки було подолано суб'єктивістський підхід до фінансів, згідно з яким вони трактувалися лише як довільні ор­ганізаційні форми і методи використання державою грошей, і здійснено перехід до тлумачення фінансів як об'єктивних гро­шових відносин. У викладанні питань радянських фінансів також відбувся перехід (з 1932 р.) від їх вивчення як додатку фінансової теорії до особливої фінансової науки.

На нараді робітників фінансових кафедр (Москва, 1931 р.) було зроблено висновок про докорінні відмінності радянських фінансів від фінансів капіталістичних країн. Це положення доповнилось твердженням про корінні переваги радянських фінансів.

На думку к.е. н. В.Є.Маневича, розвиток теорії радянських фінансів у 30-ті роки XX ст. характеризувався такими важли­вими моментами. По-перше, в предмет фінансової науки включались фінанси галузей і підприємств. По-друге, розкри­вався тісний взаємозв'язок фінансів і кредиту. По-третє, підкреслювався зв'язок радянських фінансів з суспільним відтворенням, тобто виробнича основа радянської фінансової системи. По-четверте, розглядалась роль фінансової системи у плановому управлінні суспільним відтворенням.

Таким чином, принципова відмінність аналізу питань фінансів і фінансової науки в радянській і західній немарксистській літературі обумовлювалась його базуванням відповідно на ревізованій марксистській політекономії, з од­ного боку, і економікс - з іншого.

Ще в середині 20-х рр. Д.П. Боголєпов сформулював чоти­ри основні пункти розходжень з буржуазною наукою у підході до вивчення фінансів. Вони подані як необхідність вивчення фінансів у тісному зв'язку з: 1) економічною системою і дер­жавними організаціями; 2) світовим господарством; 3) політичною економією і вченням про державу; 4) класовою точкою зору. Звідси випливав висновок про необхідність розрізнення фінансів буржуазного суспільства і фінансів пе­рехідного періоду до соціалізму. Щодо фінансів соціалізму і фінансової науки в умовах соціалізму, то необхідність їх існу­вання заперечувалась, як пережитків капіталізму.

Критичне подолання догматичної точки зору про не­сумісність соціалізму і товарно-грошових відносин, утверд­ження положення про необхідність активного і широкого ви­користання товарно-грошових відносин у відповідності з їх новим соціально-економічним змістом в умовах соціалізму зумовили єдність поглядів радянських учених на необхідність фінансів при соціалізмі. Вона пов'язувалась з двома обов'яз­ковими об'єктивними причинами:

♦ наявністю товарного виробництва, товарно-грошових відносин;

♦ завданнями і функціонуванням соціалістичної держави. "Товарно-грошові відносини, товарне виробництво, — підкреслював Е.О.Вознесенський, - є необхідною умовою функціонування фінансів у розвинутій формі, яка стає іма­нентною необхідністю в умовах державно-монополістичного капіталізму і соціалізму". Поза грошовими відносинами са­мостійно не функціонують такі категорії, як державний кре­дит, державний бюджет, доходи і витрати, позика, відсотки і т.д. Фінанси виражають систему грошових відносин з приводу формування державних доходів та їх використання.

Другий період у розвитку радянської фінансової науки при­падає на другу половину 50-х - кінець 80-х рр. XX ст. Звичайно, у межах його можна виділити окремі під етапи. Проте для нього в цілому характерні ряд спільних положень. До них належать: історичний підхід до з'ясування проблем; безпосередня обумов­леність фінансів існуванням держави в умовах розвитку товар­но-грошових відносин; твердження про відсутність єдиного спільного для різних суспільних способів виробництва поняття фінансів; розрізнення фінансів капіталістичних і соціалістич­них держав як принципово відмінних; відмінності у поглядах на суть і функції фінансів, їх місце в системі розширеного відтво­рення тощо у межах пануючої марксистської парадигми та ін.

Врешті-решт з радянської фінансової та політ економічної літератури щезли визначення єдиної фінансової науки, єди­них фінансів. їх замінили визначення окремо фінансів капіталістичних країн і фінансів соціалістичних країн, як принципово різних. Під першими розуміли сукупність еко­номічних відносин, що опосередковують створення, розподіл і використання фондів грошових засобів у процесі перероз­поділу національного доходу. Другі ж визначались як су­купність економічних відносин, що виникають у зв'язку з пла­номірним утворенням, розподілом і використанням фондів грошових засобів у процесі розширеного соціалістичного відтворення. При цьому стало ритуальним положення про те, що економічна природа фінансів соціалістичних країн визна­чається соціалістичною системою народного господарства, яка базується на суспільній власності на засоби виробництва, при­родою і функціями соціалістичної держави. Зусилля вчених спрямовувались на пошук і обґрунтування принципових відмінностей та переваг фінансів соціалістичних країн перед фінансами капіталістичних країн.

Нині досить розповсюджені хибні уявлення про розвиток фінансової науки в СРСР та інших країнах державного соціалізму. Зокрема, цей розвиток тлумачать як без варіантні, безпроблемні, одноманітні за сутністю дослідження. Звідси робиться висновок про безплідність і псевдо науковість ра­дянської фінансової науки. Насправді в обидва зазначені вище періоди її розвитку в межах марксистської парадигми існува­ли спірні питання, з яких точилися теоретичні дискусії. В ретроспективі можна досить чітко визначити ті центральні про­блеми, навколо яких розгорталися обговорення. У 20-і рр. - це методологія теоретичних підходів до розгляду суті і функцій фінансів та фінансової науки в умовах перехідного періоду. У 30-50-і рр. продовжувався розгляд суті радянських фінансів як принципово відмінних від фінансів капіталістичних дер­жав. У межах цього загального підходу визначився ряд дис­кусійних питань. Серед них: фінансові відносини - це грошові фонди у розпорядженні держави чи система виробничих відносин, пов'язаних з утворенням та використанням грошо­вих фондів; фінанси - вираження лише грошових відносин чи сукупності економічних відносин; фінанси - розподільчі чи перерозподільні відносини та ін. Впродовж 60-80-х рр. такими питаннями були класифікація економічних наук і місця в ній фінансової науки, функції радянських фінансів, місця креди­ту, природа оборотних засобів та ін.

Сильною стороною аналізу проблем фінансів у радянській спеціальній літературі був вихід на пізнання економічних за­конів і закономірностей. У фінансово-кредитному словнику (1964) задачі фінансової науки щодо виявлення суті фінансів і їх ролі у суспільному виробництві визначені так: "Розглядаю­чи фінанси як особливу сферу економічних відносин, а, отже, і як складову частину всієї системи цих відносин, властивих да­ному суспільству, фінансова наука показує підпорядкування фінансів закономірностям розвитку даної суспільно-еко­номічної формації, розкриває їх специфічні закономірності в ме­жах загальних закономірностей, характерних для відповідної формації, виявляє зворотний вплив фінансів на економіку, роль фінансів у становленні та розвитку певного суспільного і політичного ладу".

Особливість дискусій серед радянських учених із зазначе­них вище питань полягала в тому, що по кожному з них вста­новлювалась пануюча точка зору поряд із "периферійними" у межах загальної марксистської парадигми. Остання слугувала тим каркасом, який утримував у внутрішній єдності теоретич­ну конструкцію фінансів, незважаючи на окремі спірні погля­ди вчених.

Відмітною ознакою української спеціальної фінансової літератури був аналіз фінансів капіталістичних держав, особ­ливо теорії і практики оподаткування, у працях відомих вітчизняних учених В.П.Степаненка, В.Л.Андрущенка, В.М.Федосова, В.М.Суторміної, В.М.Лінникова та ін.

Структура фінансової науки

Поряд із з'ясуванням питань про суть, предмет, завдання фінансової науки важливим було також розкриття її внутрішньої структури - складових частин, їх змісту, взаємозв'язків і взаємодії. З одного боку, вчені давали досить стандартний набір частин фінансової науки і аналізували їх зміст. Професор М.І.Мітіліно такими окремими частинами вважав історію фінансового господарства, теорію державного або фінансового господарства (фінансову теорію), фінансову статистику, фінансове право і фінансову політику. "Не всі зга­дані галузі фінансової науки однаково нині розвинулись, не всі вони однаково самостійні, - зауважив український вчений, але всі вони вже ясно і стало позначилися й як частини входять у зміст кожного більш-менш великого та повного курсу фінан­сової науки".

У вітчизняних науковців помітним було тяжіння до трак­тування фінансової теорії в дусі класичної політекономії. Про­фесор М.М.Соболєв вважав, що теорія у всіх науках повинна розкривати причинну залежність одних явищ від інших і вста­новити цю залежність у вигляді наукових законів. Згідно з цим, фінансова теорія повинна розкривати причини, що вик­ликають до життя фінансові явища, показати закономірність, тобто постійну повторюваність цих явищ в історії, і повинна формулювати на цій основі наукові закони у галузі фінансово­го господарства. М.М.Соболєв, по суті, виходів з історичного характеру цих законів. "Фінансова теорія, - писав він , - по­винна з'ясовувати залежності фінансових явищ від побудови народного господарства кожної епохи і від побудови держави".

З другого боку, порядку слідування частин фінансової на­уки, їх взаємному "зціпленню" переважна більшість вчених, очевидно, не надавала великого значення. Виняток становила позиція АЛ. Буковецького, який до складу фінансової науки включив фінансові описання, фінансову історію, фінансову ста­тистику, фінансове право, фінансову теорію і фінансову політи­ку. На його думку, перші чотири частини фінансової науки є для фінансової теорії, з одного боку, допоміжними дисципліна­ми, а з іншого - методами дослідження. "Тільки попередня роз­робка і розвиток фінансового описання, фінансової статистики, фінансової історії і фінансового права, - наголошував учений, дають можливість побудувати фінансову теорію".

Фінансове описання - це збирання фінансових фактів, описання фінансових інститутів, що діють у різних країнах. А. Буковецький образно порівнював цей перший етап і першу частину фінансової науки із заготівлею цеглин та іншого будівельного матеріалу для майбутньої наукової конструкції. Вона неможлива без попередніх описань. Водночас учений критично ставився до позиції тих зарубіжних теоретиків, особливо німецьких, які описання, систематизацію фінансо­вих інститутів намагалися видати за вінець наукової роботи.

Друга частина фінансової науки - фінансова історія - по­винна з'ясовувати еволюцію фінансового господарства і фінансових інститутів. Учений підкреслював, що марксистсь­ке вивчення фінансової науки не можна здійснити поза історією. "З'ясувати значення для фінансових інститутів еко­номічного базиса, встановити вплив на фінансові інститути суспільних класів і соціальних груп, зрозуміти діючі фінансові системи можливо лише при уважному вивченні фінансової історії", - таким був висновок А.Буковецького.

Досить докладно розглядались і інші складові частини фінансової науки, особливо фінансове право. При цьому для вчених характерним було розуміння спільності та відміннос­тей позитивного і нормативного аспектів фінансової наук при співставленні фінансової теорії і фінансової політики. Фінансова теорія з'ясовує те, що є у даний момент, і намічає те, що може бути, наголошували вчені. Завдання ж фінансової політики - приведення в життя нових фінансових інститутів, визначення найбільш раціональних заходів, що забезпечують державі та іншим органам, які ведуть фінансове господарство, збирання необхідних їм засобів, а також вибір найбільш раціональних способів витрачання уже отриманих ресурсів. Якраз із розрізнення позитивного і нормативного аспектів фінансової науки випливали неодноразові застереження вче­них про недопустимість спроб підміни фінансової політики фінансовою теорією, і навпаки.

У "Финансовой энциклопедии" (1924) професор Ленінградського університету І.Ф.Цизирєв запропонував де­що відмінний від традиційного погляд на фінансову науку, фінансове право і фінансову політику. Він вважав їх трьома необхідними, але дуже різними способами (прийомами) на­укового розгляду фінансових проблем. "У науково-фінансовій літературі, - писав учений, - вони звичайно представлені у мішаному вигляді, так що в одному й тому ж творі,... можна ви­явити елементи всіх цих трьох наукових прийомів... Від цього інколи значно знецінюються наукові результати дослідження".

У подальшому радянська фінансова наука відійшла від розгляду фінансового описання, фінансової історії, фінансово­го права, фінансової теорії, фінансової політики як складових частин фінансової науки. Проте в період 90-х рр. XX ст. відбу­вається повернення до розгляду фінансової науки, фінансово­го права і фінансової політики як важливих напрямів дослідження фінансових проблем.

Дослідження в галузі історії фінансової науки Ще наприкінці 20-х рр. XX ст. АЛ. Буковецький чітко виз­начив стан досліджень у галузі історії фінансової науки, розкрив значення історії фінансів для розвитку фінансової теорії, а також проаналізував значний масив зарубіжної та вітчизня­ної фінансової літератури. "Будучи в сім'ї суспільних наук однією з молодших за часом свого виникнення, фінансова наука не може похвалитися великою увагою до її історії, — констату­вав вчений. - До теперішнього часу ще немає наукової праці, яка б давала загальний огляд історії фінансової науки". Порівняння стану досліджень у цій галузі з подібними розроб­ками на ниві історії політичної економії виявило значний ступінь відставання фінансової науки від політичної економії. Написані десятки загальних зведених робіт з політичної еко­номії, а в галузі історії економічних учень існувала значна кількість окремих монографічних праць, в яких давався систе­матичний виклад поглядів представників окремих шкіл і те­орій. У галузі ж вивчення еволюції фінансової думки праця лише розпочиналася.

Заслуга вченого полягала у тому, що він здійснив ґрунтов­не дослідження становлення та розвитку фінансової думки за період XV - початок XX ст. Послідовно витриманий важли­вий теоретико-методологічний принцип: розгляд еволюції фінансової думки у праці А. Буковецького проведено у нерозривному зв'язку з розвитком політичної економії (економічної теорії), її концепціями, школами і напрямами. Всередині них виділені та проаналізовані погляди найбільш відомих теоре­тиків на проблеми фінансів. Відтак послідовно розглянуті по­зиції представників меркантилізму, німецької камералістики, фізіократії, класичної політичної економії, історичної школи, соціально-політичної школи і державного соціалізму, суб'єктивної школи (маржиналізму), марксизму та ін. Особ­ливе місце у цьому розгляді зайняла вітчизняна економічна думка. Щоправда, вона ще не диференціювалася від російської. З одного боку, вона відзначалася самобутністю, а з іншого - сильний вплив на неї чинили провідні західноєвро­пейські теоретики.

Появу наукової російської літератури в галузі фінансів учені відносили до початку XIX ст. Найбільш цікавою фінан­совою роботою серед написаних російськими прихильниками А.Сміта справедливо вважається праця М.І.Тургенєва "Опыт теории налогов" (1818).А.І.Буковецький характеризував її як систематичну і оригінальну роботу, в якій послідовно прикла­дені загальні начала вчення А.Сміта та І.Бентама до побудови теорії податків. Учений акцентував увагу на таких положен­нях твору М.І.Тургенєва: "Червоною ниткою через всю роботу йде твердження, що лише встановлення свободи гарантує нор­мальний розвиток фінансового господарства. Він надає винят­кового для фінансового господарства значення встановленню правопорядку (готовність сплачувати податки завжди більш помітна у республіках, огида до податків - у державах деспо­тичних). Вкрай характерні останні слова книги: "Вік кредиту настає для всієї Європи. Удосконалення системи кредитної піде поряд з удосконаленням політичного законодавства, особливо -з удосконаленням системи представництва народного".

Прагнення знайти основні шляхи господарського розвитку в началах класичної школи АЛ. Буковецький відніс до так званої епохи російського манчестерства 40-70-х рр. XIX ст. Для неї ха­рактерні насадження капіталістичних відносин, усунення всіх перешкод для розвитку конкуренції, боротьба із залишками фе­одального ладу, заохочення приватної ініціативи і відверте сла­вослів'я капіталізму. Ідеали манчестерської школи наполегливо пропагували такі вчені як І.Я.Горлов (автор першого російсько­го самостійного підручника фінансової науки "Теорія финансов", 1841), І.К.Бабст, В.П.Безобразов, М.П.Веселовський, А.П.Заблоцький - Десятовський, В.О.Лебедєв. Найбільш видат­ним представником цієї групи АЛ.Буковецький вважав М.Х. Бунге, автора ряду праць про паперові гроші: "О восстановлении металлического обращения в России", "О возобновлении постоянной денежной единицы в России", а також ряду нарисів у галузі фінансової науки: Государственное счетоводство и финансовая отчетность в Англии" (1890), "Исследование по вопросу о восстановлении налога на соль" (1893).

З кінця 70-х рр. XIX ст. спостерігалося значне піднесення вітчизняних досліджень з проблем фінансів і фінансової на­уки. Як зауважив А.Буковецький, одна за другою з'являлися наукові роботи, що за своєю глибиною ні в чому не поступали­ся західноєвропейським науковим працям і які ще й до цього часу залишаються надзвичайно цінними. Разом з тим учений слабкою рисою всієї тодішньої російської літератури вважав науковий еклектизм, проявом якого виступав сильний вплив на неї історичної школи, катедер-соціалізму, соціологічного напряму тощо.

Протягом всього періоду 30-80-х рр. XX ст. історико-економічні дослідження у царині фінансів були нечисленними. Такими вони продовжують залишатись і нині, хоч в останній час і спостерігається певне пожвавлення. Серед історико-економічних робіт відмітимо насамперед працю Б.М.Сабанті "Развитие финансов и финансовой науки в России" (1986).3начний історичний матеріал вміщують також робота В.П.Дяченка "К вопросу о сущности и функциях советских финансов" (1957), в якій подано критичний огляд літератури за період 30-х - першої половини 50-х років, книга А.М. Бірмана "Очерки теории советских финансов" (1968), що містить огляд літератури за 40-60-і рр., монографії Е.О.Вознесенського "Дискуссионные вопросы теории социалистических финан­сов" (1969), "Финансы как стоимостная категория" (1985), в яких здійснено аналіз різних точок зору радянських учених за період 20-х - першої половини 80-х рр., працю Н.Халова "Товарно - денежные отношения и финансы при социализме" (1990), яка містить розгляд поглядів учених у період 60-80-х рр. В останній час відновлюється дореволюційна традиція включення у підручники фінансів розгляду питань еволюції фінансової науки. Серед українських вчених це зроблено на­самперед у працях В.Л.Андрущенка та О.Д.Василика.