Поняття і характерні риси міжнародного публічного права

1. Поняття міжнародного публічного права

У світовій юридичній літературі існує велика кількість різно­манітних визначень міжнародного публічного пряна. Наприклад, американська доктрина міжнародного права в найзагальнішій формі визначає це право як систему норм, що регулюють відно­сини між державами — суб'єктами міжнародного права¹. Румун­ські вчені-юристи Д. Понеску і Ф. Коман вважають, що міжнарод­не право може бути визначено як сукупність юридичних норм, що утворюються державами (і іншими суб'єктами міжнародного пра­ва) шляхом узгодження воль і знаходять свій вияв у договорах та інших джерелах права стосовно регулювання відносин між ними, дотримування яких забезпечується їх доброю волею, а в разі не­обхідності — заходами примусу, які застосовуються державами індивідуально або колективно¹.

Майже ідентичне визначення цього поняття зустрічається в під­ручнику з міжнародного права, який підготував авторський ко­лектив під керівництвом відомого російського юриста-між­народника І. І. Тункіна².

В українській правознавчій літературі сучасне міжнародне пра­во довгий час трактувалося як сукупність юридичних норм, що втілюють узгоджені класові волі держав і покликані регулювати ці відносини з метою забезпечення миру і міжнародного співробітництва³.

Наведені вище та інші дефініції цього поняття, як правило, позначають певні риси юридичної природи міжнародного права, але не розкривають його суті, тобто мають дещо формальний характер.

Спираючись на сучасні досягнення науки міжнародного права і враховуючи особливості міжнародного життя в наші дні, можна запропонувати таке визначення: міжнародне публічне право — це особлива система права, яка складається з юридичних принципів і норм, що втілюють узгоджені волі держав і покликані регулювати взаємини між ними та іншими учасниками міжнародно-правових відносин.

Таке визначення відображає найсуттєвіші ознаки міжнародно­го публічного права — сфера дії («міждержавна система») Іnterstate Sуstem⁴, юридичний характер, особливість суб'єктів і вказує на йоги головну функцію - регулювання міжнародних відносин. Нарешті, важливим є і те, то воно прийнятне для всіх держав, незалежно від їхньої соціально-економічної системи.

2. Загальний характер сучасного міжнародного публічного права

Із закінченням другої світової війни, утворенням Організації Об'єднаних Націй розпочався новий етап у розвитку міжнародного публічного права. Ця точка зору тепер домінує у світовій літера­турі з міжнародного права⁵. У порівнянні з класичним (традицій­ним) сучасне міжнародне публічне право має всі підстави вважа­тися новим міжнародним правом.

Класичне міжнародне право було здебільш правом цивілізо­ваних або християнських держав. Величезний континент Африки і значна частина Азії не виступали у міжнародних відносинах. І тільки внаслідок розпаду колоніальної системи поширилась сфе­ра дії міжнародного права. Сьогодні світове співтовариство об'єд­нує близько 200 держав проти 60 на початку XX ст. Більше того, якщо раніше міжнародне право було міждержавним правом, то зараз це право проголошує і захищає права людини і народів. Пи­тання прав людини органічно вплітаються в міжнародне право, а індивід набуває статус елементу міжнародної правосуб'єктності. Отже, в данин час здійснено перехід до права міжнародного спів­товариства.

Інший суттєвий висновок, який можна зробити з урахуванням розвитку міжнародного права після 1945 р., полягає в тому, що міжнародне публічне право перейшло від координації дій держав до реалізації цілей міжнародного співтовариства: захисту миру, забезпечення прогресивного розвитку людства, захисту прав людини, захисту нашої планети. Так. величезного загальнолюдського значення набула проблема прискореного розпитку слаборозвину­тих країн. З метою розв'язання цієї центральної міжнародної про­блеми у 1974 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Хартію економічних прав й обов'язків держак. Ці важливі доку­менти стали важливим етапом у процесі утворення міжнародно-правових норм стосовно створення нового міжнародного економіч­ного порядку. Можна стверджувати також, що сучасне міжнарод­не публічне право містить необхідний мінімум принципів і норм, які регулюють такі групи глобальних проблем, як загальної безпе­ки і роззброєння, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища (див. відповідні розділи книги).

Нарешті, окреслимо і той якісний сі рибок, то стався в роз­витку основних принципів та інститутів міжнародного публічного права у другій половині XX ст.

Насамперед перестали існувати такі принципи й інститути кла­сичного міжнародного права, як право держави на війну, інститу­ти завоювання, контрибуції. Сучасне міжнародне публічне право, навпаки, забороняє звернення до війни. Держави повинні розв'я­зати свої спори тільки мирними засобами. До держави, яка розв'я­зала агресивну війну, передбачається застосування суворих санк­цій. Окрім того, існує міжнародна кримінальна відповідальність індивідів, винних у розв'язанні війни.

Традиційне міжнародне право містило норми й інститути, які юридичне закріплювали форми залежності й експлуатації народів (право завоювання колонії, протекторати, сфери виливу, нерівно­правні договори). В сучасному ж міжнародному праві принципи рівноправ'я і самовизначення народів є одним із основних його принципів.

Істотні зміни зазнали такі інститути і галузі міжнародного пу­блічного права, як суб'єкти міжнародного права, право міжнарод­них договорів, міжнародно-правова відповідальність, мирне роз­в'язання спорів, дипломатичне і консульське право. З'явився ряд нових галузей: право міжнародних організацій, гуманітарне пра­во, міжнародне право навколишнього середовища, міжнародне кос­мічне право та ін.

Важливим моментом є прогрес у сфері створення міжнарод­них механізмів реалізації міжнародного публічного права (Рада безпеки ООГІ, Міжнародний суд ООН, регіональні міжнародні суди й арбітражі тощо).

Таким чином, після другої світової війни спостерігається бурх­ливий прогресивний розвиток міжнародного права. Визнання при­мату (переважання) міжнародного права над внутрішнім стало загальновизнаним принципом. Сучасне міжнародне публічне пра­во значно ефективніше й повніше виконує свої функції в міжна­родних відносинах. За допомогою його принципів і норм держави встановлюють загально сприйнятні стандарти поведінки в різних сферах взаємовідносин (координуюча функція). Регулятивна функ­ція міжнародного права виявляється в прийнятті державами таких правил поведінки, без яких неможливі їх спільне існування і спіл­кування. Міжнародне право, звісно, містить юридичні норми, які спонукають держави дотримуватися певних правил поведінки, і в цьому виявляється його забезпечувальна функція.

Насамкінець, у міжнародному праві склалися певні механізми захисту прав та інтересів держав, то дає підставу говорити про охоронну функцію міжнародного публічного права.

У даний час міжнародне право знаходиться на етапі його за­гального визнання і застосування. В центрі уваги цієї системи права знаходяться проблеми захисту загальнолюдських Цінностей міжнародно-правовими засобами.