4. Міжнародно-правовий режим Арктики й Антарктики

Час від часу в міжнародному публічному праві виникають пи­тання, пов'язані з територіальними претензіями окремих держав стосовно використання полярних районів Земної кулі — Арктики та Антарктики. Тому є нагальну потреба розглянути правовий режим цих двох полярних зон.

Арктика (від грец. arktikos - північний) — північна полярна область Землі, яка охоплює окраїни материків Євразії, Північної Америки, майже увесь Північний Льодовитий Океан з островами (окрім прибережних островів Норвегії), а також частина Тихого й Атлантичного океанів, що прилягають до нього в межах Полярного кола (66°33" п. ш.). Загальна площа — 21 млн.км², в тому .(числі 2/3 — вода. Арктичні простори і природні ресурси, що зна­ходяться там (нещодавно виявлені великі родовища нафти і газу), набувають неабиякого значення для економіки приарктичних держав

З освоєнням приарктичних районів внаслідок тривалих дослід­жень, численних експедицій, а також експлуатації природних ба­гатств у зоні Арктики, поступово склалося фактичне розмежуван­ня інтересів приполярних держав. Для фіксації цього розмежування приполярні держави — колишній Союз РСР, США, Канада, Норвегія і Данія — вдалися до застосування міжнародно-правової доктрини — «секторіальної теорії». В її основі — теорія секторів, яки розвинута ще в 1918 р. руським юристом В. Лактіним. Згідно з цією теорією кожна приарктична держава володіє особ­ливими правами у своєму полярному секторі — трикутнику, основою якого є узбережжя держави, що прилягає до Північного Льодовитого океану, а вершиною — Північний полюс. Відповідно, всі землі й острови, що знаходяться в межах полярного сектора цієї держави, входять до складу її території, незалежно від того, відкриті вони чи ні.

Океанські і морські арктичні простори є відкритим морем і не підпорядковані суверенітету жодної держави. Однак кожна держава, яка має полярні сектори в Арктиці, може розглядати свій сектор як зону особливих інтересів, зокрема, для забезпе­чення своєї безпеки.

Кордони і правовий режим Радянського полярного сектора в Арктиці було визначено ще постановою ЦВК та РНК СРСР від 15 квітня 1926 р. «Про оголошення територією Союзу РСР земель і островів, які розташовані у Північному Льодовитому океані» в межах між меридіанами 32⁰4^/35^// східної довготи та 168⁰49^/30^// за­хідної довготи. Канада також у ряді законодавчих актів,, зокрема, в Законі про північні території 1925 р. встановила свій суверенітет на землі, острови і морські простори на півночі від канадського узбережжя.

В останні роки активно розвивається міжнародне співробіт­ництво в галузі досліджень Арктики та охорони її природного се­редовища. З цією метою укладено ряд угод (наприклад, багато­сторонню Угоду про збереження білих ведмедів 1973 р.. радянсько-канадський Протокол про науково-технічне співробітництво в Арктиці 1984 р. та ін.). У даний час Триває підготовка міжна­родної багатосторонньої угоди стосовно охорони навколишнього середовища Арктики.

Під Антарктикою розуміється великий регіон нашої планети, який розташований від Південного полюсу до 60-ої паралелі пів­денної широти (загальна площа — 52,5 мли. км², в тому числі материк Антарктида — 14 тис. км²). Правовий режим Антарктики регулюється Вашингтонським договором від 1 грудня 1959 р. (До­говір про Антарктику), а також системою інших міжнародних документів, які діють у межах цього Договору.

Основна риса міжнародно-правового режиму Антарктики по­лягає в тому, що цю величезну зону можна використовувати ли­ше в мирних цілях. П. І ст. 1 Договору про Антарктику забороняє всякі заходи воєнного характеру — створення військових баз і укріплень, проведення воєнних маневрів, а також випробування будь-яких ^видів зброї. Договір (п. 1 ст. 5) спеціально підкрес­лює, що в Антарктиці заборонено будь-які ядерні вибухи та скидання радіоактивних залишків і матеріалів. Отже, Антарктика е нейтралізованою, демілітаризованою і без'ядерною зоною.

Договір проголошує свободу наукових досліджень і співробіт­ництво з цією метою між усіма державами (ст. 2 Договору).

Стосовно територіальних зазіхань з боку окремих держав, Договір не визнав їх, проте і не заперечив.

Важливо підкреслити, що Договір передбачає механізм забезпечення дотримання, а також удосконалення і конкретизації його положень. Один з важливих елементів цього механізму є Кон­сультативна нарада учасників Договору, яка скликається, як пра­вило, один раз у два роки, без урахування спеціальних сесій.

Іншим важливим елементом механізму забезпечення дотри­мання Договору про Антарктику є система інспекцій.

Слід підкреслити, що механізм Консультативних нарад віді­грає важливу роль у розвитку міжнародно-правового режиму Антарктики, особливо при розробці проектів міжнародних угод стосовно різних аспектів діяльності в Антарктиці. До їх числа на­лежить віднести Конвенцію про збереження тюленів Антарктики 1972 р., Конвенцію про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р., Конвенцію про врегулювання освоєння міне­ральних ресурсів Антарктики 1988 р. Всі ці угоди, а також обо­в'язкові ухвали Консультативних нарад у сукупності складають так звану систему Договору про Антарктику.

1 Див: Международное право в современном мире: Сб. статей / Отв. ред. Ю.М. Колосов. – М.: Международные отношения, 1991. – С. 3.

2 Тут автор поділяє думку професора з Кембріджа Р.Дженнінгса. Цит. з: Лукащук И.И. Международное право в судах государств. – Спб.: СКФ «Россия-Нева», 1993. – С. 5.

1 Рыбаков Ю., Скотников Л., Змеевский А. // Примат права в политике. Международная жизнь,—1989.- №4,—С. 62.

1 Див.: Міжнародне право / За заг. ред. І. І. Лукащука та В. А. Василенка, - К. 1971. - С. 30—45; Международное право: Учебник / Под ред. Г. И. Тункина.—М., 1994.—С. 22-42.

2 Див.: Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю. М, Колосов, В. Н, Кузнецов.- М.,1994.- С.8-9.

1 Див.; Баский Ю. Я., Фельдман Д. И. История международного права. - М., 1990. - С. 44.

1 Символічний мирний договір між Римом, і Карфагеном був укладений тільки v наші дні — в 1985 році, тобто через 2131 рік після цієї трагічної події. Підписи під цей договір поставили мер сучасного Риму і мер Карфа­гена—тепер передмістя туніської столиці.

1 У деяких наукових виданнях (Див.: Большой энциклопедический словарь. - Т. 1. Гл. ред. А. М. Прохоров. - М., 1991. - С. 384) цілком слушно називають його одним із засновників науки міжнародного права.

1 Усі вини були науково систематизовані й описані В. Е. Грабарем (1805-1956) уже н наші дні н книзі «Матеріали до історії літератури між­народного права в Росії (1647-1917)», над якою цін працював майже сорок років.

1 Блищенко И. П., Шавров В. Ф. Теория и практика международного права США; Учеб. пособие. - М., 1985. - С. 17.

1 Dumitra Popescu, Florian Coman. Drept international public. – Bucuresti, 1993. - Р. 37.

2 Международное право: Учебник / Под ред. Г. И. Тункина. - М., 1994. - С. 10.

3 Міжнародне право / За заг. ред. І.І. Лукащука та В. А. Василенка. – К., 1971. – С. 5.

4 Поняття міждержавної системи було висунуто в радянській доктрині міжнародного права (Див.: Советский ежегодник международного права. - М., 1976, 1978. - С. 12), хоча сам цей термін часто вживається у світовій юридичній літературі.

5 Див., зокрема: Droit international. Bilan et perspectives. Redacter generale Mohamed Bodjaqui: Editson UNESCO, 2 volumes relies, 1991. – 1361 p.

1Броунли Я. Международное право. Кн. 1. – М., 1977. – С. 65.

2Міжнародне право / За заг. ред. І. І. Лукащука та В. А. Василенка. - С. 21.

1 Левин Д. Б. Антуальиые проблемы теории международного права. - М., 1974. - С. 60.

1 Фельдман Д.И. Система международного права. – Казань, 1983. – С. 47.

2 Див.. зокрема: Международное право: Учебник. Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. - М., 1994. - 608 с.

1 Докладніше про це див.: Блищенко И. И., Шавров В. Ф. Теория и практика международного права США. – С. 26.

1 ' Міжнародне право /За заг. ред. І, 1. Лукащука та В. А. Василенка,-К„

 ' Див.; Международное право:Учебник Отв, ред. Ю. М. Колособ В. И. Кузнецов. М.. 1994. - С. 22.

² Див.: тункин Г. И . Теория международного права,—М., 1970.—С. 130 —152.

³ Докладніше про це дивись розділ V даної книги.

 1 Див.: Междуродное право в документах.—С. 12—17. - "

² Див.: українска РСР уміжнародних відносинах .-К.,1954.-C.18.

³ Див,: Міжнародне право /За ред.I.I Лукащука та В.А.Василенка

 ' Алексеев С. С. Общая теорня права, т. 2.—М.» 1982.—•С. 290. - Докладніше про це див.: Загальна теорія права та держави: Учбовий Посібник для студентів юрид. факультетів.—Чернівці. 1992.—С, 51—52.

 Докладніше див: розділ сімнадцятий цього видання,

 Броунли Я. Международнос право.—Кн. 1.-—С, 425

 Ведомости Верховного Совета СССР –1957-Ст344

* На наш погляд, саме таке визначення є найбільш повним — див:| Большой энциклопедический словарь.Т.1-С.371.

 Здуардо Хименес де Аречага. Современное адеждународное право,- Ці, 1Є93.-С. 874-280.

 .' Після першої світової війни було зроблено спроби універсалізації принципів міжнародно-правового (див.

Див.- Барселон­ська конвенція 1921 р. про судноплавні шляхи міжнародного значення; Же­невська конвенція 1923 р. про розвиток гідравлічної енергії).