2.4. Принцип співробітництва держав

Стосовно цього принципу Статут 00Н передбачає (п. З ст. 1) серед інших загальних ідей Організації здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, розвитку поваг до прав й основних свобод людини. Про значення співробітництва йде­ться і в розділі IX Статуту, який називається «Міжнародне еконо­мічне і соціальне співробітництво», в якому проголошується кін­цева мета цієї акції: підвищення рівня життя, забезпечення еко­номічного і соціального прогресу та розвитку, розв'язання окре­мих міжнародних проблем.

Важливо, що ст. 56 Статуту ООН зобов'язує членів Організа­ції «вдатися до спільних і самостійних дій у співробітництві з Ор­ганізацією для досягнення цілей ООН».

Принцип співробітництва зафіксований також у Декларації 1970 року, Заключному акті НБСЄ (Гельсінкі), в статутах бага­тьох міжнародних організацій, у міжнародних договорах, багато-чисельних резолюціях і деклараціях. Зокрема, Декларація про принципи міжнародного права 1970 року так визначає зміст прин­ципу співробітництва держав:

а) держави зобов'язані співробітничати одна з одною в різних галузях міжнародних відносин з метою підтримування міжнарод­ного миру і безпеки, сприяння міжнародній економічній стабіль­ності й прогресу;

б) держави здійснюють свої міжнародні відносини в економіч­ній, соціальній, культурній, технічній і торговельній галузях у відповідності з принципами суверенної рівності і невтручання;

в) держави повинні співпрацювати у справі сприяння еконо­мічному зростанню в усьому світі, особливо в країнах, що розви­ваються.

Іншими словами, співробітництво між державами, як і між державами і міжнародними організаціями складають основу всієї міжнародної системи, усіх механізмів і міжнародних структур у будь-якій сфері.

2.5. Принцип рівноправності і самовизначення народів

Цей принцип є міжнародно-правовим відображенням народно­го і національного суверенітету. Згідно з ним кожний народ і нація мають право власною волею визначати свою долю, розв'я­зувати питання свого політичного статусу аж до утворення неза­лежної держави, а всі держави і міжнародні організації зобов'я­зані поважати рішення, які приймаються іншими народами та націями.

Необхідно зауважити, що зміст принципу рівноправності і са­мовизначення народів змінювався в залежності від історичних обставин. Був час, коли самовизначення зводилося до проблеми утворення самостійних національних держав, оскільки нація іс­торично склалася після держави. Прагнення нації утворювати власну державу пов'язане з конкретним станом суспільного роз­витку.

Як обов'язкова норма цеп принцип уперше був зафіксований у Статуті ООН (п. 2 ст. 1) і пізніше він неодноразово одержував своє підтвердження в документах 00Н, зокрема, в Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 року, Пактах з прав людини 1966 року, Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, Заключному акті Наради з без­пеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та в ін­ших документах міжнародного права.

Нормативний зміст принципу рівноправності і самовизначен­ня народів найбільш повно викладений в Декларації про принци­пи міжнародного права. Зокрема, в ній містяться такі основні правила поведінки держав:

а) усі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичним статус і здійснювати свій економічний, со­ціальний і культурний розвиток при обов'язковому поважанні цього права з боку всіх держав;

б) кожна держава зобов'язана сприяти за допомогою спільних і самостійних дій здійсненню цього принципу згідно зі Статутом ООН;

в) усі держави зобов'язані утримуватися від будь-яких на­сильницьких дій, які позбавляють народи їхнього права на са­мовизначення, свободу і незалежність;

г) народи у своїх домаганнях на здійснення права на самови­значення мають право звертатися і одержати підтримку від ін­ших держав і міжнародних організацій згідно зі Статутом ООН;

д) усяка держава повинна утримуватися від будь-яких дій, які спрямовані на часткове або повне порушення національної єд­ності й територіальної цілісності будь-якої іншої держави або країни.

З огляду на ситуацію, яка склалась у світі сьогодні, дуже важ­ливо пам'ятати, що принцип рівноправності і самовизначення народів — це право народів і націй, а не обов'язок, і здійснення цього права може бути багатоваріантним. Так, у Декларації вка­зані способи здійснення народом права на визначення: утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалеж­ної держави або об'єднання з нею, і, нарешті, встановлення будь-якого вищого політичного статусу, який вільно визначається на­родом.