Суб'єкти міжнародного публічного права

1. Поняття та види суб'єктів міжнародного права

Суб'єктом міжнародного права є утворення, здатне мати між­народні права й обов'язки, а також захищати свої права шляхом заявлення міжнародних претензій.

Це визначення стало тради­ційним. Коротше кажучи, суб'єкти міжнародного права — це учасники міжнародно-правових відносин, творці та носії відповід­них прав і обов'язків. Це також особа (у збірному розумінні), поведінка якої прямо регулюється міжнародним правом і яка вступає або може вступати в міжнародні публічні правовідно­сини.

Отже, основними формальними моментами, з якими пов'язане питання про правосуб'єктність, є: здатність заявляти претензії з приводу порушень міжнародного права, укладати юридичне дійсні в міжнародному плані договори й угоди та користування при­вілеями й імунітетами стосовно національних юрисдикції.

Такими здібностями й імунітетами володіють у першу чергу держави. Держава є необхідним, основним і універсальним суб'єк­том міжнародного права в силу самого факту свого незалежного існування, в силу свого суверенітету. Вона наділена універсаль­ною компетенцією і може укласти будь-який правомірний до­говір.

Основні принципи міжнародного права проголошують: нація і народ мають право на самовизначення, аж до створення своєї самостійної держави. Якщо нація чи народ піднялися на боротьбу за національне визволення, створили відповідні органи влади на території, що знаходиться під їх контролем, і які в силу їх між­народного визнання можуть представляти їх у міжнародних від­носинах, то в цьому випадку можна говорити про їхню правосуб'єктність. Ідеться про правосуб’єктність держави в процесі ста­новлення, тобто нації чи народу, які виборюють державну неза­лежність.

Правосуб'єктністю володіють і деякі міжнародні організації (наприклад, ООН). Цієї якості вони набувають внаслідок того, що держави — члени наділяють їх відповідними правами. Тому їх правосуб'єктність деякі автори вважаючи, похідною, а компе­тенція дещо обмежена, спеціальна. Вони. зокрема, можуть корис­туватися лише тими правами, які записані в їх статутах.

Окрім цих основних суб'єктів, існують і інші суб'єкти міжна­родного публічного права. Деякі з таких суб'єктів є державно-подібні утворення. До них відносяться Ватикан («держава-місто»), до об'єднання в 1990 р. Німеччини — м. Західник Берлін (мав особливий статус), «вільне місто Данциг» за Версальським дого­вором 1919 р. (тепер це м. Гданськ — Польща). Володіють об­меженою Правосуб'єктністю і фізичні особи. Поява людини (ін­дивіда) в якості суб'єкта міжнародного права призвело до ут­ворення нової галузі цієї системи права — гуманітарної. І це не випадково, адже основні права й свободи людини все більше ви­значаються міжнародним правом, не зважаючи на те, що вони реалізуються в основному через внутрішньодержавне право.

Насамкінець треба сказати, що питання про коло суб'єктів є дискусійним. Деякі зарубіжні юристи вважають, то такі юридич­ні особи, як компанії, концерни, є суб'єктами міжнародного пуб­лічного права. Окремі вчені, і, в першу чергу, І. А. Макарова, ставлять питання про надання міжнародно-правового статусу міжнародним неурядовим організаціям.

На думку автора, можна погодитись з позицією вітчизняних юристів-міжнародників², які називають дві обставини як пере­думови для визнання нового суб'єкта міжнародного права: 1) та­ке визнання має викликатися інтересами успішного розвитку між­народного співробітництва на базі загальновизнаних принципів міжнародного права; 2) суб'єкт нового виду повинен бути здатний фактично здійснювати свою міжнародну правосуб'єктність.

Тому концерни, корпорації, міжнародні неурядові організації не можуть бути суб'єктами міжнародного права, оскільки вони не є учасниками міжнародних відносин, що регулюються міжнарод­ним правом.