4. Кодифікація та подальший розпиток міжнародного публічною права

У системі міжнародного публічного права існує велика кіль­кість не досить чітких і не завжди між собою узгоджених норм. До того ж нормативні юридичні акти видавалися в різні часи та в зв'язку з різними обставинами. Все це, безперечно, створює труд­нощі при використанні правових норм, знижує ефективність існую­чого законодавства. Звідси випливає потреба систематизації в міжнародному праві.

Систематизація - це впорядкування діючих законів, усіх нормативних актів, зведення юридичних норм й упорядковану, узгоджену систему. Такою формою систематизації в міжнародному публічному праві і кодифікація. Філологічне походження терміну кодифікації (від лат. соdех) і «lасіо», що означає створення кни­ги, тобто звідних актів досить зрозуміло говорить про те, що наслідком кодифікацїї повинен бути письмовий акт. Стосовно до міжнародних відносин таким письмовим актом є міжнародний до­говір.

Вважається, що першим, хто висунув ідею кодифікації міжна­родного права, був англійський філософ і юрист І. Бентам. Він писав, що «не багато можна знайти в житті речей більш необхід­них, ніж кодекс міжнародного права».

Під кодифікацією в той час розумілось створення універсаль­ного кодексу, який би містив норми з усіх проблем міжнародного права її ухваленого всіма державами. Тобто кодифікація тракту­валася тоді як інкорпорація (при ній норми ліпне збираються за певним критерієм в єдиному збірнику). У той час як кодифікація супроводжується переробкою їх змісту з відміною одних і прий­няттям інших норм права. В останньому випадку мова йде про те, що при кодифікації не тільки фіксуються діючі міжнародні норми, але й вводяться нові міжнародні правила юридичного ха­рактеру, тобто не вже розвиток міжнародного права шляхом ви­дання кодифікаційного акту.

Прикладами розвитку міжнародного публічного права шляхом кодифікації в минулому можуть бути Віденський Регламент 1815 р., який закріпив попередні та пнів нові ранги дипломатич­них агентів (представників). Паризька Декларація про морську тину (1856 р.) та ін.

У сучасній теорії та практиці міжнародного права склалось саме таке широке розуміння кодифікації міжнародного права, яке відображає її сутність та призначення. Зокрема, проф. Г. І. Тункін відзначає, що кодифікація міжнародного права неодмінно тяг­не за собою уточнення і зміну діючих норм міжнародного права, а також додання нових норм. Виходячи з вищезгаданого, можна запропонувати дефініцію, яка є близькою до тієї, що запропону­вав нроф. А. П. Мовчан

Кодифікація міжнародного права— це систематизація міжна­родно-правових норм, що здійснюється суб'єктами міжнародних відносин шляхом перегляду застарілих, встановлення й точного формулювання змісту діючих, а також розробки нових норм, по­в'язаних предметом регулювання в єдиному нормативному акті.

Загальновідомо, що правотворчість у міжнародних відносинах має ряд особливостей. По-перше, творцями норм міжнародного права є самі її суб'єкти-держави, в окремих випадках — міжна­родні організації. По-друге, узгодження воль держав у цьому процесі з приводу змісту правил поведінки і визнання його як юридичне обов'язкового, тобто норми міжнародного права при­слуговують творчою

силою діючих принципів і норм сучасного міжнародного права. Така специфіка правотворчої діяльності у сфері міжнародних відносин обумовлює й особливості кодифікації міжнародного права.

Автор приєднується до думки тих учених, які не поділяють кодифікацію міжнародного права на офіційну та неофіційну. До речі, такни поділ до цього часу зустрічається в літературі з між­народного права і навіть v підручниках, що вийшли з друку в 1994 р.

Цілком слушно зауважує проф. А. П. Мовчан², що кодифікація міжнародного права — це міждержавна діяльність, вельми склад­ний політико-правовий процес, який в силу вказаних обставин мо­же мати тільки офіційний характер. Щодо кодифікації, що її про­водять окремі вчені або наукові установи (а таких спроб безліч), то її можна назвати науковою.

Питання кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права Статут 00Н відносить до компетенції Генеральної Асам­блеї. Для здійснення цього завдання в 1947 р. була створена Ко­місія міжнародного права. Комісія складається з 34 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю з числа видатних учених на 5 років. Комісія збирається на щорічних сесіях у Женеві, готує проекти багатосторонніх конвенцій з питань, які їй пропонує Ге­неральну Асамблея 00Н.

За роки свого існування вона підготувала ряд важливих про­ектів кодифікації, на підставі яких на дипломатичних конферен­ціях було вироблено та підписано багатосторонні конвенції (Же­невські конвенції 1958 р. про морське право, Віденська конвен­ція 1961 р. про дипломатичні зносини. Віденська конвенція 1963 р. про консульські зносин й тощо).

Велику роботу в справі кодифікації міжнародно-правових норм, що регулюють спеціальні галузі співробітництва, проводять Комісія з прав людини, а також такі спеціалізовані установи ООН як Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітній поштовий союз та ін.

Р о з д і л ч е т в е р т и й