Створення кнр та позиції великих держав.

1 жовтня 1949 р. на центральній площі Пекіна було проголошено Китайську Народну Республіку. У Китаї почав утверджуватися комуністичний тоталітарний режим. Уряд КНР оголосив про намір установити нормальні відносини з усіма країнами, включаючи й капіталістичні, на засадах рівності, взаємної вигоди та поваги суверенітету. Підкреслювався миролюбний характер зовнішньополітичного курсу країни. Разом із тим китайські керівники висунули гасло «триматися однієї сторони», тобто СРСР. Визначений курс зумовлювався ворожою політикою США до комуністичного уряду КНР.

Війна в Кореї та участь у ній КНР ще більше загострила американо-китайські суперечності, підкресливши особливе значення для КНР підтримки з боку Радянського Союзу. Пекін неодноразово заявляв публічно про позитивну роль СРСР у справі розбудови народного господарства в КНР.

Уже на початковому етапі свого існування КНР вдалося прорвати американську блокаду в Південно-Східній та Південній Азії. В 1949—1955 рр. були встановлені дипломатичні відносини КНР з Бірмою, Індією, Пакистаном, Цейлоном, Афганістаном, Індонезією. Але не з усіма цими країнами відносини розвивалися добре. Суттєві суперечки виникали з Індією щодо територіальних питань, політики Китаю в Тибеті. З'явилася потреба в уточненні китайсько-бірманського кордону. З певною недовірою ставилися до КНР в Індонезії. Таїланд та Філілпіни взагалі не визнали новий китайський уряд.

Країни Азії і США створили військово-політичні блоки СЕАТО, АНЗЮС, що значною мірою були спрямовані проти Китаю. На грунті антикомунізму США спромоглися залучити до цих блоків деякі країни ПСА (Таїланд, Філілпіни).

Успіхові політики США вельми сприяв той факт, що китайські комуністи, натхнені перемогою над Гомінданом, намагалися стимулювати революційний рух у сусідніх азіатських країнах. Проте зовнішньополітичні можливості Пекіна в Азії суттєво обмежувала його участь у корейському конфлікті, що її Вашингтон кваліфікував як вияв «китайської загрози». З підписанням угоди про припинення війни в Кореї (1953) ситуація для КНР дещо поліпшилася. Зміцненню довіри до Китаю сприяла гнучка політика китайської делегації на Женевській нараді з питань Кореї та Індокитаю (1954). Зусилля китайської дипломатії спрямовувалися на те, щоб запобігти прямій воєнній конфронтації з США та забезпечити безпеку південних кордонів країни. Китай не бажав бути втягнутим у нову війну.

Поширювання кола протиріч із зовнішнім світом підштовхнуло Пекін до пошуку нових партнерів — економічних, політичних, ідеологічних Активізувалося намагання зняти гостроту конфронтації зі США

Через різноманітні канали китайське керівництво давало зрозуміти Вашингтонові, що не бажає зіткнення та триматиметься осторонь від війни в Індокитаї КНР установила непрямі економічні контакти зі Сполученими Штатами, зокрема купуючи нафтопродукти та хімічні товари через Гонконг і Макао. У свою чергу, Пекін відвантажував товари за океан Гонконг був однією з баз для здійснення війни в Індокитаї. Однак США не реагували на всі ці сигнали. Особливо китайське керівництво не влаштовувала позиція СПІА щодо Тайваню та прикордонного конфлікту з Індією.