
Південно-Східна Азія в умовах біполярного світу.
Франко-в’єтнамський конфлікт - Перша Індокитайського війна
23 вересня 1945 - початок війни за реоккупацію В'єтнаму Францією (Нам Бо). Відповідно до в'єтнамсько-французькими угодами 1946 року, Франція погодилася визнати Демократичну Республіку В'єтнам (ДРВ) як «незалежну державу», яке має армію і парламент, у складі Індокитайської конфедерації і Французького Союзу, тобто в складі Франції. Наприкінці 1946 року Франція і В'єтмінь звинуватили один одного в порушенні підписаних угод, і 19 грудня загони В'єтміню атакували французькі війська, а Франція почала бойові дії, спрямовані на повернення всієї в'єтнамської території під свій контроль. Франція намагалася привернути на свою сторону місцеве населення, поставивши в 1949 році колишнього імператора Бао Дая керівником номінально незалежного уряду маріонеткового Держави В'єтнам, але вже не імператором. Однак В'єтмінь відмовився визнати новий режим і після 1949 року зміцнив своє становище, користуючись підтримкою Китаю. У свою чергу Франція отримала з 1951 року велику військову й економічну допомогу від США.
Березень-травень 1954 - французькі війська були оточені і розбиті при Дьен Бьен Фу. Ця обставина і вимога міжнародної громадськості припинити агресію прискорила підписання мирного договору на міжнародній нараді у Женеві.
За підсумками переговорів 6 березня 1946 було підписано Угоду про незалежність В'єтнаму, згідно з якою Франція визнавала Республіку В'єтнам «вільною державою», представники ДРВ погоджувались на входження до федерації та заміну китайських військ у Пн В'єтнамі, введених за рішенням Потсдамської (Берлінської) конференції 1945, на французькі. Воєнні дії припинялися. Питання об'єднання В'єтнаму мало вирішуватись шляхом референдуму. Аналогічні угоди було підписано з Лаосом (27 серпня 1946) та Камбоджею (7 січня 1946).
Отже, перша індокитайського війна – це війна за збереження Францією своїх індокитайських колоній. Вона почалася в 1945 (повернення французьких військ в регіон і перші збройні сутички) або 1946 (початок повномасштабної війни у В'єтнамі) році. Завершилася у 1954 році підписанням Женевських угод. Основні події війни відбувалися на території В'єтнаму. Також бойові дії велися на території Камбоджі і Лаосу, проте тут вони не зробили значного впливу на хід війни. У всіх випадках Франція за підтримки місцевих союзників (а з 1950 року і за підтримки США) вела боротьбу проти місцевих комуністичних повстанців, що боролися за незалежність своїх країн.
Женевська конференція 1954 р. - Поділ В'єтнаму: 20 липня 1954 - підписання Женевської конвенції по В'єтнаму. В роботі ради взяли участь представники США, Франції, Великобританії, СРСР, Китаю, Лаосу, Камбоджі і двох в'єтнамських урядів: Бао Дая (Південного В'єтнаму) і В'єтміню (Північного В'єтнаму). Договором про припинення військових дій між Францією і В'єтмінь, підписаним у липні 1954 року, передбачалося тимчасове розділення держави по 17-й паралелі; проведення в липні 1956 року виборів, необхідних для об'єднання Північного і Південного В'єтнаму; виведення французьких військових підрозділів з Півночі і заборона нарощування озброєнь в будь-який з зон; створення міжнародної комісії для спостереження за виконанням договору. Таким чином, було визнано існування двох незалежних держав - Демократичної Республіки В'єтнам (Північний В'єтнам) і Держави В'єтнам, (Південний В'єтнам). Північний В'єтнам зберіг на подальші роки основні державні структури ДРВ, які почали формуватися ще в 1946 році, і проголосив лінію на будівництво соціалізму під керівництвом Комуністичної партії і президента Хо Ші Міна. У Південному В'єтнамі Нго Дінь Зьем змістив в 1955 Бао Дая, проголосив Республіку В'єтнам та став президентом.
Коре́йська війна́ 1950—1953 років — збройний конфлікт між Корейською Народно-Демократичною Республікою та Південною Кореєю, який тривав з 25 червня 1950 року до 27 липня 1953 р.
Часто цей конфлікт часів холодної війни розглядається як опосередкована війна між США c їх союзниками і силами КНР і СРСР. До складу північної коаліції входили: Північна Корея і її збройні сили; китайська армія (оскільки офіційно вважалося, що КНР в конфлікті не брала участь, регулярні китайські війська формально вважалися сполуками так званих "китайських народних добровольців"); СРСР, який також офіційно не брав участь у війні, але багато в чому взяв на себе її фінансування, а також відправив на Корейський півострів частини ВПС і численних військових радників і фахівців. З боку Півдня у війні брали участь Південна Корея, США, Великобританія і ряд інших країн у складі миротворчих сил ООН.
Відповідно до угод між союзниками про орга¬нізацію повоєнного миру на Далекому Сході територію Кореї було поділено по 38-й паралелі на дві зони відповідальності: на північ — Радянської Армії, на південь —американських військ.
Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а його мета полягала в поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального панування Японії та створенні корейської демократичної держави.
Ця домовленість стала наслідком компромісу між СРСР і США.
СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалежної та неподільної держави, маючи на увазі, що на Корейському півострові буде створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво.
Сполучені Штати запропонували власний план, який передбачав установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20—ЗО років, після якого можна буде надати незалежність корейському народові. Реалізація цього плану привела б до створення на Корейському півострові держави — союзника США.
Радянська Армія, розгромивши японську Квантунську армію в північно-східному Китаї та угруповання японських військ на Корейському півострові, наприкінці серпня 1945 р. вийшла на лінію 38-ї паралелі. Війська США висадилися на півдні Кореї 8 вересня, тобто за шість днів після капітуляції Японії, і по суті не брали участі в розгромі японських військ на корейській території.