4. Вплив педагогічних товариств на відкриття дитячих садків. Поділ дитячих садків на платні приватні та безплатні (народні).

Поодинокі спроби відкриття дитячих садків робилися і в наступні роки. Значну роль у розвитку суспільного дошкільного виховання відіграли педагогічні товариства, які почали з'являтися на початку XX ст. у великих містах України. Вони носили громадський самодіяльний характер. До їх складу входили педагоги, лікарі, прогресивні діячі інших професій, освічені батьки, тобто ті, кого цікавили й непокоїли проблеми виховання дітей дошкільного віку.

Педагогічні товариства відкривали дитячі садки, популяризували ідею суспільного виховання дітей-дошкільнят, сприяли поширенню наукових поглядів на виховання тощо. Деякі з товариств навіть здійснювали підготовку педагогів дошкільного виховання. Більшість педагогічних товариств ставили за мету допомогу дітям простого народу шляхом відкриття для них закладів суспільного дошкільного виховання.

Найбільшими і найактивнішими були товариства м. Києва: Київське товариство народних дитячих садків і Фребелівське педагогічне товариство. Обидва були засновані в 1907 році.

Загальна кількість зареєстрованих товариств склала на початок 1917 року – 15. У періодичних виданнях тих часів згадувалися товариства міст Одеси, Миколаєва, Кременчуга, Катеринослава, Житомира та ін.

Суспільне дошкільне виховання виникло й розвивалося виключно як ініціатива приватних осіб та педагогічних товариств. Уряд царської Росії, Міністерство народної освіти байдуже ставилися до цієї проблеми та ігнорували всі звернення і пропозиції прогресивних діячів.

Дошкільні заклади не були включені до державної освітньої системі; і не мали державного фінансування. Всі вони існували або на кошти батьків або на благодійні пожертви.

5. Політика уряду Української народної республіки в галузі народної освіти у 1917-1919 роки

Така ситуація зберігалася до 1917 року. Відсутність державної підтримки гальмувала розвиток суспільного дошкільного виховання. У 1917 році в Україні налічувалося всього 47 зареєстрованих дитячих садків.

Попри всі труднощі, заклади суспільного дошкільного виховання мали деяке розповсюдження. Причому існували вони не тільки у формі дитячих садків. Можна стверджувати, що в цей час склалася навіть певна система суспільного дошкільного виховання: дитячі садки, ясла, осередки, майданчики, притулки.

Дитячі садки поділялися на дві групи, платні приватні та безплатні (народні).

Платні приватні дитячі садки існували за рахунок одержуваної плани. їх відвідували діти заможних батьків, що належали до середніх прошарків населення. Дитячі садки мали на меті всебічне виховання дітей та їх підготовку до школи. Час перебування дітей у цих садках обмежувався 4-6 годинами.

Тим, хто відкривав дитячі садки в Україні, в той час було дуже складно. Вони були одними з перших і йшли невідомим шляхом. Не було чіткого уявлення про організацію дитячого садка, не визначено зміст виховної роботи, відсутнє методичне забезпечення. Тому кожен дитячий садок створювався у відповідності з поглядами його засновників. Широко використовувався зарубіжний досвід і, перш за все, педагогічні системи Ф.Фребеля, М.Монтессорі, творчі напрацювання російських педагогів.

На краще ситуація змінилася на початку другого десятиріччя XX ст. Це сталося завдяки діяльності київських педагогічних товариств, які активно розробляли питання теорії і методики дошкільного виховання [17, c. 32].

Як показало вивчення матеріалів дитячих садків, дітям читали художню літературу, проводили з ними бесіди, заняття з малювання, ліплення, ручні роботи (вирізання, плетіння, вишивання та ін.), будування з фребелівського матеріалу, праця у природі. Широко застосовувалися ігри (організовані, вільні, рухливі). Дітей виводили на прогулянки, екскурсії. Зі старшими дітьми проводили предметні уроки, спрямовані на розумовий розвиток, вчили грамоті, лічбі, а іноді й іноземним мовам.

Цікавим був досвід організації родинних дитячих садків. Вони не мали офіційного статусу. Батьки об'єднували свої зусилля для виховання дітей. Дітлахів збирали на 2-4 години для спільних ігор та занять, які проводили батьки або запрошені вихователі.

Народні дитячі садки призначалися для дітей з бідних родин. Створювалися та утримувалися вони на кошти педагогічних товариств. Іноді такі дитячі садки відкривали для дітей своїх робітниць власники великих підприємств.

У народних дитячих садках кількість вихованців була досить великою – близько 100 дітей. Групи складалися з 50 малюків. Перебування дітей у цих дитячих садках було тривалим – 8, а іноді й більше годин. У навчально-виховному процесі перевага надавалася заняттям ручною працею, проведенню народних дитячих ігор.

Перший народний дитячий садок було відкрито в Києві в 1902 році Київським товариством сприяння вихованню і захисту дітей.

Ясла, як і народні дитячі садки, також призначалися для дітей бідніших верств населення, але їх відвідували діти до трирічного віку. Становище малюків у сім'ях робітників на той час було жахливим. Матері, які працювали, були вимушені залишати без догляду навіть дітей-немовлят. "Няньками" ставали старші діти, які нерідко самі ще були дошкільного віку. У яслах малюків доглядали, годували, але виховної роботи з ними майже не проводили.

Осередки також мали багато спільного з народними дитячими садками, їх метою було забезпечення догляду за дітьми під час праці батьків на виробництві. Діяли вони за принципами народних дитячих садків. Були осередки які призначалися для дітей тільки дошкільного віку, а були й змішані – для дітей дошкільного та шкільного віку.

Майданчики функціонували сезонно, переважно влітку. Призначення майданчиків – організація дозвілля дітей, їх виховання та оздоровлення. Розраховані вони були на велику кількість дітей – 100-150 осіб. Як правило, організовувалися в парках та садах. Майданчики були як платні – для дітей заможних батьків, так і безплатні – для дітей з бідних родин. На майданчиках для дітей організовувалися ігри, читання, проводилися бесіди, розучувалися вірші та пісні, з дітьми проводили заняття з ручної праці, малювання; ліплення. Влаштовувалися екскурсії, прогулянки, дитячі свята. На майданчиках працювали педагоги, серед яких було багато "фребелівок" – виховательок, які спеціалізувалися на вихованні дітей дошкільного віку. Майданчики користувалися великою популярністю й були створені в багатьох містах України. У Києві перший дитячий майданчик було організовано в 1892 році на Володимирській гірці [17, c. 34].

З 90-х років XIX ст. почалася діяльність земств з організації на селі притулків-ясел для догляду за дітьми під час літніх сільськогосподарських робіт.

В Україні функціонувала також система закладів опіки для дітей-сиріт, у яких перебували й діти дошкільного віку.

Перші дитячі садки відкривали освічені жінки, які мали хист до педагогічної діяльності. Між тим, ця справа вимагала спеціальної фахової підготовки.

На початку XX ст. Київськими педагогічними товариствами були відкриті два навчальні заклади, які спеціалізувалися на підготовці дошкільних працівників.

8