Поняття європи у філософії історії ернста трьольча

Європа як складний феноменом, що не зводиться до геополітичних, економічних чи культурно-цивілізаційних критеріїв, потребує комплексного підходу з обов’язковим урахуванням наявності інших цивілізацій. Одна із спроб осмислення Європи у такому руслі належить німецькому філософу Ернсту Трьольчу.

У своїй праці «Історицизм і його проблеми» Е. Трьольч перш за все піддає критиці поняття «універсальної історії» (Universalgeschichte), що стало синонімом «всесвітньої історії» . Автор вважає, що людство існує як цілісність, але не може бути пізнаним як таке, оскільки основні поняття – людської гідності, справедливості, добра – не є загальноприйнятими, а лише втіленими в конкретних культурних контекстах. Можна вести мову про історію окремих великих груп, або культурних сфер, і європейська лише одна із них. Ісламська, єгипетська, китайська та інші сфери, мають власну історію розвитку.

Можливі концепції всезагальної історії та ентелехії історії є нічим іншим, як проекцією європейського бачення себе на світ, філософуванням про європейця, з його «наївною і витонченою зверхністю» [1; с. 607]. Е. Трьольч закликає відмовитись від культурного монізму та перебільшеного почуття власної значущості, що притаманне європейцям, і зосередитися на процесі власного становлення, не поширюючи його принципів на неєвропейські культурні формації. «Для нас існує тільки всесвітня історія європеїзму» [1; с. 606], заявляє Трьольч. Європеїзм постає як поняття і в той самий час як альтернатива «світової історії» . Обґрунтовуючи концепцію європеїзму, Е. Трьольч переходить до аналізу європейської культури та її особливостей в руслі адекватної самооцінки та саморефлексії.

Першою особливістю європейців, за твердженням філософа, є вміння споглядати власну культуру, і як наслідок, формування історичного мислення, вільного від міфологічних елементів.

Другою характерною рисою є тісний зв’язок з античністю: європейський світ заснований не лише на рецепції античного, а на повному і усвідомленому зрощенні з ним. Цей зв’язок дає Європі глибину, повноту, складність і рухливість, а також, вже згадану схильність до історичного мислення.

Наступними елементами концепції Європи є раціоналізм греків, римське право та міський устрій середньовіччя, що призвели до виникнення двох центрів сучасної Європи – раціонально керованої держави та великого підприємства, пов’язаного із світовим ринком.

Особливе місце у концепції Європи Е. Трьольч відводить християнській церкві, що стала посередником між сучасністю та античністю, і ще й досі бере участь у формуванні всіх європейських проблем. Така роль, на думку філософа, не властива жодній із світових релігій у їх відношенні до держави, суспільства та культури. Проте, у творі «Християнство серед світових релігій» , Е. Трьольч переглядає ідею християнства як абсолютної релігії, зазначаючи, що воно пропонує лише один із можливих шляхів спасіння [2; с. 487]. Це є продовженням лінії відмови від «світової історії» .

Е. Трьольч зауважує, що Європу не можна звести до одного культурного стандарту. Особливість Європи полягає у поєднанні принаймні двох виняткових ступенів культури – північноєвропейської та середземноморсько-античної. Проте, не зважаючи на культурні та національні відмінності, Європа є цілісною.

Е. Трьольч також торкається проблеми меж європеїзму. Він відділяє від європеїзму ісламський світ, так як «цілі ісламського світу ніколи не були, як в Європі, цілями автономного та вільного і безмежного, незалежно чинного людського духу» [1; с. 623]. Проте, до європеїзму включена Росія, яка тісно пов’язана із Заходом расово, релігійно, політично та економічно, а також Америка, як «колонія, духовно повністю просякнута европеїзмом» [1; с. 624].

Філософ вважає неможливим вихід за межі європеїзму, але європеїзм відкриває двері до розуміння культур неєвропейських. Так, вповні ми можемо пізнати лише самих себе, а інших ми пізнаємо у відношенні до себе. Це свого роду герменевтичне коло, яке все ж передбачає лише часткове розуміння Іншого. Е. Трьольч не засуджує самопроекцію, допоки вона не претендує на абсолютне знання людства. Пізнання інших у відношенні до себе не повинно розглядатися як перешкода, а як передумова розуміння.

Підсумовуючи, можемо ствердити, що Е. Трьольч вважає західноєвропейську культурно-цивілізаційну формацію унікальною, але не універсальною. Дослідник відкидає «європоцентризм» чи, так званий, «європейський шовінізм» , але у той самий час намагається підкреслити особливість європеїзму, його риси та цінності. У своїх працях Е. Трьольч вже на початку двадцятого століття розставив важливі акценти щодо європейської культури, її співвідношення з незахідними культурами та особливостей взаємодії національних ментальностей в межах об’єднаної Європи.

Проте, Е. Трьольч не передбачав трансформацій, що відбудуться в Європі до кінця століття. Проникнення неєвропейських елементів, творення цивілізаційно різнорідної європейської канви додало до європейських рис ще й полікультурність. Європа вже не може зосереджуватися лише на собі, як цього навчав Е. Трьольч, але повинна побачити себе у світлі Іншого і сприйняти Іншого, що вже став частиною Свого.

Література:

1. Трёльч Э. Историзм и его проблемы: логическая проблема философии истории / Э. Трёльч; [пер. с нем. М. Левина, С. Сказкин] – М. : Юрист, 1994. – 719 с.

2. Harrington A. Ernst Troeltsch’s Concept of Europe / A. Harrington // European Journal of Social Theory. – 2004. – V. 7. – P. 479 – 498.

Олійник Сергій

Київський національний університет імені Тараса Шевченка