Деформалізація інститутів пострадянської держави

Процес державного будівництва, що розгорнувся у пострадянських країнах, має ряд специфічних особливостей. Шлях, який обрали країни, що раніше належали до радянського блоку, відрізняється несучасними механізмами реалізації влади, неефективною політико-інституційною системою, превалюванням неформальних норм та практик у функціонуванні всіх сфер сууспільного життя. Розгляд роздержавлення інститутів, трансформації взаємодії держави та політичної системи в цих країнах є необхідним для адекватного всебічного розуміння процесів перформатування їх політичного устрою.

Об’єктом дослідження є політико-інституційна система у пострадянських державах. Предмет дослідження – процеси деформалізації суспільно-політичних інститутів у цих країнах.

Метою нашого дослідження є аналіз трансформацій системи формальних та неформальних інститутів, що розгорнулися на пострадянському просторі. До основних завдань ми відносимо дослідження еволюції політичної системи, зокрема аналіз роздержавлення суспільно-політичних інститутів в умовах неопатрімоніальних режимів, дистрофії переформатованих політичних систем, процесів деформалізації правил. В дослідженні ми прагнемо розглянути взаємодію політичної системи та держави в країнах, що входили раніше до СРСР. Ми пропонуємо проаналізувати трансформаційні процеси, що розгорнулися на рівні політичних систем пострадянських держав, дослідити взаємодію формального та неформального рівнів регулювання суспільно-політичних відносин, розглянути феномен роздержавлення інститутів, а також вплив патронажно-клієнтарних мереж на формування та розвиток держави, проаналізовати роль процесів бюрократизації в умовах широкого розповсюдження корупції на всіх рівнях державної влади.

Актуальність теми зумовлена тим, що інституційна система пострадянських суспільств зазнає суттєвих змін. Вплив зовнішнього середовища та специфіка внутрішнього розвитку призвели до суттєвого спрощення політичної системи в пострадянських державах. Саме поняття деформалізації державних інститутів означає їх роздержавлення, вихід держави з тих чи інших сфер, її витіснення, послаблення її впливу.

Деформалізація державних інститутів охоплює ряд феноменів:

Деформалізація правил як процес заміщення неформальними правилами формальних в інституційній системі суспільства.

Процеси зміни форм власності у масштабі, що змінює стратегічні можливості держави (state capacity) у внутрішній політиці.

Втрата державними інститутами зон впливу та контролю, зміна рівня потенційного втручання державних агентів у суспільне життя.

Зниження якості держави на пострадянському просторі пов’язано зі спрощенням структури управлінських інститутів, що відбувається, зокрема, за рахунок переходу до ручного керування. Деінституціоналізація політитчної системи є результатом адаптації суспільства та еліт до нових умов життя післярадянського періоду. В умовах політичного, соціального та економічного хаосу 90х років всі суспільні відносини почали регулюватися на основі легітимності традицій, в тому числі і державні, і фіскальні, і поліцейські відносини. В результаті формальна зона в усіх сферах суттєво зменшилася, змінивши докорінним чином політичну систему, нівелювавши її роль. Публічна влада реалізується на основі патронажно-клієнтарних схем, не потребуючи для цього складної інституціональної системи політико-правових механізмів

Осмислення деформалізації інститутів держави можливе через розмежування понять дієздатності та суб’єктоздатності держави. Ми розуміємо дієздатність як ефективність політичних інститутів, а суб’єктоздатність як силу і автономність як функцію інституційного ландшафту. Ч. Тіллі визначає рівень дієздатності держави як міру того, наскільки втручання державних агентів в існуючі недержавні ресурси, види діяльності та межособистісні стосунки впливає на існуючий розподіл цих ресурсів, видів діяльності та межособистісних стосунків, а також на взаємозв’язок між цими розподілами. Якщо за цими показниками режим має високий рівень впливу, будь-яка дія державних агентів спроможна здійснювати істотний вплив на ресурси, діяльність та міжособистісні стосунки громадян. [1]

В якості вихідного концепту пропонується рзглянути «ранню державу» (early state). [3] Лише вийшовши за рамки сучасної парадигми політичної системи західного зразка можна зрозуміти та проаналізувати процеси державного будівництва, які розгорнулися на пострадянському просторі. Так, неопатрімоніалізм як принцип сінтезу традиційного та сучасного в суспільстві відображає альтернативну гілку еволюції політичного утворення. Неопатримональні режими функціонують за рахунок «сірої зони» - простору, у якому неформальні правила накладаються на формальні, перебираючи на себе вирішення вагомої частки суспільних питань. Таким чином, частина офіційно закріплених за державою повноважень переміщується до принципово іншої юрисдикції. [4] Публічний простір скорочується, а ті інститути, що реально функціонують, переміщуються у тінь: за демократичним фасадом здійснюються реальна політика та економіка.

Пострадянські країни відчувають гострий брак могутності держави, що обумовлена повним переформатуванням ключових функцій її агентів, ослабленням її інституційної структури.

Література:

1. Рено У. Патронаж, который строит государство, и патронаж, который его разрушает: как провести различие [Электронный ресурс]/ Рено У. // – режим доступа: http://www.intelros.ru/pdf/prognosis2_07/Reno.pdf

2. Радаев В.В. Деформализация правил в российской хозяйственной деятельности / Радаев В.В. // Вопросы экономики. – 2001, - № 6. – С. 60-79;

3. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах / Хантингтон С. — М.: Прогресс-Традиция, 2004. — 480 с.

4. Venelin I. Ganev Postcommunism as a Historical Episode of State-Building: a Reversed Tillyan Perspective / Venelin I. Ganev; Kellogg-Institute, Working Paper No 289, November; Valerie Sperling (ed.), 2000. Building the Russian State. Institutional Crisis and the Quest for Democratic Governance. Boulder: Westview Press.

5. Фисун А.А. Неопатримониализм: разгадка постсоветских трансформаций?// Фисун А.А. / «Ойкумена» №2, осень-зима 2004. - стр.130-140.

6. H. E. Hale Correlates of clientelism : political economy, politicized ethnicity, and postcommunist transition / Henry E. Hale in Herbert Kitschelt and Steven Wilkinson, eds., Patrons, Clients, and Policies: Patterns of Democratic Accountability and Political Competition (Cambridge, UK: Cambridge University Press, 2007), pp.227-250. Courtesy of the copyright holder, Cambridge University Press.

Марасюк Сергій

Житомирський державний університет ім. Івана Франка