К. Калхун: націоналізм як рушійний елемент державотворення

Сприйняття нації та її ідентичності є таким, що існувало з прадавніх часів. Націоналізм як «дискурсивна формація» тісно пов’язує націю та державу між собою, а отже, питання політики, культури та ідентичності. Він виступає засобом (пере)осмислення зв’язків особливої форми «уявлення» соціальної солідарності та колективної ідентичності. Дискурс націоналізму виник частково як спроба осмислити ідентичність у масштабі та формі, котрі відповідали розвиткові сучасних капіталістичних ринків і сучасних держав. У цьому контексті ідея нації відповідає розширенню масштабів організації соціального життя: «Хоча нації можуть об’єднуватися щільними мережами соціальних відносин та інституціональної взаємозалежності, сам їх масштаб передбачає, що вони є перш за все категоріальними ідентичностями» [1, с. 188]. Це вказує на те, що як не намагалися б ідеологи націоналізму подавати націю як «спільноту» або «сім’ю» , вона ніколи не буде таким щільним локальним об’єднанням.

К. Калхун наводить загальну схему, що складається із десятьох важливих пунктів окреслення національної риторики, важливої для процесу державотворення, виходячи з чого він робить висновок про те, що нація конституюється самими цими твердженнями, образом мовлення, мислення та дії. Те, що жодне визначення нації не стало загальновживаним, дослідник пояснює тим, що дискурс націоналізму тісно переплітається з практичними проблемами сучасної політики. Спірність ідей нації зумовлюється тим, що кожне конкретне визначення надає привілеї одним спільнотам, інтересам та ідентичностями, та дискредитує вимоги інших. Можна констатувати відсутність об’єктивних критеріїв статусу нації до політичних процесів.

Тому можна говорити про три виміри націоналізму: а) націоналізм як дискурс; б) націоналізм як проект; в) націоналізм як спосіб оцінки. У першому випадку мова йде про самовираження скрізь призму ідей нації та націоналізму та вироблення власне націоналістичної мови та мислення. У другому випадку націоналізм пов’язується із соціальними рухами та державою, метою яких є визначення спільності, самовизначення та об’єднання територій. У цьому контексті дуже часто націоналізм виступає елітарним проектом, створений таким чином, щоб підтримувати моделі панування. Більш за все такі проекти застосовуються до постколоніальних країн, котрі, як правило, це заперечують. У третьому випадку націоналізм розглядається як ідеологія.

Як зазначає К. Калхун, неможливо у повному обсязі зрозуміти поняття нації та націоналізму остільки, оскільки значення та форми культурних особливостей у сучасних умовах змінилися. Важливим фактором зміни цих форм виступає формування держави та процес державотворення. Водночас сам націоналістичний дискурс є елементом глобального культурного розвитку, котрий привів до перетворення етнічності та культурних особливостей, що у свою чергу вплинуло на процес формування самої держави. Але обмежувати націоналістичний дискурс формуванням держави неможна, оскільки він виявляє себе у тих сферах, що прямо не пов’язані із державотворенням. Тем не менш він має багато спільного із расовими, гендерними, класовими та іншими закликами до згуртованості. У цьому контексті для К. Калхуна важливим є те, що «націоналізм – це засіб створення ідентичності» [див. 1, с. 41], фундаментальний образ мовлення, думки та дії. Але він відмінний від етнічності, що залишається одним із засобів організації колективних ідентичностей минулого.

Важливим є зауваження про те, що світова система націй залишається одночасно як стимулом, так обмеженням для націоналізму: «… стимулом, тому що немає жодної іншої підстави для участі у міжнародних справах, а обмеженням – тому що вважається, що уся множина держав вже дана» [1, с. 237]. Саме тому у сучасних умовах держави отримують визнання за особливих обставинах.

Таким чином, з точки зору сучасності неможливо пояснити націоналізм, опираючись на культурні традиції та етнічність. К. Калхун пропонує розглядати засоби, за допомогою яких націоналізм утворює дискурсивну формацію, котра визначає розвиток сучасної держави та прагне контролювати її.

Націоналізм відіграє важливу роль у процесі здобуття політичної легітимності. Дискурс націоналізму активно задіяний у процесі державотворення та конструювання спільної ідентичності, він використовується для забезпечення достатньої відповідності між націє та державою. Але проблеми самовизначення залежать і від міждержавного визнання.

Отже, виходячи з вищеозначеного можна стверджувати, що дилемою державотворення виступає власне націоналізм в його різноманітних вимірах (як дискурс, проект, або спосіб оцінки), за допомогою яких формуються ті чи інші категоріальні ідентичності покладені в основу націотворення.

Література:

1. Калхун К. Национализм / Калхун Крейг; пер. А. Смирнова. – М.: Издательский дом «Территория будущего» , 2006. – 288 с.

Кравчук Микола

Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка