Політичний міф у масовому суспільстві: проблема модифікації суспільної свідомості

Міф як феномен суспільної свідомості має глибоко ретроспективний характер. Від початку міф був засобом, за допомогою якого людина гармонійно співіснувала з навколишнім середовищем, пояснювала невідоме, продукувала своєрідну систему координат для власного орієнтування.

Проте сучасний міф має інші особливості та призначення, на відміну від міфу традиційного.

ХХ століття позначилося появою нового типу людини – людини-маси і відповідно масового суспільства. Таке суспільство, абсорбувавши вихідні параметри ірраціонального мислення та некритичного сприйняття, підготувало грунт для реактуалізації міфу. Проте у масовому суспільстві міф набуває іншої специфіки і розглядається як соціальний, або політичний.

І хоча вивченню міфу почали приділяти увагу ще в часи античності, однак основні положення щодо їх використання у політиці були висунуті Дж. Сорелем. Мислитель зазначав, що міф є елементом колективної свідомості - певного класу або групи, і відбиває їхні прагнення та бажання. Він протиставляє міф науковим формам освоєння реальності. Міфи є основою будь- яких масових рухів та виступів.

М. Маклюен наголошує, що сучасне масове суспільство характеризується тим, що ЗМІ конституюють власну реальність. Таким чином останні створюють свій міфологічний простір. Тому міф є основним засобом сприйняття світу людиною-масою.

Шиллер теж акцентує увагу на великому впливі політичної міфотворчості на сучасне суспільство. Зокрема, він визначає і найбільш розповсюджені міфи сьогодення: міф про плюралізм ЗМІ, про нейтралітет уряду, про відсутність соціальних конфліктів, про індивідуальний вибір та свободу кожного, а також міф про незмінну природу людини.

Основною функцією міфу стає легітимація існуючого порядку шляхом впливу на масову свідомість. «Перш за все міфи використовуються там, де не вистачає легітимності» - зазначає Ш. Плаггенборг [1, c. 326].

Не зважаючи на те, що сучасний міф характеризується такими бінарностями, як добро-зло, своє-чуже, героїзація минулого та звернення у майбутнє, символізм тощо, тобто рисами, які притаманні традиційним міфам, все ж вони змістовно і функціонально різняться.

На відміну від архаїчних міфів, які забезпечували гармонійне співжиття людей та мали колективні початки, політичний міф претендує на оволодіння умами та емоціями людей. Масове суспільство з притаманними йому властивостями втрачає спроможність протистояти силі навіювання, стає об’єктом маніпулювання з боку формальних і неформальних провладних структур.

Таким чином, у ХХ столітті ірраціональність стала не тільки нормою, але й необхідністю, закономірним наслідком чого виступає міфологізація свідомості, заміна реального світу бажаним, міфічним.

Особливістю сучасної міфотворчості є поділ на масу та керуючих, еліту, міфотворців. Останні свідомо піднімають на поверхню ті чи інші міфи, звертаючись до глибинних пластів психіки. Таким чином політичний міф не може наразі вважатися тільки явищем ірраціональним, проте є раціональним з точки зору того, хто свідомо його культивує.

Міф стає політичною зброєю, яка заснована на знанні людської психіки. Його ціль – імітація реальності. Беручи за основу певні архетипи, політичний міф переходить з раціонального до ірраціонального осягнення реальності, тим самим уможливлюючи управління масою через існування колективного підсвідомого, яке Юнг назвав архетипом.

Міфи завжди існують у свідомості людей. Втрата міфів означала б кризу світогляду, викликала б ентропію. В цьому розрізі буде доречним привести висловлювання Дж. Сореля: «Дайте мені міф, і я переверну світ» [2, с. 152].

В основі політичного міфу – слово, яке символізує певне явище, подію тощо. Символіка займає одне з провідних місць у конституюванні міфу. Адже масова свідомість не сприйнятлива до логічних конструктів, для неї характерна націленість на образне сприйняття, яке міститься у слові. Віра виступає в ролі основного атрибуту міфологічної свідомості. Міф стає догмою, непорушним переконанням. Саме тому дуже важко боротися з міфом, протистояти йому. Останній, отже, має насамперед внутрішній вимір.

Крім того, міф є вагомим стимулюючим засобом до дії. Він дає упевненість у власних силах, непереможність, а головне – мету, певний ідеал, що визначає напрям руху.

Політичний міф так чи інакше корелюється з політичною реальністю, певною мірою відображаючи глибинні інтенції всього суспільства чи його окремих груп. Ці устремління і є тим гачком, на який перманентно реагує те чи інше суспільство; реагує так, як вигідно генераторам самого міфу. Масова свідомість не творить спротиву механізмам впливу, завдяки чому міф укорінюється у свідомості людини і стає невід’ємною складовою повсякденного життя. Тому сучасне суспільство як масове є придатним для сприйняття міфологем, що продукуються політичними силами. Всі його бажання, прагнення, цілі та інтереси визначені не ним самим, вони є матеріалом, свідомо модифікованим в інструмент управління цим же суспільством. Первинна функція міфу – солідаризація та інтеграція – збережена: тепер міф інтегрує цілком залежне від своїх потреб і прагнень суспільством у глобальну споживацьку спільноту, солідарну у проявах свого типізованого життєсвіту, управляти яким на рівні «знання і бажання» значно простіше, ніж будь-коли за всю історію. Абстрагуватися, вийти за межі такої міфореальності - значить вийти за межі власного соціального, культурного, політичного тощо комфорту, що ставить перед кожним майже нездійсненні вимоги.

Література:

1. Плаггенборг Шт. Революция и культура. Культурные ориентиры в период между Октябрьской революцией и эпохой сталинизма. - СПб., 2000. - 416 с.

2. Шестаков B. Понятие утопии и современные концепции утопического// Вопросы философии. - 1980. - № 10.

Калюжна Юлія

Запорізька державна інженерна академія