Ідея Пан’Європи в контексті загальноєвропейських інтеграційних процесів

Політичні явища та процеси перебувають в безпосередній залежності від тих ідей, які було висловлено мислителями та політичними діячами. Будь-якому політичному утворенню передує та чи інша політична ідея, яка має подвійний характер. З одного боку, вона окреслює мету існування такого утворення, а з іншого – відповідає на питання про його основи та форми діяльності. Особливо це стосується ідеї об’єднання Європи, адже «тільки в середині ХХ в. мрії про світ прийняли конкретний вигляд Європи» [3, с.71].

Проте ідея єдиної Європи у вигляді Європейського Союзу була не єдиною. Однією з найбільш популярних був проект Пан’Європи, висунутий Річардом Куденхове-Калергі. Ця ідея єдиної Європи набула широкого значення в світовій політиці та зумовла перебіг дебатів про Европу між двома світовими війнами.

Куденхове-Калергі надає культурі особливого політичного значення. Він вважав, що Європу поєднує християнська релігія, європейська наука, мистецтво й культура, а в її основі лежать християнсько-елінські елементи. Все це зумовлює спорідненість європейців по духу, що сприяє їхньому об’єднанню в сильну федеративну державу. Куденхове-Калергі вважає, що найбільшою «перепоною до створення Пан’Європи є німецько-французьке суперництво» [4, c.101]. Тільки на основі усвідомлення своєї спільності європейськими народами й добровільним їхнім об'єднанням можна буде говорити про можливість незалежного політичного й економічного державного утворення.

В 1922 р. він проголосив необхідність створення єдиної Європи, яка б простягалася від Португаліїї до Польщі, вже 1923 р. видав маніфест «Пан’Європа», а з 1924 р. почав видаватися однойменний журнал. В 1926 р. у Відні відбувся I Пан’європейський конгрес, де був створений Пан’європейський союз, що об'єднав провідних мислителів і політиків Європи.

На думку Куденхове-Калергі, культурна єдність Європи дає право говорити і про єдину європейську націю, яка за мовними та політичними ознаками розділена на різні групи. Можна виокремити такі основні кроки створення єдиної держави - Пан’Європи або Організації об’єднаних народів Європи:

скликання конференції декілької европейських урядів з метою створення комісії з питань загального суду, гарантій безпеки, пересування народів, валюти та інше;

підписання забов’язувальних гарантій між демократичними державами континентальної Європи та введення єдиних пан’європейських кордонів та валюти;

об’єднання армії та флоту, створення єдиного європейського парламенту, який складався б з двох палат: Палати Народів (300 депутатів) та Палати Держав (27 представників урядів);

розробка європейської конституції та посилення почуття європейської солідарності.

Найбільш активним прихильником даного проекту був міністр закордонних справ, а згодом прем’єр-мініст Франції Арістід Бріан, який здійснив ряд конкретних заходів зі створення Пан’Європи та розпалив дебати з приводу нового політичного образу Європи («План Бріана»). У Відні 3-6 жовтня 1926 р. відбувся Перший Пан’європейський конгрес, де був створений Пан’європейський союз, президентом якого обрали Бріана.

Він був переконаний, що між народами, чиє географічне положення є таким, як в європейських народів, безумовно має виникнути федеративний союз. Бріан звернувся до європейської спільноти з «Меморандумом про організацію режиму європейського федеративного союзу» (травень, 1930). Він вперше вжив словосполучення «Європейський Союз» для позначення міждержавного утворення європейських народів, основним принципом взаємодії між якими буде повага суверенітету союзних держав. Бріан пропонував створити наступні органи управління.

Європейська Конференція - провідний орган, який складався б з представників національних урядів.

Постійна політична комісія – виконавчий орган союзної Європи.

Секретаріат - опора адміністративного управління.

Бріан надавав пріоритет військовій безпеці та політичному союзу, який мав виражатися в об’єднанні кордонів європейських держав. Сприйнявши ідеї Куденхове-Калергі, Бріан наситив його більшим політичним змістом та переніс акцент зі спільної культури європейців на зручне георгафічне положення, яке мало обумовити об’єднання європейських держав.

Щоправда, ані проект Куденхове-Калерги, ані план Бріана не набули широкої народної підтримки, а отримали відгуки лише деяких політичних діячів. Та ідеї створення Пан’Європи вплинули на майбутні політичні дебати після Другої світової війни. Саме цей проект сприяв зародженню загальноєвропейського усвідомлення необхідності спільної політичної, економічної та культурної діяльності та становленню нового впливого світового актора – Європейського Союзу. Та які б політичні, економічні, соціальні, культурно-релігійні чинники не сприяли б цьому, в основі об’єднавчого процесу все одно знаходиться політична ідея Європи.

Література:

1. Борко Ю. А. От европейской идеи - к единой Европе./ Борко Ю. А. – М.: Издательский Дом «Деловая литература», 2003. – 464 с.

2. Ружмон Д. де. Відкритий лист до європейців. [Електронний ресурс] / Ружмон Д. де / Режим доступу http://www.management.com.ua/vision/vis012.html

3. Швиммер В. Мечты о Европе. Европа с ХІХ века до рубежа третьего тысячелетия. / Пер. с нем. Л. Пантиной. / Швиммер В. - М.: Олма-Пресс, 2003. – 383 с.

4. Gehler M. Europa: Ideen, Institutionen, Vereinigung. / Gehler M. - München, 2005.– 480 s.

Ершова Татьяна

Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина