Методологічний та емпіричний рівень аналізу механізмів влади Мішеля Фуко

Слід відмовитись від надзвичайно поширеного бачення Фуко як автора, який в своїх дослідженнях робить різкі переходи від аналізу дискурсів знання до генеалогії влади, й врешті-решт — до герменевтики суб'єкта [9]. Таке «етапне» трактування роботи Фуко не схоплює як загальне спрямування аналітики Фуко, так і конкретну еволюцію його поглядів та аналізу. Натомість слід обрати інший погляд — водночас спробувати схопити те загальне, що об'єднує роботи Фуко та водночас уважно описувати концептуальні зміщення в емпіричних дослідженнях.

Ця ж сама логіка має бути застосована і до аналізу механізмів влади. Фуко пише у 1978: «Аналіз механізмів влади, який ми розпочали кілька років тому і який ми продовжуємо проводити зараз, в жодному разі не є загальною теорією того, чим є влада... Ми просто прагнемо з'ясувати, де влада відбувається, як вона стається, між ким, між якою точкою та якою точкою, відповідно до яких процедур та з якими ефектами. Отже, щонайбільше чим має бути такий аналіз, і чим він є, так це початком не теорії того, чим є влада, а теорії влади (виділення — авт. тез)... Це ансамбль процедур, і саме в цьому сенсі і виключно в ньому аналіз механізмів влади може бути описаним як щось схоже на теорію влади» [6; c. 3-4]. Фуко відмовляється будувати теорію влади, натомість з його аналізу може постати така теорія. Для нього влада є не об'єктом який можна осягнути як такий, категоріально-теоретичними умоглядними засобами, а натомість реляційна модальність (спосіб організації та функціонування відношень), яку спочатку треба дослідити, для того щоб зрозуміти.

На думку Майкла Келлі, Фуко вживає поняття влади щонайменше в двох аспектах — трансцендентальному та емпіричному, в якості необхідного структурного елемента будь-якого суспільства та як конкретне застосування влади, історично та соціально релевантну техніку. Обидва варіанти концепту взаємодіють — попри те, що влада присутня в будь-якому суспільстві, конкретні форми, застосування, техніки влади різняться [9].

Фуко займає досить чітку методологічну позицію стосовно того, виходячи з якого бачення влади слід аналізувати техніки влади. Але слід відрізняти твердження методологічного характеру від конкретних результатів їх застосувань для емпіричних досліджень. Практично в усіх текстах, присвячених аналізу механізмів влади (70-их років) зустрічається такий набір методологічних припущень про владу: безособовість, або безсуб'єктність; реляційність; децентрованість; різнонаправленість; стратегічність [3; c. 26-27; 1; 46-50; 7; c. 94; 5;c.142]. Усі вказані припущення присутні в будь-якому з аналізів влади Фуко.

Інші припущення влади, що з’явились після «Наглядати та карати» : коекстенсивність, невіддільність від опору; продуктивнисть, позитивність; всепроникність, повсюдність влади, її наявність в будь-яких типах стосунків [7; c. 94-95; 5; c. 142].

6.На противагу цим стійким методологічним настановам у емпіричному аналізі конкретно-історичних технік влади спостерігаємо картину змін у тематиці та способі опису, у метафорах, в яких описується влада та її функціонування.

Це перехід від влади як виключення, негації, репресії [3] до позитивної влади, влади як виробництва [7]; від панування як однонаправленого впливу влади з одного джерела на інше [3] до влади як нерівноцінної, але боротьби між її носіями[2; c. 294; 1; c. 42].

До метафори «війни» [1; c. 42] Фуко додає метафору гри [4; c. 337] яка краще передає специфіку владних відносин, які не завжди мають своєю ставкою життя (як у війні) і частіше діють за стабільними правилами.

В кінці 70их Фуко знаходить також іншу модель для опису влади — керування (la gouvernementalité). Ця модель стала придатною для опису модерних технік формування та впливу множин індивідів. В моделі «керування» Фуко, відмовившись починати з аналізу державних механізмів, повертається до них щоб означити їхню роль у функціонуванні та конструюванні владних відносин.

Отже, наскільки важливо сприйняти методологічні настанови Фуко для емпіричного аналізу влади, настільки ж важливо сліпо не екстраполювати його концепти та метафори на аналіз політичних технік сучасності.

Література:

1. Фуко Мишель. «Нужно защищать общество» / Мишель Фуко; [пер. с франц. Е. А. Самарской]. - Санкт-Петербург: «Наука» , 2005. - 312 с.

2. Фуко Мишель. Психиатрическая власть / Мишель Фуко; [пер. с франц. А. В. Шестакова]. - Санкт-Петербург: «Наука» , 2007. - 450 с.

3. Foucault Michel. Discipline and Punish / Michel Foucault; [translated by Alan Sheridan]. - London: Allen Lane, 1977. - 333 p.

4. Foucault Michel. Essentiall Works: Vol 3. Power / Michel Foucault. - New York: The New Press, 2000. - 484 p.

5. Foucault Michel. Power/Knowledge / Michel Foucault [ed. by Colin Gordon]. - New York: Pantheon Books; The Harvester Press, 1980. - 273 p.

6. Foucault Michel. Security, Territory, Population / Michel Foucault [trans. Graham Burchell.]. - New York: Palgrave Macmillan, 2007. - 552 p.

7. Foucault Michel. The Will to Knowledge: The History of Sexuality, Volume 1. Michel Foucault [trans. R. Hurley]. - New York: Pantheon Books, 1978. - 169 p.

8. Kelly Mark G. E. The Political Philosophy of Michel Foucault / Mark G. E. Kelly. NY: Rutledge, 2009. - 190 p.

9. Paras Eric. Foucaut 2.0. Beyond Power and Knowledge / Eric Paras. New York: Other Press, 2006. - 240 p.

Донська Анастасія

Київський національний університет імені Тараса Шевченка