Значення та вплив політичної боротьби на шляху до побудови демократичного суспільства

Надзвичайно важливо мати сьогодні уявлення про здатність політичної боротьби стати органічною складовою тих нових структур, які складаються в суспільстві й покликані забезпечити узгодженість всього розмаїття наявних у державі соціальних інтересів. На це питання не можна відповісти, не маючи чіткого теоретичного уявлення про сутність політичної боротьби, її специфіку та форми. Зусилля, спрямовані на вироблення таких уявлень, є сьогодні корисними і своєчасними.

Теоретична, історична і методологічна розробка політичної боротьби дозволяє відповісти на питання про те, як повинен працювати механізм взаємодії, взаємообмеження, взаємоконтролю, комунікації, стимулювання до соціальної творчості всіх учасників політичного протиборства, щоб дійсно діяти на користь суспільству. Така постановка питання дає можливість не лише поглибити концептуальне бачення відносин між суб’єктами політичної боротьби, але й надати теоретикам необхідний дослідницький апарат, а практикам рекомендації для проведення більш ефективної політики. За таких умов суспільство може розраховувати на бажані для себе зміни, на розв’язання таких гострих проблем сучасності. Політична боротьба – це одна з найважливіших сторін політичного життя. Це складне, різностороннє явище, яке трансформується зі зміною політичного часу та містить в собі взаємодію різноманітних політичних сил між собою на благо досягнення конкретних політичних цілей. Політична боротьба відноситься до форм політичної взаємодії, серед яких посідає провідне місце. Показано, що в основі політичної боротьби лежить суперечливість об’єктивних політичних інтересів різноманітних суспільних груп, класів, націй тощо і ведеться вона з приводу завоювання та розподілу державної влади. В суспільствах різної цивілізаційно-культурної приналежності місце політичної боротьби, а також співвідношення її окремих різновидів неоднакові і визначаються, по-перше, гостротою наявних соціальних суперечностей та, по-друге, характером існуючої політичної системи. В умовах перехідного стану суспільного організму, який характерний і для України, поряд із загальною тенденцією до збільшення значущості політичного протиборства, спостерігається розширення за певних конкретно-історичних умов практики політичної боротьби, особливо того її різновиду, який грунтується на різноманітних версіях єдиного національного інтересу.

Зараз у світі більшість країн пербувають на шляху розбудови демократії, де політична боротьба є невідємним елементом побудови. Саме дієвими чинниками політичної боротьби в демократичному суспільстві є влада та опозиція. Вони постійно перебувають в стані політичного дискурсу, який складається з двох фаз: конфліктного дискурсу і дискурсу узгоджень. Саме конструктивна конфліктна взаємодія влади та опозиції дозволяє зберегти соціум як ціле, оскільки вони є політичним втіленням різноманітних соціальних інтересів і потреб. Інституціалізація політичного дискурсу влади та опозиції робить їх більш передбачуваними і суспільно корисними. Політичні відносини у формі політичної боротьби мають і гостроту різної сили. Спокійніше здійснюються такі форми діяльності, як парламентська боротьба суперників, партійні взаємовідносини, а також відносини між партіями і громадськими організаціями, ідейна боротьба. До гострих форм політичної боротьби належать насильницькі методи вирішення політичної ситуації, збройна боротьба, громадянська війна та ін. Продовження невизначеності в законодавчій владі, неструктурованість зв’язку «влада – опозиція», стимулювання високої конфліктності соціальних сил в регіонах загрожує втратою необхідних атрибутів держави. Продовження політичної конфронтації провідних політичних сил, збільшення напруги політичної боротьби окрім територіального розколу може призвести й до громадянського конфлікту. Виходом України з цього становища може бути лише стабілізація політичної ситуації, формування нового уряду, напрацювання адекватної стратегії просування у світі власних національних інтересів.

Розглядаючи політичну боротьбу, як елемент процесу владних, можна зробити висновок, що саме дієвими чинниками політичної боротьби в демократичному суспільстві є влада та опозиція. Вони постійно перебувають в стані політичного дискурсу. Саме конструктивна конфліктна взаємодія влади та опозиції дозволяє зберегти соціум як ціле, оскільки вони є політичним втіленням різноманітних соціальних інтересів і потреб. Інституціалізація політичного дискурсу влади та опозиції робить їх більш передбачуваними і суспільно корисними. У соціально і політично неоднорідному суспільстві неможлива однодумність і єдність дій всіх його складових. Розбіжність корінних інтересів є об'єктивним соціальним підгрунтям появи політичної опозиції з боку тих груп, які вважають себе ущемленими. Опозиція до діючої влади і політики, яку вона проводить, може виявлятись як у масових протестних діях, так і в різноманітних формах опонування владі з боку політичних партій, профспілок, суспільних рухів, окремих груп, які представляють інтереси відповідних соціальних верств.

Гапєєва Аліса

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна