Проблема гуманизма в современном украинском обществе

Если оглянутся на сто лет назад и сравнить с сегодняшним днем, можно заметить, что человечество огромными шагами ускоряет темпы своего развития. Человечество вступило в эпоху информационного общества и глобализации, что тем самым повлекло возрастание экологических, экономических, демографических, социальных угроз безопасности жизни.

Интенсивная эксплуатация природных ресурсов наряду с загрязнением природных экосистем, техногенные и социальные катаклизмы, имеющийся в наличии развитых стран арсенал средств для уничтожения жизни на планете ставят под угрозу выживание человечества. Данные обстоятельства обусловили необходимость актуализации гуманистического сознания, понимание того, что гуманистическая ориентация людей все в большей мере становится необходимым условием выживания и развития цивилизации. [1; с.15-16]

В течение последних 20 лет, в нашей стране идеи гуманизма испытали определенный кризис. Идеи равенства и справедливости – основы гуманизма – утратили актуальность и нынче даже не включаются в программные документы большинства украинских партий и правительства Украины. Наше общество начало постепенно превращаться в обособленные ячейки, когда отдельные его члены стали замыкаться в рамках своего дома и собственной семьи. [2; с.138]

Проблемы гуманизма исследовались уже с древнейших времен. В Китае -это учение Конфуция, в Греции – учения Сократа, Платона, Аристотеля. Начиная с эпохи Возрождения проблемам гуманизма посвящали свои труды Ф. Данте, Леонардо да Винчи, Дж. Бруно, Ф. Бекон, М. Монтень, В, Шекспир, Т. Гоббс, И. Кант и многие другие мыслители.

Возрождение, или Ренессанс, одна из самых ярких эпох в развитии европейской культуры, охватывающая почти три столетия с середины XIV в. до первых десятилетий XVII в. Это была эпоха крупных перемен в истории народов Европы. С эпохой Возрождения приходит новое видение человека; выдвигается предположение, что одна из причин трансформации средневековых представлений о человеке заключается в особенностях городской жизни, диктующих новые формы поведения, иные способы мышления.

Один из родоначальников итальянского гуманизма эпохи Возрождения Колюччо Салютати, размышляя над образом жизни людей, утверждал, что долгом мудрых и честных людей является активное участие в жизни государства. В случае их бездействия, могут прийти «злые и бесчестные люди» и принести «несчастья и погибели добрым» . В этом проявляется новый взгляд гуманистов на предназначение человека. [3; с.38]

Проблемы человеческого сознания не теряли своей значимости на протяжении всей истории цивилизации. В любую эпоху человек пытается понять собственную природу, свое предназначение, взаимоотношения со всем, что его окружает. Особенно актуальной эта проблема становилась в периоды, когда под воздействием изменяющихся условий жизни на смену одной эпохе, приходила другая.

Сегодня Украина переживает нелегкие времена. Новая политическая и экономическая ситуации не могли не сказаться на культуре. Исчез общий стержень культурной жизни – централизованная система управления и единая культурная политика. Определение путей дальнейшего культурного развития стало делом самого общества и предметом разногласий. Отсутствие объединительной социокультурной идеи и отступление общества от идей гуманизма привели к глубокому кризису, в котором оказалась украинская культура. Поэтому, актуальным является необходимость ориентации государственной политики на реализацию гуманистических принципов, включающих принцип человеколюбия, уважения достоинства, принцип гармоничного сочетания материального и духовного богатства, что должно способствовать стабилизации всех сфер общественной жизни, сохранению генофонда нации, улучшению морального климата в обществе.

И самое главное, необходимо помнить, что каждый из нас является частичкой нашего славного государства, и как дом складывается из отдельных кирпичиков, так мы являемся неотъемлемой частью общества. И если каждый из нас будет приносить в мир добро, любовь и красоту, то хочется верить, что будущее поколение можно будет справедливо назвать гуманным.

Литература:

1. Зиновьев А.А. Идеология партии будущего. М., 2003. – 325 с.

2. Кефели И.Ф. Проблемы формирования идеологии гуманизма в условиях глобализма // Человек. Государство. Глобализация: Сборник философских статей. Выпуск 3 / Под ред. В.В. Парцвания. — СПб.: Санкт-Петербургское философское общество; Тбилиси: Институт политологии АН Грузии, 2005. – 138 с.

3. Салютати К. Письмо к Андреа Джусти да Вольтерра//Итальянское возрождение. Гуманизм второй половины XIV века- первой половины XV века. – 97 с.

Багірова Лала

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

КОНЦЕПЦІЯ НАЦІЇ У ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОГО КОНСТРУКТИВІЗМУ

Перші спроби осмислення феноменів нації та націоналізму виникли ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. «Масове захоплення» представників найрізноманітніших дисциплін цією тематикою виникає в 1970-х рр.

Існує багато підходів до вивчення націоналізму, умовно можна поділити їх на дві групи: примордіалізм та конструктивізм (інструменталізм, етатизм, комунікативна теорія, модерні та постмодерні концепції нації тощо). Найзагальніше поділ між концепціями нації можна охарактеризувати як концепції зосереджені на об’єктивних та суб’єктивних чинниках формування, розвитку та життєдіяльності нації.

У цій доповіді нас цікавитиме група конструктивістських підходів, а саме конструктивістська теорія Б. Андерсона, соціокультурна концепція Е. Гелнера та етносимволізм Е. Сміта. Ми розглянемо витоки цих теорій та їхні основні положення.

Безперечним є той факт, що розгляд і тлумачення нації як певного конструкту пов’язане із теорією соціального конструктивізму П. Бергера і Т. Лукмана [1].

Можна стверджувати, що суб’єктивістські підходи до вивчення культури та суспільства виникають наприкінці ХІХ- поч. ХХ ст. Проте, поява власне соціального конструктивізму пов’язана із дослідженнями культури повсякденності (тут треба згадати про славнозвісну школу Анналів та про А. Шютса, на якого власне і посилаються П. Бергер і Т. Лукман).

Основні положення, від яких відштовхується соціальний конструктивізм: 1) реальність соціально конструюється, і 2) соціологія знання має аналізувати процеси, за допомогою яких це відбувається. Головну ідею соціального конструктивізму можна передати так: соціальний світ знаходиться у процесі конструювання, коли ж він стає сконструйованим, то починає сприйматися як об’єктивна реальність, як факт.

Переносячи цю тезу на ідею нації можна сказати, що для конструктивістських концепції нації нація знаходиться у процесі конструювання, коли ж вона стає сконструйованою, то починає сприйматися як об’єктивна реальність, як факт. Запропоновані нами до розгляду підходи різняться лише поглядами на те, яким чином конструюється нація. Розглянемо їхні особливості.

Б. Андерсон виділяє три парадокси: 1) нація є стародавнім утворенням в очах націоналістів і новим – в очах істориків; 2) універсальність цього поняття (кожна особа повинна належати до певної національності); 3) попри свою політичну силу, націоналізм не має сильних мислителів. В антропологічному сенсі, нація – це уявлена політична спільнота, притому уявлена як генетично обмежена і суверенна. Поява націй пов’язана з використанням розмовних мов замість латини, десакралізацією влади правителя, зміною сприйняття часу (час сприймається як лінійний процес).

Е. Гелнер визначає дві обов’язкові умови нації: 1) спільність культури (системи ідей, символів, асоціацій, способів поведінки та спілкування) та 2) визнання приналежності певної особи до тієї чи іншої нації. Нація може виникнути лише в індустріальному суспільстві, адже для його функціонування необхідною стає масова освіта, котра сприяє культурній однорідності. Культурна однорідність, у свою чергу, породжує націоналізм. Необхідними умовами нації є поєднання солідарності, культури і держави.

Е. Сміт у своїй концепції ставить за мету «примирити» примордіалістський та конструктивістський підходи. Він визнає створений характер нації, проте говорить про важливість її спадковості з етнічними утвореннями. Сміт зосереджується на ролі суб’єктивних елементів (пам’яті, цінностей, символів, міфів і т. д.) у виживанні етносів, формуванні націй і впливу націоналізму. Роботи Сміта є чи не першим системним викладенням розмаїття підходів та поглядів на проблему нації.

Підбиваючи підсумок, варто зазначити важливість конструктивістського підходу, котрий дає змогу, відкинути ессенціалізм, котрим страждає більшість українських досліджень націоналізму, та накреслити більш повну картину досліджуваної проблематики.

Література:

1. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии зна-ния. - М.: «Медиум», 1995. - 323 с.

2. Ентоні Д. Сміт Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. / Пер. з англійської Р. Фещенко. — К: «К.І.С.», 2004. — 170 с.

3. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Пер. з англ. М.Климчука і Т.Цимбала. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 320 с.

4. Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність / Пер. з англійської П. Таращука. — К.: Основи, 1994. — 224 с.

5. Андерсон Б., Уявлені спільноти: міркування щодо походження й поширення націоналізму. - 2-ге вид.,перероб.. - К.: Критика, 2001.

6. Гелнер Е., Нації та націоналізм; Націоналізм. - К.: Таксон, 2003.

Бояр Оксана

Київський національний університет імені Тараса Шевченка