Обряд вигнання злих духів в католицькій і православній традиціях

Зростання зацікавленності і популяризації в широких колах обряду екзорцизму (обряду вигнання злих духів) провокує до дослідження даної практики з позиції не тільки релігійної, а й релігієзнавчої. На жаль, існує тенденція, що все, що піддається процесу популяризації, досить сильно узагальнюється і, як наслідок, відображаєтсья на якості знань про предмет. Саме тому, дослідження практик екзорцизмів саме з наукової точки зору є вкрай необхідним.

Віра в існування злих духів присутня в багатьох релігіях світу, тому і обряди вигнання цих злих духів є досить актуальними для релігійного середовища. Починаючи з шаманів, які за допомогою входження в змінений стан свідомості виявляли злих духів, і до сучасних пастирів харизматичних церков, обряд вигнання злих духів з людей та з помешкань не втрачає популярності серед релігійних людей. Але не можна сказати, що цей же обряд мав таку ж репутацію серед духовенства. На прикладі раннього християнства, сучасного католицизму та православ’я можна спостерігати за зростанням або занепадом популярності обряду екзорцизму (або, якщо говорити про православну традицію, чину вигнання злих духів – в народі «вичитка»).

Першим екзорцистом в християнстві вважається Ісус Христос. В Священному Писанні ми неодноразово бачимо, як Ісус Христос виганяє злих духів з людей (Мат.7:22, Мат.8:16, Мат.8:28-33, Мат.9:32-34, Мат.12:28, Мат.17:14-21, Марк.1:23-27, Марк.3:22 Марк.6:13 Марк.7:26 Марк.9:20-32 Марк.16:17, Лук.9:40-49, Лук.11:14-26).[3] Така кількість згадок про вигнання злих духів у Новому Завіті, безперечно, наводить на думку, що дана практика обов’зково повинна мати місце у християнській обрядовості, адже за словами євангеліста Марка, сам Ісус Христос каже: «А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими»(Марк. 16:17) [3;с.68], а пізніше Матфей пише про завіт Ісуса Христа апостолам: «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокаженних, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте.»(Мат.10:8) [3; с.17]. І справді, спираючись на Новий Завіт, зокрема на Діяння апостолів, а пізніше і на «Житія Святих», вигнання злих духів спостерігається досить часто, і, в основному, постає в ролі демонстрації сили апостолів, святих тощо. Взявши один з багатьох прикладів житія святих «Житіє і труди святого, славного і всесхвального апостола та євангеліста Івана Богослова», можна показати, як екзорцизм виступає в ролі інстумента для явлення дива. Димитрій Туптало (Ростовський) описує як св. Іван, перебуваючи в Ефесі підчас свята Артеміди, за допомогою молитви умертвив близько двохсот людей, які намагались закидати його камінням, але потім воскресив їх, після чого всі охрестилися: «Коли ж помолився Іван Богу, то всі померлі воскресли, і всі припали до Івана і, повіривши у Христа, похрестилися...»[4;с.403] Пізніше Іван виганяв злого духа з храму Артеміди: «І тоді вийшов біс, жах опанував усіх людей і повірили у Христа. Було ж більше знамення від Івана, і велике число людей навернулося до Господа» ...»[4;с.404]. Цей приклад демонструє як обряд вигнання злих духів постає в ролі дива. Можна сказати, що екзорцизми виступали в ролі дива на рівні зі зціленням та воскресінням мертвих, що мало свідчити про божественність християнської віри.

Екзорцизми в середньовіччі проводились доволі часто, але, по суті, відбувались по-різному: не було одного і того ж порядку дій, але був певний критерій стосовно того, хто саме може проводити обряд вигнання злих духів. У 364 році (деякі пишуть 343 р.) Лаодікійський собор постановив, що тільки з дозволу єпископа можна проводити обряди вигнання злих духів (йдеться мова про правило 26) [5].

Після розколу церкви в 1054 році екзорцизми в християнстві були не такі популярні як за раннього середньовіччя. Звичайно, з’являються згадки про людей, які виконували ці обряди, але думка католицької церкви (не кажучи вже про православну) щодо цього виявилась досить неоднозначна. Офіційним документом в католицькій церкві, який стверджував, що екзорцизм є схваленим церквою, став «Римський Ритуал» (Rituale Romanum), який був написаний за ініціативи папи Павла V. В ньому була описана своєрідна інструкція проведення обряду. Вперше текст «Римського Ритуалу» був змінений підчас ІІ Ватиканського Собору. Тут доречно процитувати сучасного екзорциста римської дієцезії о. Грабіеля Аморта: «Після закінчення ІІ Ватиканського Собору минуло багато років. Різні частини Ритуалу були випраленні згідно з вказівками Собору. Єдина його частина під назвою «Екзорцизми» запечатана написом: ”Ведуться роботи”.»[1;с.143]. Це дає можливість зробити висновки, що католицька церква хоч і офіційно проводить обряд екзорцизму, але ставиться до цього дуже обережно.

В православній церкві також проводились обряди вигнання злих духів. Дослідник російського православ’я Н. М. Нікольский пише, що обряди вигнання злих духів були досить популярними: «Популярним був чин освячення води і окроплення нею домівок, дворів і полей, людей і скоту, маючий начебто силу виганяти несчисленних мілких демонів, чин хрещення немовлят, також виганявший нечисту силу...» [2;с.43]. Також, Н.М. Нікольский згадує, що ці обряди цілком узгодженні з церквою, оскільки в церковному требнику існує чин на вигнання бісів[2;с.43]. До речі, дослідник пише про XIII ст., що досить дивно, оскільки вважається, що чин вигнання злих духів в православній традиції з’явився тільки у XVII ст. з требником Киїського митрополита Петра Могили. Насьогодні православна церква не відмовляється від чину вигнання бісів, але ставиться до цього дуже обережно, а іноді і скептично, оскільки вважає, що цей обряд прийшов з заходу.

Література

1. о. д-р Габріеле Аморт. Нове визнання екзорциста або розповідь екзорциста. – Львів: Добра книжка, 2010, - 184 с.

2. Никольский Н.М. История русской церкви. – 3-е изд. – М.:Политиздат, 1983.-448с.

3. Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Переклад тексту о. Іван Хоменко, 3-го ЧСВВ. Мінськ: Месіонер 2007

4. Туптало Д. Житія Святих (Четьї Мінеї). Книга І: Вересень/Пер. З ц.-сл. В. Шевчук. – Львів: Свічадо, 2008. – 464с.

5. Помесний Собор – Лаодикийский [Електронний ресурс] / Канон. // «Свод законов Првославной Церкви»: agioskanon.ru. – Режим доступу: http://agioskanon.ru/sobor/013.htm (дата звернення: 10.03.2011)

Мороз Олена

Житомирський державний університет імені Івана Франка