Онтологічний зміст поняття «Особистість»

На сучасному етапі розвитку західної цивілізації важливість привернення уваги наукою і філософією до особистісного бачення і виміру світу спричинено головним чином вичерпаністю та кризою суб’єкт–об’єктного» відношення європейської картини світу. Онтологічний розгляд людини дає можливість від фрагментації, вибірковості вивчення стосунків та досвіду людини різними галузями науки знову повернути нас до цілісності особистісного буття та усестороннього розуміння людини, та її нерозривності зі світом.

Нерідко суттєві труднощі виникають вже на рівні розуміння термінів і схоплення повноти їх смислу. Розуміння поняття «особистості», яке, на відміну від латинського слова «персона» та західноєвропейської традиції його застосування, бере свої смислові витоки з грецької мови, де звучить як «πρόσωπον» має значення: направляти погляд на когось чи щось, знаходитися напроти когось чи чогось, іншими словами означає співвіднесену дійсність, а етимологічно походить від поняття: погляд, око, вигляд. Відтак, від початку формування це поняття має навантаження безпосередньої співвіднесеності, відношення, стосування особистості до іншого. А православна традиція, що базується на грекомовній культурі, цей відтінок проносить через середні віки у філософування новітньої епохи, де поняття «особистості» виключає розуміння її як індивідуальності без простору і динаміки стосунку до чогось, це завжди «буття напроти будь–чого».

Цікавою є і етимологія українського терміну «особистість», що накладає на поняття свій культурний відбиток, а походить термін від слова «осібно», «сам–по–собі», тобто не такий як інші; має спільний корінь з таким словом як «особливий», тобто не схожий на інших. Це головним чином дає дві ознаки «особистості»: по–перше, саморозуміння себе як чогось окремого і цілого, по–друге, необхідність чогось іншого, від чого сам себе відокремлюю, порівнюю і зіставляю. І хоча акцент робиться на відокремленні, все ж без виходу із себе і стосунком з іншим власну особливість і особистість годі було б уявити. Абсолютна замкнутість і окремішність від інших спричинила б не осібність і особливість, а власний цілісний самодостатній світ без можливості будь–якого стосунку з інобуттям.

Етимологія терміну обох мов збігається з онтологічним розумінням «особистості», на відміну від таких термінів, як персона, суб’єкт, індивідуальність, які нерідко розглядаються як синоніми «особистості», однак не мають нічого спільного з онтологічним його розумінням. Особистість – це «спосіб буття» людини, це буттєва своєрідність, що протистоїть сущому як існуючому з її загальними ознаками. Таким сущим є природа, або світ [1, с. 90]. Однак одне протиставлення не вичерпує сутності особистості, адже «особистість» також означає наступне: все, що є, проявляється тільки в співвіднесеності з особистістю, є тільки в рамках стосунку, що розкриває особистісну іншість. Іншими словами: особистість і суще є кордонами стосунку, в якому тільки і виявляється онтологічна проблема. Таким чином, відправне питання онтології – питання про суще і Буття, про спосіб буття існуючого – тотожний питанню про особистість, дослідженню буттєвого факту особистісного стосунку. [1, С. 103–104].

Ще один важливий момент розуміння поняття «особистість» прояснює яким чином особистість, що відокремлюється і протистоїть іншому, все ж забезпечує цілісність і єдність буття з цим іншим. Найперше слід зазначити, що особистість, вступаючи в стосунок з іншим не лише трансформує себе, забезпечуючи цим відкритість і вихід до іншого, але й цього іншого з необхідністю перетворює на рівноправного члена стосунку. Тобто особистісний стосунок передбачає, що «я» є особистістю, однак з необхідністю і «ти» бачить особистістю. Так «ти» в особистісному стосунку піднімається до рівня особистості енергією, волею та силами «я», перетворюючи таким чином речі та явища на «особистісну енергію» за термінологією Х. Янараса, іншими словами, схоплюючи сам смисл речі чи явища, його буттєву наповненість, в певному розумінні проявленням платонівської ідеї речі творчим початком людської душі. Поза особистісним стосунком «ти» може залишатися особистістю лише потенційно, в собі, для майбутнього стосунку або допоки не стане самостійно повноцінною особистістю.

Оскільки особистісний стосунок «я–ти» розглядається онтологією як цілісна особистість вищого порядку, її складові через саме визначення особистості несуть на собі відбиток цілого в повній мірі і в свою чергу є цілісними (як співвідносяться мікрокосм і макрокосм). Якщо для суб’єкта як емпірично–чуттєвого і предмет є лише як відчутний факт, якщо для суб’єкта раціонального і предмет є поняття розуму, то для суб’єкта як безумовної істоти і предмет відкривається як безумовно–сущий. Все це розширює особистість, наповнює її буттям, перетворюючи неживу матерію оточуючого світу в живу енергію особистісного досвіду. Саме так інобуття будь–чого поза мною стає особистісним буттям, а річ, що була однією з тисячі подібних між собою речей стає єдиною і неповторною, впізнаваною з–посеред інших, близькою.

І ще одним вкрай важливим моментом поняття «особистість» є, як визначає термінологію Л. Карсавін, розрізнення індивідуальної особистості, симфонічної особистості та ще більш об'ємне поняття соціальної особистості. Найвищим же рівнем в такій ієрархії є світ: «Єдиним в своєму часі і просторі світ втілює своє особистісне буття, щонайменше в людстві… Наш світ вже не може бути без особистісного буття, тому що воно в ньому вже є» [2, С. 98]. І відмовлятися від врахування цілісності особистісного сприймання буття – це відмовлятися від завершеного бачення цілого, обмеживши себе лише окремими моментами, бачити частини і не розуміти їх складний взаємозв’язок, намагатися скласти головоломку, не осягнувши загального принципу і закономірностей її утворення.

Література:

1. Яннарас Х. Личность и Эрос // Яннарас Х. Избранное: Личность и Эрос / Пер. с греч. – М.: РОССПЭН, 2005. – С. 87–400.

2. Карсавин Л.П. О Личности // Карсавин Л.П. Религиозно-философские сочинения. Т.1. – М.: Ренессанс, 1992. – С. 3–232.

Голубенко Олександр

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна