Протестантизм в соціокультурному просторі незалежної України: основи віровчення та конфесійна диференціація

Віровчення протестантських церков, що зазнали динамічного поширення на території України після проголошення нею власної незалежності, ґрунтується на догматах, сформульованих провідними ідеологами протестантизму в ході Реформації. В основі протестантського віровчення лежать 3 головних принципа: догмат про виправдання вірою (Sola fide), вчення про безумовний авторитет Біблії (Sola Scriptura) та віра у можливість людини звертатися до Бога без будь-яких посередників.

Протестанти вірять у Святу Трійцю: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. Особливе місце у протестантському віровченні займає особа Ісуса Христа, через спокутну жертву якого, за їх думкою, людина може отримати Спасіння. Парафіяни протестантських церков визнають лише два таїнства: Хрещення та Причастя. Вони заперечують духовне посередництво церкви між людиною і Богом, аскетичні практики, не визнають поклоніння Божій матері, святим, іконам і будь-яким зображенням.

Українські протестантські церкви залишаються вірними у своєму віровченні традиціям Реформації, але соціокультурні реалії часу вимагають відповідних реакцій і змін. Протестантські лідери усвідомлюють необхідність адаптації віровчення і форм служіння своїх церков до релігійних потреб українців, для переважної більшості яких есхатологічні перспективи є менш важливими, ніж самореалізація в сучасних соціокультурних умовах.

Функції релігії все більше зміщуються у сферу індивідуального, особистісного. За таких умов теологи протестантизму розробляють нові аспекти у розумінні покликання людини. Зростає увага до питань благочестя, загального священства та свободи совісті. Протестантські церкви намагаються стати морально-етичним регулятором повсякденного життя своїх парафіян, тому проводять численні служіння для людей різного віку і статі, метою яких є допомога віруючим у вирішенні різноманітних життєвих проблем і труднощів та задоволення їх релігійних потреб.

Протестантизм на території України представлений багатьма конфесіями, які умовно можна поділити на класичні і радикальні (неопротестантські). До класичних належать лютеранство, пресвітеріанство, реформатська та англіканська церкви. Кількість класичних протестантських спільнот в Україні у порівнянні з радикальними невелика. Найбільшими неопротестантськими церквами в українському релігійному середовищі є баптисти, п`ятидесятники, адвентисти сьомого дня та Свідки Єгови.

На початку 90-х рр. ХХ ст. в Україні розпочався розвиток харизматичного руху. Харизматичний рух — це рух переважно у середовищі протестантських церков, що виступає за оновлення деяких принципів християнського вчення. Особливістю харизматичного руху в Україні є те, що він утворив тут окрему конфесію.

Крім великих за кількістю послідовників та релігійних організацій протестантських конфесій на території незалежної України діють також невеликі протестантські церкви, зокрема громади методистів, менонітів, назарян, Церква Христова, Новоапостольська Церква. Частина цих релігійних організацій була заснована в результаті діяльності іноземних місій та центрів.

В умовах поліконфесійності українського релігійного середовища виникає необхідність у налагодженні міжконфесійних відносин, формуванні більш тісних контактів між християнськими спільнотами та активізації їхньої співпраці у соціальній діяльності. Але екуменістичний рух в Україні стикається з багатьма проблемами. Однією з найважливіших є те, що не всі християнські течії в Україні готові налагоджувати міжконфесійний діалог.

Протестантські конфесії в українському християнському середовищі найбільш готові до участі в екуменістичних процесах. На сучасному етапі між багатьма протестантськими церквами існує співпраця у євангелістській, соціальній та освітній сферах. Переважна частина протестантських церков готова до налагодження толерантних стосунків і з іншими християнськими течіями.

Гоц Людмила

Харківська державна академія культуры